Кодрінгер замовк, тяжко закашлявся, прикладаючи хустинку до вуст.
— І раптом, одразу після закінчення війни, пан Ріенс з'явився у Соддені, у Ангрені і у Бругге – за мить встав, обтираючи губи і дивлячись на хустинку. – Змінений до невпізнання, принаймні якщо йдеться про забезпечення і кількість готівки, яку мав у своїх руках і яку витрачав. Бо якщо йдеться про ім'я, то зухвалий сучий син не напружувався – надалі вживав ім'я Ріенс. І як Ріенс почав проводити інтенсивні пошки певної особи, чи радше особки. Відвідав друїдів з ангренського Кола, тих, які опікувались сиротами війни. Тіло одного з друїдів знайшли через якийсь час у ближньому лісі, скатоване, зі слідами тортур. Потім Ріенс з'явився на Заріччі…
— Знаю – обірвав Геральт. – Знаю, що зробив з родиною селян з Заріччя. За двісті п'ятдесят корон сподівався на більше. Як на цей час, новиною для мене була єдина інформація про чародійську школу і про каедвенську розвідку. Решту знаю. Знаю, що Ріенс це безжальний убивця. Знаю, що цей ароганський шахрай навіть не силувався прибиранням фальшивих імен. Знаю, що працює за чиїмось дорученням. За чиїм, Кодрінгере?
— За дорученням якогось чародія. Це чародій викупив його тоді з льоху. Сам мене інформував, а Жовтець це підтвердив, що Ріенс вживає магію. Правдиву магію, не фіглів, які міг би знати жак, вигнаний з академії. Хтось його підтримує, озброює амулетами, правдоподібно потаємно навчає. Деякі з офіційних практикуючих магіків мають таких секретних учнів і міньйонів для залагоджування нелегальних чи брудних справ. У жаргоні чародіїв щось таке називається роботою на прив'язі.
— Діючи на чародійському повідку, Ріенс користувався би камуфлюючою магією. А він не змінює ані імені, ані зовнішності. Він навіть не позбувся травм шкіри після опіку від Єнніфер.
— Саме це і підтверджує, що він діє на повідку – Кодрінгер закашляв, витер губи хусткою. – Бо чародійські камуфляжі це ніякий не камуфляж, тільки дилетанти вживають щось таке. Якби Ріенс укривався під магічним запиналом, чи ілюзорною маскою, то про це негайно би сигналізувала кожен магічний алярм, а такі алярми є в наш час практично у кожній міській брамі. А чародії вчувають ілюзорні маски непомильно. У найбільшому скупченню людей, у найбільшому натовпі Ріенс привернув би до себе увагу кожного чародія, як ніби у нього з вух валило полум'я, а зі сраки клубочився дим. Повторюю: Ріенс діє на завдання чародія і діє так, щоб не привертати до себе уваги інших чародіїв.
— Деякі мають його за нільфгаардського шпига.
— Я знаю про це. Так, наприклад, вважає Дійкстра, шеф реданських вивідувачів. Дійкстра помиляється рідко, можна припустити, що і цього разу має рацію. Але одне не виключає іншого. Міньйон чародія може бути одночасно нільфгаардським шпигуном.
— Це означало б, що якийсь офіційний практикуючий чародій шпигує для Нільфгаарду за посередництвом таємного міньйона.
— Дурниця – Кодрінгер закашляв, уважно оглянувши хустинку. – Чародій міг би шпигувати для Нільфгаарду? Для чого? Заради грошей? Смішно. Сподівається на велику владу під урядуванням переможного цезаря Емгира? Ще смішніше. Не є таємницею, що Емгир вар Емрис тримає підданих йому чародіїв на короткому повідку. Чародії у Нільфгаарді розглядаються виключно на споживацькому рівні як, скажімо, стайничі. І мають не більше влади, наж стайничі. Чи хоча б якийсь з наших зухвалих магіків вирішив би боротись за перемогу імператора, при якому були б стайничими? Філіппа Ейльхарт, яка диктує Візімірові Реданському королівські укази і едикти? Сабріна Глевіссіг, яка перериває мову Генсельта з Каедвену ударом кулака у стіл і наказуючи, щоб король заціпився і слухав? Вільгефортц з Роггевену, який недавно відповідав Демавендові з Аердіну, що зараз немає для нього часу?
— Коротше, Кодрінгере. Як воно з Ріенсом?
— Звичайно. Нільфагардська розвідка пробує добратись до чародія, втягуючи до співпраці міньйона. З того, що знаю, Ріенс би не погордував нільфгаардським флорином і зрадив свого мейстра без вагання.
— Тепер ти розповідаєш дурниці. Навіть наші свавільні магіки одразу зорієнтувались би, що це зрада, і відправили б Ріенса негайно висіти на шибениці. Якщо мали б щастя.
— Ти здитинів, Геральте. Викритих шпигів не вішають, тільки використовують. Їм згодовують дезінформацію, пробують переробити на подвійних агентів…
— Не нудь дитини, Кодрінгере. Мене не цікавить залаштункова робота спецслужб. Ріенс йде мені по п'ятах, хочу знати чому і за чиїм дорученням. Скидається на те, що за дорученням якогось чародія. Хто є тим чародієм?
— Ще не знаю. Але скоро буду це знати.
— Скоро – процідив відьмак – це для мене запізно.
— Зовсім того не виключаю – поважно промовив Кодрінгер. – Ти втрапив у паскудну кабалу, Геральте. Добре, що звернувся домене, я умію витягувати зі скрути. Власне, вже тебе витягаю.
— Справді?
— Справді – адвокат приклав хустку до вуст і закашлявся. – Бо бачиш, колего, крім чародія, а може і Нільфгаарду, у грі є й третя партія. Уяви собі, мене відвідали агенти таємних служб короля Фольтеста. Мали клопіт. Король наказав їм розшукувати одну загиблу князівну. Коли виявилось, що це не та просто, агенти вирішили залучити до співпраці спеціаліста з непростих справ. Усвідомивши проблему, заявили спеціалістові, що багато про пошуки князівни може знати знати один відьмак. Ба, може навіть знати, де вона є.
— А що зробив спеціаліст?
— Початково виявив здивування. Його здивувало те, що згаданий відьмака не всаджений до льоху, щоб там у традиційний спосіб довідатись все, що знає, а навіть досить багато того, чого не знає, але може задовольнити питаючих. Агенти відповіли, що їх шеф заборонив їм це. Відьмаки, пояснили агенти, мають таку вразливу нервову систему, що під впливом тортур одразу помирають, або, як образно висловилися, жилка їм у мозку лускає. У зв'язку з тим їм доручено стежити за відьмаком, але це завдання теж виявилось нелегким. Спеціаліст похвалив агентів за розсудливість і наказав їм зголоситись за два тижні.
— З'явились?
— Аякже. А згаданий спеціаліст, який вже вважав тебе клієнтом, надав агентам неспростовні докази про те, що відьмак Геральт не мав, не має і не може мати нічого спільного з князівною, яку розшукують. Тому що спеціаліст знайшов самовидців смерті князівни Цирілла, онуки королеви Каланте, доньки королівни Паветти. Цирілла померла три роки тому в обозі для біженців у Ангрені. Від дифтериту. Дитя перед смертю страшно мучилось. Не повіриш, але темерські агенти мали сльози в очах, коли слухали моїх самовидців-свідків.