Глядачі весело сміялися, і раз у раз чувся голос тьоті Клави:
— Ви подумайте!..
Коли мені прийшла черга казати свої слова, довелося витягти язик з-під губи. Зате я говорив таким гугнявим голосом, що публіка ще більше сміялася.
На закінчення я з силою ляпнув об підлогу своїми паперовими окулярами.
Всі глядачі голосно плескали в долоні, а хтось з сусідок сказав:
— Хлопчики, вийдіть вклоніться! Привчайтесь культурно себе поводити перед публікою.
Ми з Сергієм вийшли за простиню вклонятися. Нам стали аплодувати ще дужче. Ми були страшенно раді і горді собою. Особливо, коли почули:
— Які ж вони молодці, наші хлопчики!
— Таланти, таланти!.. Цікаво, де вони набрали стільки окулярів? Треба перевірити.
Руслан оголосив наступний номер. Я швиденько обкрутив голову рушником і запхав під курточку подушку. В ці хвилини мені було море по коліна. Від хвилювання не лишилося й сліду. Я почував себе улюбленцем дорослих, талановитим і красивим. Я володів увагою публіки, і це було так приємно, як ще ніколи не бувало.
Руслан ліг біля простині і захропів. Я, виставивши наперед живіт, наблизився до нього і штовхнув ногою. І почав:
— Мула, а Мула!
Ты оглох иль так валяешь дурака?
І тут з'ясувалося, що, крім цих двох рядків, я не пам'ятав ані слова! Знову повторив:
— Мула, а Мула!
Ты оглох иль так валяешь дурака?
Сергій щось шипів мені у спину, але я нічого не чув і навіть не намагався почути. Забув слова? А нехай! Публіка мені все простить, адже це я допіру так чудово грав мавпу. Я голосно сказав:
— Серьожко, не шепочи, дурна голова, я ж однаково нічого не чую!
Руслан з підлоги дивився на мене з люттю. Він теж щось шипів. Тоді я ляснув себе долонями по величезному животу і вигукнув:
— Ну чого вони на мене шиплять? Один і другий! Ви що — гусаки? — І голобно засміявся.
Більше ніхто не сміявся. Публіка мовчала. Руслан підхопився на ноги і відштовхнув мене від простині. Він підніс руку:
— Товариші глядачі! З технічних причин другої частини кіно не буде. Дивіться третю частину! Надзвичайна кумедія!
Сергій вже нап'яв на голову батькову шапку і влазив у вивернутий кожух. Руслан похапцем переодягався.
Та мене понесло... Голова запаморочилася від слави. Я не хотів погодитися з тим, що вже не виступатиму.
— Добре, одягайтеся!—вигукнув я. — А я тим часом розважатиму шановну публіку.
Я знову підійшов до екрана, відкинувши на нього пузату ^гінь, і, ляскаючи себе по розпухлому животу, блазнював:
—^ Надзвичайна кумедія, дорога публіка, надзвичайна кумедія!
Цього мені здалося замало Я пірнув під простиню і вийшов до глядачів.
— Дивіться, люди добрі, який я зараз! А ось побачите, який я стану!
Знову пірнув до кухні, скинув чалму-рушник, вихопив з під куртки подушку і вже в сво ему звичайному вигляді кинувся до глядачів.
— Ось який я став... Куме
дія!
І в цей час простиня, яка трималася на кнопках, упала на підлогу. Бо поки я лазив під нею туди-сюди, кнопки розхиталися і повипадали. Очам публіки відкрилася кухня, де біля яскравої настільної лампи стояли розгублені Руслан і Сергій у коЖусі.
— Ой, як недобре!.. — зойкнула тьотя Клава і підвелася. За нею підвелися всі глядачі. Вони брали свої стільці і розходилися. І в коридорі чулося:
— Досить...
— Ех, почали щось путяще, а довести до кінця — того нема.
— Несерйозно це у них виходить. Хлопчиська!
— Між іншим, — почув я голос дядька Степана, — якби-
хтось з дорослих узявся допомогти хлопцям, все бу* ло б організовано і взагалі краще. Та й для них корисніше.
Серьожка, скинувши волохату шапку, мовчки сте" жив, як у кінці коридора зникав останній глядач. Очі у нього зробилися сумні і круглі-круглі... А Руслан... ■ Він був загалом вихований хлопець і ніколи не бився. Він лише кілька разів шмагнув мене тим рушником, який щойно прикрашав мою голову.
Я мовчки подався геть. Сховався в одному з най-темніших закапелків коридора і розплакався. Плакав довго і невтішно, бо І був винуватий перед товаришами, перед сусідами і перед усім хлоп'ячим народом.
ПРИГОДИ АДМІРАЛА ГОПА
Два кораблі майстрував Сергій: з тріски і з сірникової коробки. Я теж два?'з старої газети і з дощечки. На кожному кораблі, крім газетяного, ми встановили щогли з паперовими вітрилами. А на тому, що з дощечки, — цілих три щогли і на кожній по три вітрильця. Красунь корабель вийшов. Так ми його і назвали: "Красунь".
П'ятий корабель зробили разом. Сергієві десь пощастило _ дістати великий шматок деревної кори, а це чудовий матеріал. Кора добре плаває, і вирізати з неї легко.
Підводну частину вирізував Сергій. Вона вийшла довга, ^обтічна, з гострим, кілем, який закінчувався рулем з шматочка бляхи.
Я вирізав і обладнав верхню частину. На палубі звівся маленький капітанський місток. За ним височіла тільки одна щогла. * Зате на неї настромилося аж п'ять вітрил.
Цей корабель ми назвали "Грім". А далі прийшов Руслан і сказав:
— "Грім" у вас зроблений непогано, а всі інші нікуди не годяться.
— А "Красунь"? — обурився я.
— І "Красунь" нікуди не годиться! — відрубав Руслан. — А коли хочете, щоб "Грім" став справжнім флагманом нашого флоту, давайте приробимо до його кіля свинець.
— Тю на тебе, Руслан! — розсердився Сергій. — Що ти верзеш? Він тоді потоне!
— Не потоне. Він не буде перекидатися, от що.
Руслан приніс з дому маленьку, як сірник, свинцеву паличку. У нього було чимало всілякого мотлоху, і час від часу там траплялися корисні речі. Ми вирізали у "Громі" шматочок кіля і на його місце приладнали свинець
Надворі було тепло. Цвірінькали горобці. В небі сяяло весняне сонце. Сніг став брудний, схожий на губку і зникав на очах.
На півдвора розлилася величезна калюжа.
— Чудове море. Ми його назвемо Снігове, — проголосив Руслан. — Звідси почнеться плавання нашого флоту!
Перший прозору воду калюжі розрізав "Красунь". За ним пішли "Тріска", "Спичпром" (це той, що з сірникової коробки) і паперовий фрегат "Газета". Останнім був спущений "Грім".
Дихнув теплий вологий вітерець. Снігове море вкрилося дрібними брижами. І весь флот, розгорнувши вітрила, рушив уперед.
— Ану, флагман! — вигукнув Руслан. — Веди своїх орлів у невідомі моря!
Але "Грім" понуро тягнувся позад усіх. Його перегнав навіть фрегат "Газета".