— А,— сказав він,— Роже... Мужчина. Неперевершений чоловік.
Поль не дала йому договорити.
— Я люблю його,— сказала вона і відчула, що червоніє, їй здалося, що вона промовила 'це якимсь театральним тоном.
— А він?
— І він мене теж.
— Ще б пак. Усе чудово у цьому найчудеснішому із світів.
— Не вдавайте з себе скептика,— лагідно сказала вона.— Ви ще замолодий для цього. У вашому віці ви маєте вірити у майбутнє, ви...
Він ухопив її за плечі і струсонув.
— Не глузуйте з мене, перестаньте зі мною так розмовляти...
"Я геть забуваю, що він чоловік,— подумала Поль, намагаючись вивільнитися.— У цю хвилину в нього обличчя зрілого чоловіка, приниженого чоловіка. Та й справді: йому не п'ятнадцять, а двадцять п'ять!"
— Якщо я й глузую, то не з вас, а з вашої поведінки,— м'яко сказала вона.— Ви граєте...
Він відпустив її. Вигляд у нього був стомлений.
— Справді граю,— погодився він.— Перед вами я грав і роль молодого блискучого адвоката, і роль поклонника, і роль зманіженої дитини, і хтозна-які ще ролі. Але відколи я познайомився з вами, усі свої ролі я граю тільки для вас. Вам не здається, що це кохання?
— Непогане визначення кохання,— усміхнулася Поль. На якусь хвилину вони зніяковіло замовкли.
— Я волів би грати роль пристрасного коханця,— промовив Сімон.
— Адже я вам сказала: я люблю Роже.
— А я — я люблю свою матір, свою стареньку няню, свою машину...
— Я не бачу між цим зв'язку,— урвала вона його.
її поривало встати й піти. Як може оцей маленький недорослий хижак збагнути її історію, їхню історію,— п'ять років радощів, сумнівів, тепла і мук? Ніхто не зможе розлучити її з Роже. І Поль відчула таку вдячність своєму коханому за цю певність, таку ніжність до нього, що мимоволі сперлась на стіл.
— Ви любите Роже, але ви самотня,— промовив Сімон.— Ви самотня в неділю; вечеряєте ви також сама, і, мабуть, ви... ви часто спите сама. А я спав би поруч, цілу ніч тримав би вас у своїх обіймах, цілував би вас, поки ви спите. Я, я ще можу кохати. А він уже ні. Ви самі це знаєте...
— Ви не маєте права...— обурено промовила вона, встаючи.
— Я маю право казати, що думаю. Маю право закохатися в вас і, якщо зможу, відняти вас у нього.
Але Поль була вже на вулиці. Сімон підвівся і знову сів, обхопивши руками голову. "Мені потрібна вона,— думав він,— мені потрібна вона... інакше я дуже страждатиму".
Розділ VII
Вихідні минули досить приємно. Ця Мейзі — вона манірно зізналась йому, що насправді її звати Марсель, але це ім'я, звичайно, здавалося їй занадто простим з огляду на її претензії майбутньої кінозірки — ця Мейзі дотримала слова. Лігши, вона вже не вставала з ліжка на відміну від деяких знайомих Роже, для яких існували години коктейлю, сніданку, обіду, чаю і таке інше, що були завжди приводом показати свої туалети. Цілих два дні вони не виходили з номера, вийшли один лише раз, і він, природно, наткнувся на того молоденького красеня, Терезиного синка. Звісно, навряд чи хлопчисько десь зустріне Поль, та все ж Роже відчував невиразну тривогу. Поїздка до Лілля була все ж таки грубуватою вигадкою, хоча він не вважав, що ображає Поль своєю зрадою чи навіть своєю брехнею. Але його зради не повинні лишати слідів ні в часі, ні в просторі. "А знаєте, в неділю я зустрів в Удані вашого приятеля, він обідав там у ресторані". Він уявляв, як Поль сприйме ці слова: вона нічого не скаже, тільки на секунду відведе погляд. Змучена Поль... Цей образ давно вже втратив свою новизну для Роже, він так часто гнав його з-перед очей, що йому й самому вже було соромно; соромився він і своєї радості від того, що сьогодні знову побачить Поль, поїде до неї відразу, як тільки підкине додому Мейзі—Марсель. Але Поль цього не знатиме. За ці два дні вона, мабуть, відпочила без нього, він таки надто часто вечорами забирає її з дому; вона грала з друзями в бридж, прибирала в квартирі, читала оту нову книжку... І раптом Роже сам здивувався, чому він так наполегливо силкується відгадати, що робила Поль у неділю.
— Ти добре водиш машину,— почувся поруч нього голос, і він, стрепенувшись, подивився на Мейві.
— Ти так вважаєш?
— А втім, ти все добре робиш,— додала вона, знеможе-но відкинувшись на спинку сидіння.
Йому кортіло сказати, щоб вона забула про все, хоч на секунду забула про своє струнке тільце і про свої вдоволені апетити. Вона, закохано засміялася, тобто їй здалося, ніби вона закохано засміялася, взяла його руку й поклала собі на стегно. Воно було пружне й тепле, і він усміхнувся.
Мейзі виявилась дурненькою балакучою комедіанткою. Сприймаючи в коханні лише один бік, вона надавала йому особливої гостроти, а її манера зводити нанівець будь-який прояв ніжності, дружнього ставлення чи зацікавлення Роже робила її ще спокусливішою. "Хтиве, самозакохане і вульгарне створіння, з яким мені ніпрощо розмовляти, але яке дає мені море насолоди". Він голосно засміявся. Вона не спитала, чому він сміється, а мовчки простягла руку до приймача. Роже простежив очима за її жестом... Що сказала того вечора Поль, вмикаючи радіо? Щось із приводу радіо та їхніх вечорів?.. Він уже точно не пам'ятав. Передавали якийсь концерт; Мейзі пошукала іншої музики, та оскільки нічого кращого не було, повернулась на. попередню хвилю. "Ви слухали концерт Брамса",— оголосив диктор цапиним голосом, і почувся шум оплесків.
— Коли мені було вісім років, я хотів стати диригентом,— сказав Роже.— А ти?
— А я хотіла зніматися в кіно,— відповіла Мейзі.— І я доскочу свого.
Він подумав, що це цілком можливо, очевидно, таки доскочить, і зупинив машину перед її під'їздом. Вона вчепилася за відлогу його піджака.
— Завтра я вечеряю 8 моїм осоружним покровителем. Але мені хочеться скоро-скоро побачитися знову з моїм маленьким Роже. Я тобі подзвоню, як тільки випаде вільна хвилина.
Роже всміхнувся, його тішила роль таємного молодого коханця, тим паче, що суперник був чоловік його віку.
— А ти? — запитала вона.— Ти зможеш? Мені казали, що ти не вільний...
— Я вільний,— відповів він, трохи кривлячись. Не буде ж він, зрештою, розмовляти з нею про Поль! Вона виплигнула на тротуар, помахала ручкою з дверей під'їзду, і він поїхав. Остання фраза трохи бентежила його. "Я вільний" означало: "вільний від обов'язків". Роже натиснув на газ; він хотів чимшвидше побачити Поль,— лише вопа може його заспокоїти і, звичайно, заспокоїть.