Комар мовчки вислухав це сенсаційне повідомлення.
— Не люблю набиватися, — провадив містер Герш, — але я охоче почастував би вас.
— Гаразд, — погодився Комар, — тільки знайте міру.
Містер Герш гучно зареготав і кивнув барменові.
— Ви добре всипали тому нікчемі, — мовив новий Комарів знайомець, коли чарки було налито. — Я думав, ви його вб'єте.
— І вбив би, якби не зупинився вчасно, — відказав Комар. — Я кого завгодно поб'ю.
— Удар у вас добрячий, — захоплено промовив містер Герш.
— Удар, кажете? — відповів Комар. — Та я як ударю, то так і мул копитом не хвицне. Ви помітили, які в мене біцепси?
— Ще й питаєте! Як же їх не помітити? Я навіть сказав своєму сусідові: "Гляньте-но, — кажу, — які в нього м'язи! Не диво, — кажу, — що в нього такий удар!"
— Я вже як угачу, то — прощай навіки, крихітко, — похвалився Комар. — Кого завгодно звалю.
Словесний побій не припинявся, аж поки зачинився бар. На прощання Комар та його новий приятель потисли один одному руки й домовились зустрітися наступного вечора.
Цілий тиждень вони майже не розлучались. Гершеві дісталася приємна роль вислуховувати скромні звіряння Комара та стежити, щоб його чарка була повна. Нарешті настав такий день, коли Герш із жалем заявив, що мусить іти додому вечеряти.
— У мене о восьмій побачення, — признався він Комарові. — Я міг би ще лишитися, тільки треба причепуритися та перевдягтися у святковий костюм, адже вона найчарівніша дівчинка в Мілуокі.
— А для мене нічого не знайдеться? — запитав Комар.
— Не знаю, кого запросити, — відказав Герш. — А втім, стривай!.. Коли моя сестра вільна, то все гаразд. Вона теж гарненька.
Отак і сталося, що Комар з Еммою Герш і Еммин брат із найчарівнішою дівчинкою у Мілуокі подалися до Уолта і танцювали там до півночі. Комар весь час танцював з Еммою, бо Лу Герш не зміг налигатись аж так, щоб танцювати з рідною сестрою, хоч кожний коротенький уан-степ, здавалося, викликав у нього нестерпну спрагу.
Наступного дня, незважаючи на феноменальний талант примушувати платити за все инших, Келлі лишився наче рак на мілині. Він розшукав менеджера клубу "Зірка" Дока Геммона й попросив записати його на наступний матч.
— У наступному матчі ви б могли виступити проти Тресі, — сказав Док.
— А що я з цього матиму? — запитав Комар.
— Двадцять доларів, якщо поб'єте його, — відповів Док.
— Майте Бога в серці! — запротестував Комар. — Хіба я погано бився того разу?
— Та ні, непогано. Але все-таки до Фрейді Уелша вам ще далеко.
— Не боюся я вашого Фрейді, та й нікого не боюся! — хвалькувато сказав Комар.
— От і добре, тільки ми платимо боксерам не за широкі груди, — сказав Док. — Я пропоную вам матч із Тресі. Хочте — погоджуйтесь, хочте — ні.
— Гаразд! Згода! — сказав Комар, і він провів день у барі Дьюена, де йому знову відкрили кредит.
Менеджер молодого Тресі завітав до Комара увечері напередодні матчу.
— Ну, як ви себе почуваєте перед завтрашнім матчем?
— Я? — промовив Комар. — Чудово! А що ви хочете сказати цим "як я себе почуваю"?
— Я хочу сказати, — відповів менеджер Тресі, — що нам до зарізу треба виграти: у хлопця є шанси попасти у Філадельфію, якщо він переможе у цьому матчі.
— Що ж ви пропонуєте? — спитав Комар.
— П'ятдесят доларів, — сказав менеджер Тресі.
— Ви що, за пройдисвіта мене маєте? Щоб я піддався за якісь нікчемні п'ятдесят доларів? Нема дурних!
— Ну, тоді сімдесят п'ять, — сказав менеджер Тресі.
Сторгувалися за вісімдесят і швиденько домовились про деталі. Наступного дня Келлі в другому раунді звалив жахливий удар у передпліччя.
Тепер Комар став обминати і Німена, і Дьюена; він багато заборгував і там, і там і ходив випити трохи далі, до бару Стейна.
Коли розтеклися всі гроші, набуті угодою з Тресі, Комар довідався з певних джерел, що ні Док Геммон, ні инші клубні менеджери не допустять його до змагань навіть найнижчого розряду. Йому не загрожувала смерть від голоду і спраги, поки були живі Лу та Емма Герш. Проте через чотири місяці після матчу з Тресі він вирішив, що в Мілуокі йому живеться далеко не так добре, як він сподівався.
"Я можу побити кого завгодно, — міркував він, — але тут я не маю ніяких шансів. Подамся-но я на схід, — може, там мені краще поведеться. До того ж..."
Але в ту хвилину, коли він купив квиток до Чикаґо за гроші, "позичені" у Емми Герш нібито щоб придбати пару черевиків, важка рука лягла йому на плече, і, обернувшись він побачив двох незнайомців.
— Куди це ви зібралися, Келлі? — запитав власник важкої руки.
— Нікуди, — відрубав Комар. — А вам яке в біса діло?
Другий незнайомець промовив:
— Келлі, мати Емми Герш попросила нас доглянути, щоб ви загладили кривду, яку ви вчинили Еммі. І поки ви цього не зробите, ми нікуди вас не пустимо.
— Нічогісінько у вас не вийде, якщо будете в'язнути до мене, — сказав Комар.
Однак того вечора він не поїхав до Чикаґо. Через два дні Емма Герш стала місіс Келлі. Лишившись на самоті з молодою дружиною, Комар підніс їй свій весільний подарунок — щосили ляснув її по блідій щоці.
Другого ранку він виїхав з Мілуокі так само, як і приїхав, — на товарному поїзді.
— Не дурімо себе, — сказав Томмі Ґейлі. — Він міг би спустити до ста тридцяти семи, але ні на фунт менше, бо тоді його й миша зіб'є з ніг. Він боксер пів середньої ваги, ось що він таке, і знає це незгірше за мене. За останні пів року він усе гладшає, мов на опарі, отож я йому кажу: "Коли не перестанеш гладшати, то не матимеш з ким битися, як не рахувати Вілларда й таких, як він". А він мені: "Я не втік би й од Вілларда, якби важив фунтів на двадцять більше".
— Йому, певне, й самому прикро, — докинув брат Томмі.
— Авжеж, що прикро, як усякому доброму боксерові, — сказав Томмі. — А Комар таки добрий боксер, що правда, то правда. Шкода, що не вдалося влаштувати хлопцеві матч з Уелшем, поки Комар іще не набрав тіла. А тепер уже нічого не вийде. Хоч і те було б непогано, якби пощастило звести його з Голландцем.
— А хто це такий? — запитав брат.
— Ґетц, чемпіон у пів середній вазі. На самому матчі ми небагато заробимо, зате воно нам оплатиться в майбутньому. Ми маємо що показати — публіка платить за те, щоб побачити добрий удар, а удар у Келлі добрий, нічого не скажеш. І буде добрий, поки він набавлятиме ваги.