Естрагон. А він діло каже.
Владімір. Звідки ви знаєте?
Поццо. Він знову до мене звернувся. Ще трохи — й ми станемо ліпшими друзями.
Естрагон. А чому він не ставить речі на землю?
Поццо. Я теж буду радий з ним познайомитися. Чим більше людей я зустрічаю, тим радісніше мені стає. Знайомство з найдрібні-шою комашкою робить нас мудрішими, від цього ми збагачуємось і повніше відчуваємо радість буття. Навіть ви (уважно обдивляється спочатку Естрагона, тоді Владіміра і, тільки пересвідчившись, що нікого не минув, продовжує) обидва, як знати, може, й ви чимось мене збагатите.
Естрагон. А чому він не ставить речі на землю?
Поццо. Хоч у це й важко повірити.
Владімір. Ви не відповіли на запитання.
Поццо (зворушено). Запитання? Хто? Яке? (Пауза). Хвилину тому ви тремтячими голосами й пошепки називали мене паном, а оце вже вигукуєте якісь запитання. Це добром не кінчиться.
Владімір (до Естрагона). Бачиш, він тебе чує.
Естрагон (обходить довкола Лакі). Що таке?
Владімір. Тепер можеш питати. Він почує.
Естрагон. Питати? Про що?
Владімір. Чому він не ставить речі на землю. Естрагон. А й справді, чому? Владімір. Не мене, ти його спитай.
Поццо (який уважно прислухався до їхньої* розмови, побоюючись, як би вони не забули запитання). Отже, ви питаєте, чому він не поставить свої, як ви висловилися, речі?
Владімір. Так.
Поццо (до Естрагона). І вас це також цікавить? Естрагон (все ще ходить довкола Лакі). Сопе, як кабан. Поццо. А я вам відповім. (До Естрагона). Але спиніться на ддить, благаю, я через вас нервую. Владімір. Йди сюди. Естрагон. Що таке? Владімір. Він зараз відповість.
Стоять один проти одного, не рухаються.
Поццо. Так от. Всі готові? На мене всі дивляться? (Позирає на Лакі, шарпає за мотуз, Лакі підводить голову). Дивися на мене, свиното! (Лакі дивиться на нього). Чудово. (Кладе люльку в кишеню, дістає балончик дезодоранту, пирскає собі в роті, ховає дезодорант, прочищає горло, спльовує, знов дістає балончик, пирскає в роті,, ховає дезодорант). Я готовий. Усі мене слухають? (Дивиться на Лакі, смикає за мотуз). Вперед! (Лакі робить крок). Стій! (Лакі зупиняється). Готові? (Дивиться на Владіміра, Естрагона, переводить погляд на Лакі, смикає за мотуз). Що таке? (Лакі підводить голову). Я тут розпинаюся, а воно... Так. Ну так от... (Замислюється).
Естрагон. Я пішов.
Поццо. Так що, власне, ви хотіли знати? Владімір. Чому він...
Поццо (гнівливо). Не перебивайте! (Пауза. Заспокоюється). Якщо всі ми почнемо балакати одночасно, то до чого це все призведе, га? (Пауза). Про що це я казав? (Пауза. Голосніше). Про що я казав?
Владімір на митах зображає чоловіка, обтяженого вантажем. Поццо дивиться на
нього, нічого не розуміє.
Естрагон (наголошуючи на кожному складі). Валізи! (Вказує пальцем на Лакі). Чому? Завжди тримати. (Згинається так само, як і Лакі, відсапується). Поставити ні-ні. (Піднімає руки вгору, розпрямляється з полегкістю). Чому?
Поццо. Тепер ясно. Чому ж ви зразу не сказали? Чому він не прибере зручнішу позу? От давайте це і з'ясуємо. Має він таке право? Має. Значить, він просто не хоче. Ось вам і причина. А чому ж він не хоче? (Пауза). І я вам, панове, скажу.
Владімір. Увага!
Поццо. Бо він хоче справити на мене гарне враження, щоб я залишив його при собі. Естрагон. Як?
Поццо. Я, може, не так пояснив. Він хоче мене розжалобити, Щоб я й не думав з ним розлучатися. Ні, це не те. Владімір. Ви хочете його позбутися? Поццо. Він до мене і так вже, і сяк, але діла не буде. Владімір. Ви хочете його позбутися?
Поццо. Він узяв собі в голову, що коли я побачу, як вправно він несе вантажі, то схочу й надалі доручати йому цю роботу. Естрагон. Він вам більше не потрібен?
Поццо. Насправді ж він Тх тягає, як свиня. Він просто не здатний до цього.
Владімір. Ви хочете його позбутися?
Поццо. Він гадає, що коли я побачу, який він витривалий, то шкодуватиму про своє рішення. Це ж треба додуматися до такого! Немов мені бракує слуг. (Усі втрьох дивляться на Лакі). Атланте, сину Юпітера! (Мовчанка). Бачите? Я, здасться, задовольнив вашу цікавість. Ще питання будуть? (Освіжає рот дезодорантом).
Владімір. Ви хочете його позбутися?
Поццо. Зважте, що й я міг би бути на його місці, а він — на моєму. Якби все це склалося саме так. Кожному своє. Владімір. Ви хочете його позбутися? Поццо. Прошу?
Владімір. Ви хочете його позбутися?
Поццо. Звичайно. Але замість випхати його геть, як я міг би зробити, замість, повторюю, дати йому ногою під зад, я, і щедрість моя безмежна, веду його на ярмарок у Богенбург, де сподіваюся взяти за нього добру ціну. А взагалі-то, страшенно клопітно виганяти подібних потвор. Порішити б Тх зразу, менше мороки буде.
Лакі плаче.
Естрагон. Він плаче.
Поццо. Дворняга й той мас більше гідності. (Подає свого носовика Естрагонові). Заспокойте його, якщо ви такий до нього жалісливий. (Естрагон вагається). Беріть. (Естрагон бере носовичок). Витріть йому очі. Щоб не дуже бідкався.
Естрагон все ще вагається.
Владімір. Дай мені, я зроблю.
Естрагон не хоче віддавати носовика. Ховає його за спину, мов вередлива дитина.
Поццо. Ну що ж ви. Поки він плаче.
Естрагон наближається*до Лакі, ладнається витерти йому очі. Лакі лушпарить його ногою по гомілці. Естрагон випускає з рук носовичок, робить крок назад, шкутильгає,
стогне від болю.
Носовик!
Лакі ставить на землю валізу та кошик, піднімає носовик, підходить, подає його Поццо, відходить, бере в руки валізу та кошик.
Естрагон. Тварюка! Бидло! (Задирає холошу). Покалічив! Поццо. Я ж вам казав, що він чужих не любить. Владімір (до Естрагона). Покажи-но. (Естрагон показує йому ногу. До Поццо, гнівно). Там кров! Поццо. Кров — це добрий знак.
Естрагон (піднімає ногу). Я більше не зможу ходити!
Владімір (ніжно). Я тебе понесу. (Пауза). В разі потреби.
Поццо. Він більше не плаче. (До Естрагона). Ви, так би мовити, замінили його. Сльози світу суть величина постійна. Тільки-но хтось починає плакати, як інший припиняє. Так само й зі сміхом. (Заходиться реготом). Не будемо надто суворими до нашого часу, він не гірший за всі попередні. (Мовчанка). Але не будемо й надто поблажливими. (Мовчанка). І взагалі, давайте не будемо. (Мовчанка). Не викликає сумніву, що людей нині побільшало. Владімір. А пройдися-но.