Чемпіон

Сторінка 3 з 6

Рінг Ларднер

— А хіба не можна влаштувати матч із Ґетцом?

— Та певно, що можна. Він не від того, щоб підзаробити грошенят. Але досі я просував хлопця дуже обережно, і подивися, яких досяг результатів! То нащо ж нам ризикувати? Хлопець щодень іде вперед, а Ґетц занепадає швидше від Великого Джонсона. Гадаю, ми й тепер могли б його побити, головою ручуся. А за пів року не буде вже найменшого ризику. Доти він і сам себе поб'є. Тоді нам залишиться тільки підписати з ним контракт і чекати, поки суддя припинить матч. Але Комар рветься з ним у бій, мов несамовитий, я насилу його втримую.

Брати Ґейлі обідати в одному з бостонських готелів. Ден приїхав з Голіока навідати Томмі й подивитися, як братів протеже битиметься дванадцять раундів, а може й менше, з Бадом Кроссом. Результат матчу можна було вгадати наперед, бо Комар уже двічі переміг балтиморського хлопчину, і тільки всім відоме Бадове спортивне завзяття дозволило йому домогтися нової зустрічі. Публіка охоче платила за те, щоб побачити могутні удари Комарової лівої, але їй хотілося, щоб ті удари сипалися на супротивника, котрий не втече з рингу, ледве відчувши їхню нищівну силу. А Кросс був якраз таким супротивником; він відважно підставляв під чужий кулак очі, вуха, ніс і шию, і довгий час це рятувало його від страхіть чесної праці. Так, Бад був завзятий хлопець, і це було видно по його потовченому, розпухлому, вкритому синцями обличчю.

— По-моєму, після всього, що ти зробив для хлопчиська, він повинен слухатися кожного твого слова, — мовив Ден Ґейлі.

— Ну, — сказав Томмі, — поки що моє слово для нього закон, але він такий самовпевнений, що просто не розуміє, навіщо треба чекати. Та все-таки він послухається мене й зачекає; дурний був би, якби не послухався.

— Ти підписав з ним контракт?

— Ні, нащо мені контракт? Він знає, я його витяг з багна, і не кине мене тепер, коли в нього грошей до біса. Що б з ним було, якби я витурив його, коли він уперше прийшов до мене? Відтоді вже минуло два роки, а здається, то було минулого тижня. Я сидів у пивниці навпроти Плезент-клубу в Філадельфії і дожидав, поки Маккенна порахує гроші й вернеться до мене, коли раптом заходить цей волоцюга і пробує перехопити чарчину на дурничку. Йому, певна річ, нічого не дали й звеліли забиратися геть; а він побачив мене, підійшов і спитав, чи я не боксер, і я сказав йому, хто я такий. Він попросив у мене грошей на випивку, я запросив його сісти й заплатив за нього.

Ми завели з ним розмову, він сказав, як його звати і що кілька разів брав участь у попередніх змаганнях у Мілуокі. "Ну, хлопче, — кажу я йому, — не знаю, чи добрий із тебе боксер, чи поганий, але поки та заливатимеш очі горілкою, пуття з тебе не буде". Він сказав, що хоч сьогодні кинув би пити, якби зміг попасти на ринг, і я обіцяв допомогти йому, тільки щоб усе між нами було по-чесному і щоб більше не брав у рот спиртного. Отож ми перебили руки, я взяв його з собою до готелю, звелів помитися, а другого дня купив дещо з одягу. Півтора місяця він їв і пив моїм коштом. Нелегко було йому відвикати від пиятики, та зрештою я вирішив, що він уже в добрій формі й може виступати на рингу. Він зійшовся із Смайлі Сеєром і так швидко поклав його, аж Смайлі здалося, ніби його збило з ніг ураганом.

Ну, а що він робив потім, ти й сам знаєш. Він зазнав поразки тільки в одному-єдиному матчі — з Тресі у Мілуокі, ще до того, як попав у мої руки, а торік переміг Тресі аж тричі. Заробляє він зі мною чимало — наскладав уже тисяч із сім. Непогано для хлопчиська, що всього два роки тому був безпритульним волоцюгою, правда? Він міг би й більше наскладати, якби не любив шикарно одягатися, жити в розкішних готелях тощо.

— А де його сім'я?

— Сказати по правді, сім'ї в нього немає. Він приїхав з Чикаґо, мати вигнала його з дому як останнє ледащо. Певно, дала йому доброго чосу, ось він і каже, що не хоче з нею знатися, нехай, мовляв, спершу перепросить його гарненько. Каже, в неї купа грошей, отож вона й без нього проживе.

Джентльмен, про якого йшла мова, зайшов у кафе і рушив до столика Томмі такою хвацькою ходою, що на нього озиралися усі в залі.

Незважаючи на ледь підбите око й розпухле вухо, Комар здавався втіленням здоров'я. Проте не його квітучий вигляд привертав до нього всі погляди. Діамантова підківка у краватці, ясно-червона сорочка в поперечну смужку, оранжеві черевики й світло-синій костюм просто волали, щоб на них звернули увагу.

— Де ви були? — запитав він Томмі. — Я повсюди вас шукав.

— Сідай, — сказав менеджер.

— Нема коли, — відповів Комар, — хочу сходити на пристань подивитися, як вивантажують рибу.

— Познайомся з моїм братом Деном, — сказав Томмі.

Комар потис руку Ґейлі-молодшому.

— Ну, коли ви брат Томмі, то більше мені нічого не треба, — мовив він, і обидва брати аж засяяли від утіхи.

Ден облизав губи і збентежено промурмотів щось у відповідь, але молодий гладіатор уже не слухав його.

— Дайте мені двадцять доларів, — сказав він Томмі. — Може, вони мені й не знадобляться, але не люблю виходити з порожніми кишенями.

Томмі дав Комарові двадцятидоларову банкноту й занотував цю фінансову операцію в чорний записничок — різдвяний подарунок однієї страхової компанії.

— Навряд чи треба платити двадцять доларів за таке видовище. Хочеш, щоб я пішов з тобою?

— Ні, не треба, — поквапно відповів Комар. — У вас з братом, певно, є про що поговорити.

— Ну гаразд, — сказав Томмі, — тільки не тринькай грошей та не зникай надовго. О четвертій щоб був удома — ляжеш трохи відпочити.

— Я й без відпочинку поб'ю того чолов'ягу, — мовив Комар. — Він полежить за нас обох.

І аж надто гучно засміявшись із цього жарту, він рушив до дверей під перехресним вогнем зчудованих і захоплених поглядів.

До пристані Комар не дійшов, бо на розі Бойлстон і Тремонт-стріт на нього чекала жіночка, дивитися на яку було куди цікавіше, ніж на улов найудачливішого з массачусетських рибалок. Та й щебетала вона дуже мило — одно слово, не те, що якась там нікчемна риба.

— Ах ти ж моє серденько! — вигукнула вона, блиснувши срібними й золотими зубами. — Ах ти ж мій боксерику!

Комар всміхнувся до неї: