— Забили тилову варту… — Віліс витер обличчя від сажі та поту. – Чуєш, Райло? Вони наздогнали тиловий дозор і вирубали їх у пень! Не зуміємо!
— Тепер ми тиловий дозор – тихо промовила найманка. – Тепер наша черга.
Віліс зблід, якийсь з вояків, що прислухались, голосно зітхнув. Райла шарпнула віжки, повернула тяжко храплячого, з натугою піднімаючого голову верхівця.
— І так не зуміємо втекти – промовила спокійно. – Коні за хвилину впадуть. Поки ми доїдемо до передгір'я, тоді нас і схоплять.
— Рушмо всі й заховаємося у лісі – сказав Віліс, не дивлячись на неї. – Поодинці, кожен за себе. Може вдастся… вижити.
Райла не відповіла, поглядом і рухом голови вказала на передгір'я, на шлях, на останні ряди довгої колони утікачів, що тягнулись до кордону. Віліс зрозумів. Виматюкався, зіскочив зіскочив з сідла, захитався, сперся на меч.
— З коней! – хрипко крикнув до вояків. – Забарикадуйте шлях чим можна! Чого витріщились? Раз мати народила і здихати тільки раз! Ми військо! Ми тиловий дозор! Ми мусимо затримати погоню, затримати.
Вона змовкла.
— Якщо затримаємо погоню, люди зуміють перейти до Темерії, на той бік гір – докінчила Райла, теж злазячи з коня. – Там – жінки й діти. Що так очі вибалушили? Це наше ремесло. Забули, за що нам платять?
Вояки подивились один на одного. Якусь мить Райла думала, що вони втечуть, що рвонуть мокрих і змучених коней до останнього, неможливого зусилля, що погоняться за колоною втікачів, до рятівного підгір'я. Помилилась. Погано їх оцінила.
Вони перевернули на дорогу воза. Швидко збудували барикаду. Самопальну. Низьку. Абсолютно недостатню.
Довго не чекали. До яру влетіли два коня, які спотикались і храпіли, сипали клаптями піни. Тільки один ніс вершника.
— Блейз!
— Готуйтеся… — найманець сповз з сідла на руки вояків. – Готуйтеся, курва… Зразу за мною…
Кінь захропів, танцююче ступив боком кілька кроків, упав на зад, тяжко рухнув на бік, здригнувся, витягнув шию, протяжно заіржав.
— Райло — прохрипів Блез, відвертаючи погляд. – Дайте мені щось. Я втратив меча.
Войовниця, дивлячись на б'ючі у небо дими пожеж, вказала рухом на сокиру, вперту в перекинутий віз. Блайз схопив зброю, поточився. Ліву штанку мав просякнуту кров'ю.
— Що з іншими, Блейзе?
— Їх вирізали – видихнув найманець. – Всі. Весь загін…Райла, це не Нільфгаард… Це Білки… Це ельфи нас наздогнали. Scoia'tael їдуть перед фронтом, перед нільфгаардцями.
Один из вояків болісно застогнав, інший тяжко сів на землю, затуливши обличчя долонями. Вілліс вилаявся, підтягуючи ремені півпанцира.
— По місцям! – закричала Райла. – За заслін! Живцем нас не візьмуть! Я вам обіцяю!
Вілліс сплюнув, після чого швидко зірвав з наплічника триколірну, чорно-золото-червону кокарду спеціальних військ короля Демавенда, кинув її у хащі. Райла, розгладжуючи і чистячи власну відзнаку, криво усміхнулась.
— Не знаю, чи це тобі допоможе, Віллісе. Не знаю.
— Ти обіцяла, Райло.
— Обіцяла. І дотримаю обіцянки. По місцях, хлопці! Арбалети і луки в руки!
Довго не чекали.
Коли відбили першу хвилю, їх залишилось тільки шестеро. Бій був короткий, але запеклий. Призвані вояки з Вендербергу бились як чорти, запеклістю не поступаючись найманцям. Жоден не хотів потрапити живим у руки Scoia'tael. Хотіли померти у бою. І вмирали, прошивані стрілами, вмирали від уколів списів і ударів мечів. Блейз умер лежачи, проштрикнутий стилетами обох ельфів, які впали на нього, зістрибнувши з заслону. Жоден з тих ельфів не встав. Блейз теж мав стилета.
Scoia'tael не дали їм відпочити. На них кинулась друга команда. Віліс, вже втретю штрикнутий списом, впав.
— Райло! – крикнув невиразно. – Ти обіцяла!
Найманка, поклавши трупом наступного ельфа, швидко обернулась.
— Бувай, Віллісе – вона вперла вістря меча нижче грудини і штовхнула сильніше. – До зустрічі у пеклі!
За мить вона була сама. Scoia'tael оточили її з усіх боків. Войовниця, вимащена кров'ю з ніг до голови, піднесла меча, закрутила ним, струсонула чорною косою. Вона стояла серед трупів, страшна, вишкірена як демон. Ельфи відступили.
— Ходіть! – дико крикнула. – На що чекаєте? Живою мене не відьмете! Я Чорна Райла!
— Glaeddyv vort, beanna – промовив спокійно світловолосий красивий ельф з обличчям херувима і великими волошковими очима дитини. Він вилинув з-за оточуючих її Scoia'tael, що ще вагались. Його білий як сніг кінь храпав, сильно махав головою вверх-вниз, енергійно загрібав копитом просякнутий кров'ю пісок дороги.
— Glaeddyv vort, beanna – повторив вершник. – Кинь меча, жінко.
Найманка демонічно засміялась, витерла обличчя манжетою рукавиц, розмащуючи змішаний з пилюкою і кров'ю піт.
— Мій меч надто багато коштував, щоб ним кидатись, ельфе! – крикнула. – Щоб його взяти, ти муситимеш зламати мені пальці! Я Чорна Райла! Ну, йдіть!
Вона не чекала довго.
*******
— Ніхто не прийшов Аердіну на допомогу? – запитав відьмак по довгім часі. – Ніби існували такі союзи. Угоди про взаємну допомогу… Договори…
— Реданія – відкашлявся Жовтець – є у хаосі після смерті Візіміра. Ти знаєш про те, що король Візімір був убитий?
— Знаю.
— Владу прйняла королева Гедвіга, але у країні запанувала безголів'я. І терор. Полювання на Scoia'tael і нільфгаардських шпигунів. Дійкстра шалів усією країною, ешафоти сплили кров'ю. Дійкстра й далі не може ходити. Його носять у лектику.
— Додумаю сам. Вистежив тебе?
— Ні. Міг, але не переслідував. Ах, неважливо. У кожному випадку, занурена у хаос Реданія була не взмозі виставити армію, яка б могла допомогти Аердинові.
— А Темерія? Чому король Фольтест з Темерією не допоміг Демавендові?
— Тільки-но розпочалась агресія у Доль Ангра – тихо промовив Жовтець – Емгир вар Емрейс вислав до Визіми посольство…
*******
— До дідька – просичав Бронібор, дивлячиь на зачинені двері. – Над чим вони так довго дебатують? Чому Фольтест взагалі опустився до перемовин, чому надав аудієнцію тому нільфгаардському псові? Слід було обезголовити його і відіслати Емгирові голову! У мішку!
— Боги, воєводо – захлинувся жрець Віллемер. – Це ж посол! Особа посла є святою і недоторканною! Не годиться…
— Не годиться? Я скажу вам, що не годиться! Не годиться бездіяльно стояти і спостерігати, як нападники спустошують країни, з якими ми у договорі! Лірія впала, а Аердін падає! Демавенд один не зупинить Нільфгаарду! Слід одразу вислати до Аердіну експедиційний корпус, слід підтримати Демавенда ударом на лівий берег Яруги! Там мало війська, більшість хоругв рушили до Доль Ангра! А ми тут обговорюємо! Замість того, щоб битися, балакаємо! А поки що гостимо нільфгаардського посла!