Чорна стріла

Сторінка 8 з 66

Роберт Луїс Стівенсон

"Шкода, що я не розповів йому докладніше, як треба їхати, – думав він. – Боюсь, що хлопець потонув у болоті".

Раптом хтось гукнув Діка на ім'я. Перервавши ці думки і глянувши вбік, він побачив у заростях очерету обличчя хлопчика.

– Ти тут? – вигукнув Дік, натягуючи поводи. – Ти так добре сховався в очереті, що я за малим не проглядів тебе. Я бачив твого коня; його затягла трясовина, і мені довелось врятувати його від страждань. Клянусь небом, якби ти був більш милосердним вершником, ти б сам це зробив. Та виходь вже з своєї схованки, тут нікого нема, не бійся.

– Добрий хлопчику, у мене немає зброї, та й користуватись нею я не вмію, – сказав той, виходячи на стежку.

– Чого ти називаєш мене "хлопчиком"? – крикнув Дік. – Адже я старший за тебе!

– Добрий мастере Шелтон, – почав хлопчик, – прости мені, будь ласка. У мене і в гадці не було образити тебе. Навпаки, я хочу просити твоєї допомоги, бо я зараз у великій скруті; я ще в такій ніколи не був. Я заблудився, загубив плащ і втратив свого коня. В мене є нагайка і остроги, та от їхати нема на чому. А головне те, – продовжував він, сумно дивлячись на свій одяг, – головне те, що я так жахливо забрьохався.

– Пусте! – вигукнув Дік. – Чи варто звертати на це увагу! Кров ран і пилюка доріг прикрашають мужчину.

– Ну, тоді мені більше подобаються мужчини без таких прикрас, – зауважив хлопчик. – Але що ж мені робити? Прошу тебе, добрий мастере Річарде, дай мені пораду. Коли мені не пощастить дістатися до Холівуда, я загинув.

– Я дам тобі більше, ніж пораду, – відповів Дік, зіскакуючи на землю. – Сідай на мого коня, а я побіжу поряд. Коли ж я стомлюсь, тоді ти бігтимеш, а я поїду. В такий спосіб ми доберемось швидше.

Хлопчик сів на коня, і вони рушили вперед так швидко, наскільки дозволяла ця нерівна стежка. Дік біг поруч, тримаючись рукою за коліно хлопчика.

– Як тебе звуть? – спитав він.

– Зови мене Джоном Метчемом, – відповів хлопчик.

– А що тобі потрібно в Холівуді? – вів далі Дік.

– Я шукаю захисту від людини, що хоче мене скривдити, – відказав Джон Метчем. – Добрий абат Холівуда завжди захищає тих, кого переслідують.

– А як ти потрапив до сера Деніела, мастере Метчем? – допитувався Дік.

– Сер Деніел захопив мене силою, – вигукнув хлопчик. – Він викрав мене з рідної домівки, надів на мене цей одяг, скакав зі мною так довго, що в мене мало не розірвалось серце, насміхався з мене так, що довів мене до сліз, а коли деякі з моїх друзів погналися за ним, щоб відібрати мене, він посадив мене позад себе, щоб їх стріли не влучили в нього. Мене поранили в праву ногу, і зараз я трохи шкутильгаю. Та настане день, коли він за все заплатить!

– Нахваляєшся схопити місяць зубами! Сер Деніел рицар відважний, у нього залізна рука. І мені буде кепсько, якщо він дізнається, що я допоміг тобі втекти.

– Бідний хлопчик! – сказав Метчем. – Ти його вихованець, я знаю. Сер Деніел каже, що я теж його вихованець. Він, здається, купив право на те, щоб одружити мене, чи щось подібне; я до пуття не знаю, але в нього є якийсь привід переслідувати мене.

– Ти знову назвав мене хлопчиком! – вигукнув Дік.

– Чи ж мені називати тебе дівчинкою, добрий Річарде? – спитав Метчем.

– Тільки не дівчиною, – відказав Дік. – Я терпіти їх не можу.

– Ти розмовляєш, як хлопчисько, – зауважив Метчем. – А думаєш ти про них більше, ніж тобі здається.

– Це вже ні, – вперто сказав Дік. – Я зовсім про них не думаю. Хай вони згорять! Мені подобається полювання, битви, бенкети, веселе життя в лісі. А я ніколи не чув, щоб дівчата були здатні на це. Правда, одна така була, та її спалили, як відьму, за те, що вона, всупереч природі, носила чоловічий одяг.[9]

Мастер Метчем набожно перехрестився і почав молитися.

– Що ти робиш? – спитав Дік.

– Молюсь за її душу, – відповів Метчем схвильовано.

– За душу відьми? – скрикнув Дік. – Ну що ж, молись, якщо хочеш. Ця Жанна д'Арк була найкращою дівчиною в цілій Європі. Старий Епльярд-лучник розповідав, як він тікав від неї, наче від диявола. Еге ж, вона була хороброю дівчиною.

– Ну що ж, добрий мастере Річарде, – вів далі Метчем, – якщо тобі так мало подобаються дівчата, значить ти не справжній мужчина, тому що Господь Бог умисне розділив людей на жінок і чоловіків і послав до них любов, щоб вона була підтримкою для одних і розрадою для других.

– Тьху! – сказав Дік. – В тебе ще молоко на губах не обсохло, тому ти й розводиш теревені про жінок. А коли ти гадаєш, що я не справжній мужчина, то злазь з коня, ставай проти мене, і я кулаками, мечем чи стрілою покажу тобі, справжній я мужчина чи ні.

– Я не воїн, – щиро відповів Метчем, – і зовсім не хотів тебе образити. Я просто пожартував. А про жінок говорив лише тому, що чув, ніби ти маєш одружитися.

– Я? Одружитися? – скрикнув Дік. – Вперше про це чую. З ким же я маю одружитися?

– З якоюсь Джоанною Седлі, – відповів Метчем, червоніючи. – Це вигадка сера Деніела. З цього шлюбу він сподівається добре скористатися. Я чув, що нещасна дівчина дуже побивається. В неї, здається, саме такі погляди, як у тебе, а може, їй не подобається наречений.

– Одруження таке саме неминуче, як і смерть, – покірно мовив Дік. – Ти кажеш, що вона побивається! Чи ти не бачиш, які дурні дівчата? Жодного разу мене не бачила, а побивається. Хіба я стану побиватись? Я не з таких! Якщо мені доведеться одружитися, то плакати я не буду! Прошу тебе, коли ти її знаєш, розкажи, яка вона, гарна чи бридка? Сварлива чи лагідна?

– Ну яке це має значення, – відповів Метчем. – Якщо треба одружитися, ти одружишся. Яка різниця, гарна вона чи ні. Ти ж не молокосос, мастере Річарде; у всякому разі, ти плакати не будеш.

– Добре сказано, – зауважив Шелтон. – Мені однаково.

– Скидається на те, що в твоєї жінки буде дуже приємний чоловік, – сказав Метчем.

– Вона повинна мати такого чоловіка, на якого заслуговує, – сказав Дік. – Бувають же чоловіки і кращі, і гірші.

– Ах, нещасна дівчина! – вигукнув Метчем.

– Та чому нещасна? – спитав Дік.

– Аякже! Одружитися з колодою, – відповів Метчем. – Господи, колода!

– Я, мабуть, справді колода, – сказав Дік, – бо ти їдеш на моєму коні, а я плентаюсь пішки. Але якщо й з дерева, то з міцного.