Мені здається, що поведінка маски в електричці пояснюється ось чим: і я, і жінка були дуже самотні, а я, крім того, перебував на перехідній стадії розвитку від еротики до кохання — іншими словами, в стані еротичного кохання. Маска тоді ще не дозріла до повноцінного життя, а тільки починала жити. В такому стані вона ніяк не могла б тебе зрадити, бо просто не мала сил для цього. За моєю програмою маска мала зажити повним життям тільки після того, як їй пощастить зустрітися з тобою.
Отже, на основі цього додатку можна дійти такого висновку: завдяки масці я уник крайнього пориву, властивого сексуальним злочинцям, але, як і раніше, зали-
шився напіверотоманом. Однак ці еротичні мотиви не зблизили нас, а, навпаки,— я в цьому глибоко переконаний — віддалили. А тому за всяку ціну я мусив закохати тебе в маску.
"Маска зараз доростає, а тому найкраще виховувати її на її власному досвіді",— думав я, стоячи у станційному туалеті. Я вирішив уникати людних торгових кварталів, а вибирати глухі провулки. Бо вважав, що мені було б незручно наткнутися на тебе перед рибною крамницею. Я ще не мав певності, що витримаю будь-які несподіванки, а, крім того, хотів, щоб перша зустріч маски з тобою відбулася за моїм наперед продуманим планом. Щоб охолодити жар, який почав обпікати обличчя під маскою, я дихав ротом, наче собака, і водночас раз у раз повторював: "Розумієш, я тут уперше... Усе, що бачу і чую,— для мене нове... І будинки, які згодом потраплять мені на очі, і людей, з якими, може, зустрінуся,— все побачу вперше... Та коли щось і збіжиться із спогадами, то це буде помилка, випадковість або видиво, вимріяне вві сні... І розбита кришка люка... І наполовину пофарбований сигнальний поліцейський ліхтар... І ріг дому, де цілий рік стоїть калюжа стічної води... І гілля височенних дзелькв уздовж вулиці... Потім...
Потім, ніби випльовуючи піщинки з рота, я намагався вигнати з пам'яті кольори і образи, та незважаючи на мої зусилля, щось усе-таки залишилося. Це була ти. Я всім серцем сказав масці: "Ти зовсім чужа. Завтрашня зустріч буде найпершою зустріччю з нею, ти ніколи не бачила її, не чула про неї. А свої враження викинь з голови, і якнайшвидше!" Але чим далі, розчиняючись, відходив навколишній краєвид, тим виразніше випливав твій образ, і я не міг нічого з цим вдіяти.
Нарешті я — і маска, звичайно, також,— поставивши в центр твій образ і мало не торкаючись нашого дому, наче метелик, приваблюваний світлом, почав невтомно кружляти по неправильному чотирикутнику.
Однак сусідкам, що поспішали мимо з кошичками в руках, було байдуже до незнайомого перехожого. А діти є дітьми, вони захопилися грою на той короткий час, що залишився до вечері. Отже, можна було не боятися, що хтось зверне на мене увагу. Коли я обійшов наш дім разів із п'ять чи шість, спалахнули вуличні ліхтарі, і відразу почало смеркати. Сповільнивши кроки настільки, щоб не викликати підозри, я придивився — з невидимого вікна, у двір скісно падало м'яке світло, отже, ти була вдома. Світилося в їдальні. Невже і для себе самої ти старанно накриваєш на стіл?
Зненацька я відчув щось схоже на ревнощі до того світла в їдальні. І не з якогось конкретного приводу — скажімо, до гостя, який зайняв моє місце. Здавалось, я ревнував просто до самого факту, що там наша їдальня, в якій ніщо не змінилось, а під вечір запалало світло. Напевне, я вважав несправедливим і неприйнятним те, що мушу тинятися під вікном у масці замість того, щоб, як завжди, очікуючи вечері, сидіти при світлі з вечірньою газетою. Незворушне світло. їдальні, що без мене нітрохи не потьмяніло... Зовсім як ти...
І раптом маска, якою я був так задоволений, з якою пов'язував стільки надій, здалася мені непевною, збляклою. Задуманий велетенський спектакль, у якому я, надівши її, стану іншою людиною, насправді виявився блідою і слабкою сценою перед незмінною повсякденністю: коли сутеніє, повертають вимикач, і в їдальні спалахує світло. Як тільки маска зустрінеться з твоєю усмішкою, то розтане, наче сніг навесні.
Щоб перебороти відчуття поразки, я подумав, що треба дозволити масці якийсь час помріяли. Очевидно, її фантазії, а може, нестримні химери будуть такі ж грубі й незграбні, як вона сама, але я не заперечуватиму, бо вона вперше матиме справу з буденністю, старою, як світ. І, вирішивши заплющити на все очі, я знову почав кружляти по неправильному чотирикутнику навколо нашого дому — так, ніби мав якусь справу.
Однак ті фантазії не підбадьорили маску, а, навпаки, тільки підкреслили, що мене з нею розділяє нездоланна і підступна прірва.
Звільнившись від ланцюгів, маска насамперед без усякого сорому попростує до нашого дому. Тим самим накине мені роль своєрідного звідника. Дерев'яна хвіртка з відірваною завісою... Доріжка з гравію, вкрита грязюкою, і тому на ній не чути людських кроків... Облуплені, наче хворі на коросту, двері... Біля ґанку перекошена, напівзогнила ринва... А чого ти сюди приплентався? Це ж чужа оселя! Натиснувши на кнопку дзвінка й відступивши крок назад, щоб перевести дух, прислухався, що ти робиш... Незабаром наближаються кроки, спалахує лампа на ґанку, чути твій голос: "Хто там?"...
Ні, хоч би як докладно я розповідав про все, нічого з цього не вийде. Зрештою, і не треба, а крім того, неможливо. Навпаки, чи не здавалося б дивним, якби я силоміць об'єднав в один суцільний текст свої химерні думки, схожі на уривки речень, написаних упереміш одне з одним на класній дошці
хтозна-коли і хтозна в якому порядку, або, точніше, на непристойні закарлючки на стінах громадського туалету? Мені хотілося б вибрати з них лише дві-три сцени, обмежившись найпотрібнішим для того, щоб ти могла зрозуміти, якого удару завдали мені ці фантазії.
Перша сцена — відразу після того, як я почув твій голос, схожий на шепіт. Я миттю просунув ногу в двері, які ти прочинила з величезною обережністю, силоміць рвонув їх до себе і раптом виставив на тебе, перелякану, ніби захлеснуту шпарким вітром, пістолета... Уяви собі, як я розгубився. Безперечно, я поводився надто вороже. Правду кажучи, мене іноді дратувала твоя незворушність, та хіба з цієї причини треба було наслідувати бандита з кінофільму? Якщо вже я спокусник, то невже не міг придумати приводу, який би підходив для цієї ролі? Оскільки все відбувалося в уяві, то годилася будь-яка брехня — наприклад, що я приятель чоловіка ще з університету і прийшов заради давньої дружби. А так виходить, що я не спокусник, а напасник?.. Може, від самого початку в маску закладено жадобу помсти? Безперечно, я був настроєний неприязно, відчував ненависть і навіть помсту до упередженості людей, що намагаються позбавити мене разом із обличчям і громадянських прав. А до тебе?.. Не знаю... думаю, що ні, але не впевнений... Після того мене охопив такий шал, що затьмарив розум і позбавив здатності міркувати.