Яким лицем він посміє тепер станути перед своєю вибраною і сказати до неї: "Ходи моя подруго зі мною в дорогу нашого життя на долю і недолю, на тернистий чи гладкий шлях, який нам доля визначить, житимемо разом до смерти,— пристань до моєї родини, як своя дитина", коли його родина погана, подла, його батько конокрад який нажив майна з людської праці. Чи має він право так сказати своїй любій дівчині? Правда вона йому заручена, йому призначена по добрій волі,— та тоді, як це сталося, вона і всі так думали, що він син чесного чоловіка. Тепер все змінилося, горі корінем вивернулось. Він не сміє Гані світу вязати, щоб відтак люди показували на неї пальцем: "То ця дурна дівчина, що вийшла за злодійського сина!"
Його положення видавалось йому таким страшним безвихідним, він бачив себе на дні пекла. Що йому тепер робити? Він був безрадний, знав лише, що жадна робота нічого не поможе, бо вороття немає.
О. Гордиський поклав руку на його голову і заговорив по батьківськи, мягко:
— Василю, ви мущина. Не пристоїть вам тратити голови в прикрій ситуації. Чоловік мусит з кожного положення знайти вихід, дорогу на ясне місце, на сонце.
Василь підвів очи на о. Городиського і поцілував з пошаною його руку.
Це, що йому зараз сказав о. Городиський, було справді продовженням його думок, було як раз відповіддю на його питання, котрого неміг зразу розвя-зати, кудою, якою дорогою вийти йому на ясне місце, на сонце...
— З моєї ситуації виходу немає, я попав в пекло на саме дно.
— Гріх вам таке говорити. Чоловік за життя у пекло не попадає, бо на сім світі пекла немає. Тут буває свого рода чистилище, де Господь насилає своїм людям ріжні хрестики на пробу їх витрівалости. І ви мусите витрівати. Заспокійтеся лише, станьте паном
І своєї волі, і своїх думок, а способи і дороги мусять зна-
йтись. Попадати в розпуку тоді, як ділати треба, не ялось.
— Отче, що тут поможуть усі потіхи, як справді виходу немає? Я цего пятна ганьби навіть власною кровю не змию. Моя доля вже раз на все припечатана. На мені пятно Каіна, якого нічим не зітру.
— Лише підождати, успокоїтися, а Дух святий осінить нас якоюсь гарною думкою, вкаже нам дорогу, кудою вийти буде можна, лише заспокій-тесь, бо це ні нащо. Ви сьогодня ще нічого в роті не мали. Охлянете зовсім, опадете на силах. От напийтеся чарку вина бодай. А вам Павлихо теж не повадить.— О. Городиський присилував обидвох випити.
Настала знову прикра мовчанка. Павлиха охкала посвому. Паранька плакала сидячи коло мами, а Василь попав знову у глибоку задуму.
О. Городиський полишив жінку тут, а сам пішов до дому. Казав наймитові запрягати коні до візка і післав його до Луки за жандармами. Сам узяв палицю в руку і пішов дорогою до коршми на Бандрівщині.
Прийшов якраз по другім пункті операційної про-
грами, в якім злодіїв повизували і били киями в пяти
"по турецькі". Але Черупі ще перед тим добавочно
І вчистили нових двайцятьпять за це, що опозорив
свойого сина перед світом і запаскудив йому долю. За це всі присутні страшно йому докоряли. Павло Чепура зносив муки не скривившися. Не видав з себе стону наче б то не його били, а якусь колоду. Затяв зуби і терпів. Він на нікого не дивився. На Василя лише раз глипнув оком і зараз відвернувся.
О. Городиський став перед коршмою. Люди познімали шапки і розступились. За увесь час, як він тут парохував, ніхто його в коршмі не бачив.
Він вішовши в коршму поздоровив всіх:
— Слава Icy су Христу!
— Слава на віки!
— Мир вам мої любі парохіяни! — Всі замовкли, стало тихо.— Ще вчера мені і не снилось, що стрінуся сьогодні тут з вами при такій прикрій нагоді. Піймалисте злодіїв, що легким способом хотіли по-живатися людською працею, забувши заповідь божу: не кради, не побажай власности ближнього свойого. Страшні часи! Там, де добрі люди сіють добре зерно, діявол підсіває свій кукіль. Ми всі немало зчудувались, коли прихоплено на крадежи цего чоловіка, якого всі вважали за чесного і шанували його. Злий дух завів його на манівці, і за це жде його по закону кара, яку поставив сам цісар. До того поставив він суди, щоби карали, а нам самим злочинців карати не вільно. Дво-їх кар за оден злочин не може бути. Люди добрі! Я знаю, що вас це болить, як хто посягає рукою за вашою працею, але памятайте, що Господь більш терпів, його більш боліло, а простив своїм ворогам. Молитесь що дня в отченашу "состави нам довги наші, як і ми оставляємо довжником нашим". Ото ж я ваш душпас-тир покликуючись на ці слова упоминаю вас, і прошу: простіть їх ви і перестаньте їх катувати. Вони відповідять за своє перед судом, котрий немає права нікому прощати, але ви маєте і право і обовязок прощати ваші кривди, коли хочете, щоби Господь вам ваші гріхи простив.
— Та ми чужих коний не крадемо,— обізвавсь оден ґазда вже під чаркою.
— Я же нерозумно говориш, мій сину! Тобі здається, що поза крадіж коний инчого гріха немає? Суть сину. Суть ще тяжші гріхи від крадежи, такі, за які цісарські параграфи не карають. А вони вопіють о помсту до Бога, щоб їх було покарано. Коли хто скривдить вдову, або сироту, коли задержить наємни-кові платню, то це ще тящий гріх від крадежи коний, хоч за це криминалу нема.
Люди стали бентежитись. Ніхто вже не посмів з єго-мосцем перечитись, а він говорив далі:
— Послухайте мене, не знущайтесь над цими окаянними, а віддайте їх зараз туди, де їм належиться. Вже оден гріх поповнено, не поповняйте ще друго-гого і не каляйте своїй души. Коли-би ви, люди, тепер мене не послухали, ви би мені зробили болючу прикрість. Ви би мені показали, що моя трийцять-літня праця над спасениям душ ваших була даремна.
Не знати, чи люди були би справді його послухали, та бодай в його приявности ніхто би не поважився злодіїв бити. Тому то проволікав о. Городиський свій одхід, як міг найдовше. Він випитував людий про цілу подію подрібно. Хвалив старого Козака як взір доброго парохіянина, що ніколи не пожалував ні для бідних, ні на хвалу Божу. Справив своїм коштом чашу і плащеницю до церкви в Корналовичах. За це благословить його Господь на майні, на роді, на дітах, бо Господь милує людий богоязливих.