Ми запитуємо — куди йде Людина? Я відповідаю — нікуди. З ніщо в нікуди. Коло, закляте коло серед вакууму. Небуття — єдина реальність. Вона була, є, буде, якщо можна до неї застосувати ці поняття зі світу Буття. Що ж таке Буття? Частинний випадок Небуття, якась ймовірність у мороці, в тиші неіснуючого. Виникнувши, Буття одразу ж вступає в протиріччя з Небуттям. Небуття всеосяжне. Воно універсальний, вічний закон. Все те, що в протиріччі з ним, — неодмінно зникне, розтане серед океану великої Тьми. Саме тому в нашому ефемерному світі ми бачимо вічний бій. Світ незаконний, він приречений, він є піна, хвороба на неосяжному тлі Небуття. І чим швидше він зникне, тим краще для всіх нас. Тиша, спокій, Нірвана…
На екрані спалахнув напис: "Свамі Рішідева. Індія". Михайло поглянув на протилежний бік зали — там звелася за столом висока біла постать, почулися суворі слова:
— Ви скористалися символом Сходу, вживши його недоречно. Вчені буддисти скажуть вам: хто досяг-нув Нірвани — спокою не має. Нірвана — вища точка піраміди земного життя, сублімація фізичного, чуттєвого й ментального життя в житті духу. Можна вважати небуттям земне життя з його хаотичністю і непослідовністю. А Нірвана — кипіння невикипаюче…
— Термінологічна різниця, — холодію сказав Шілке.
— Не тільки, — заперечив індус. — У своєму апокаліптичному аналізі Буття ви ігнорували причин-ність…
— Поясніть…
— Небуття не може породити наслідок. Одноманітність неспроможна перейти в розмаїтість. Світ — кон-гломерат причин і наслідків. Він не виник з нічого, він не може зникнути в ніщо. Безупинне уточнення й ево-люція — ось його шлях. Велична спіраль розуму й краси серед Безмежності — ось що таке Буття.
— Буття — роздвоєне й вороже в своїй основі, — незворушно сказав німець. — Якби воно було органіч-ним плодом Космосу, його суттю, то в ньому не було б антагонізму.
— Природа — гармонійна, — мовив Свамі Рішідева. — Лише свобода волі порушує рівновагу. На Землі її порушують люди.
— Природа — кривава Калі, — усміхнувся іронічно Шілке. — Ви — мудреці Сходу — самі дали цей ви-разний символ, на який не можна дивитись без огиди. Зате він точний науково. Сваволя й само-пожирання ма-теріальних форм, що виникли, як привид, серед неосяжності Небуття. Природа? Ви її вважаєте гармонійною? Підіть у ліс, гляньте в краплю води під мікроскопом. Всюди — пожирання, всюди торжество сили над слабіс-тю, хитрощів над довірливістю, сваволі — над безправністю. Світ мікробів, фауна, флора — все живе доводить неспростовно цю думку. Навіть космічні тіла свідчать те саме — зіткнення галактик, вибухи планет та зірок, грандіозні небесні катаклізми. Шановний колего, високоповажні панове, не будьмо сліпцями.
— Ви добре сказали — не будьмо сліпцями. Ви бачите в природі самопоїдання, а я — жертву. Земля же-ртвує нам свою плоть, сонце — промені, флора — свою тканину, напоєну сонцем, людина сповнює простір хвилями творящої думки, прагнучи охопити нею безмежність. Ні, друзі, людина не породження порожнечі й небуття. Вона — дитя Вічності, вона — безсмертна. Можна говорити лише про ступені її самоусвідомлення, підйом чи дегенерацію, поступ чи занепад. Кривава Калі — то лише ілюзія, то майя, то видимість для тих, які не можуть сягнути поглядом в надра причинності. І, нарешті, залишається запитати шановного вченого: який же висновок вивести з такого світогляду? Що діяти людині?
Шілке поправив пенсне, промовчав. У залі зашуміли, зашушукалися. Почувся сміх в секторі журналістів.
— Готуватись до Небуття, — серйозно сказав Шілке. — І ви даремно смієтеся! Хіба грізна безглуздість останніх епох не переконує вас в абсурдності життя? Найбільші зусилля людського генія кинуті під ноги нікче-мним політиканам. Кожен з нас може сподіватися на Бога чи на добру долю лише до того часу, доки не зітк-неться з катастрофою. Кожен зустрічається зі смертю наодинці. Хто скаже, яка трагедія, яка безодня розгорта-ється перед враженим духом, коли він розгортає запону тайни і вливається в Небуття?
Німець сів. І одразу ж з’явився напис: "Моріс де Морль. Франція". Спалахнули прожектори, тонко заспі-вали телекамери. В променях юпітерів з’явився професор де Морль, відомий соціолог, ще молодий учений — елегантний чоловік з вишуканими манерами. Він говорив спокійно, впевнено, ніби роздумуючи:
— Колега Шілке говорив слушно. Я не прихильник розмов про космогенез, говорити про правомірність цього світу нема сенсу. Як наші клітини неспроможні визначити смисл життя людини, часткою якої вони є, так і ми не в силі пізнати причини, що породили Мегасвіт, в який ми входимо. Цей аспект аналізу доктора Шілке я залишу без відповіді. Згоджуся з ним в іншому — в оцінках абсурдності й безперспективності людського суспі-льства. Куди йде Людина? Я відповідаю — до самознищення. Погляньмо па сучасне становище людства твере-зо, аналітично. Небувале зростання техніки, потужність енергетики, далекосяжність висновків. Чудово! А сенс? Сама людина — маріонетка власних технічних утворів. Ми автоматизуємо заводи, виробництво — і постає за-гроза безробіття. Хіба це не парадокс? Хіба не сміховинність? Отже, вважається нормою, коли мислиться лю-дина в спів’єдності з верстатом. А коли верстат починає діяти самостійно, людина стає зайвою. І вирішується соціологічна проблема — куди подіти вільний час людей, як організувати дозвілля? Це — криза. Криза еволю-ції. Ми вибилися з колії природничих законів і не створили власних.
Де вихід? Не знаю. Може, нема. Ми злочинці. Погляньте на природу — вона дуже економна і порядна. Найстрашніші хижаки знають міру, хіба крім тих, які контактують з людьми. А ми — нещадно грабуємо плане-ту, не думаючи про наступний день. Тепер, у цю хвилину, коли ми розмовляємо про смисл життя, гримлять бої, цивілізовані держави засипають бомбами нужденні притулки людей. На численних автострадах світу щосекун-ди розбиваються сотні машин, гинуть люди, лупають розпачливі передсмертні зойки. В темних трущобах вели-ких міст прогресивно зростає злочинність. Тисячі, десятки тисяч заводів отруюють повітря Землі, безвідповіда-льні уряди виснажують гумус планети, видовбують дорогоцінні надра, штампуючи для потреб мільйонів обива-телів незліченну силу абсурдних, нікчемних, непотрібних речей, витрачаючи на них розум, енергію та вміння найкращих представників роду людського.