— Вітаю, Геральте – сказав Кодрінгер. – Знай. Не мусиш аж так тулитись до фрамуги, бо ми демонтували захист. Пару днів тому щось у ньому зіпсулось. Ні з того, ні з сього спрацювало і подірявило рознощика. Сміливо заходь. Маєш до мене справу?
— Ні – відьмак зайшов до великого, похмурого передпокою, у якому, як завжди, злегка смерділо котом. – Не до тебе. До Фенна.
Кодрінгер голосно зареготав, утвердивши відьмака у підозрі, що Фенн був стопроцентно міфічною постаттю, що слугувала до замилення очей прево, баілі[8], збирачам податків та іншим ненависним Кодрінгерові особам.
Увійшли до контори, у якій було світло, бо це була головна кімната – солідні загратовані вікна виходили на сонце протягом більшої частини дня. Геральт зайняв призначене для клієнтів крісло. Напроти, за дубовим бюро, розлігся у м'якому фотелю Кодрінгер, який казав називати себе "адвокатом". Людина, для якої не було неможливих речей. Якщо хтось мав труднощі, клопоти, проблеми – йшов до Кодрінгера. І негайно той, хтось швидко діставав до рук докази нечесності і розкрадання ділового партнера. Отримував банківський кредит без застави і гарантії. І єдиний з довгого списку кредиторів отримував заборговане від фірми, яка оголосила своє банкрутство. Отримував спадок, хоч і багатий дядько заявляв, що не відпише ні мідяка. Вигравав процес за спадщину, бо найвпертіші, навіть родичі, несподівано відкликали позов. Його син виходив з холодної, очищений від звинувачень на підставі неспростовних доказів чи звільнений через їх брак, бо якщо докази були, таємниче зникали, а свідки наввипередки відкликали попередні свідчення. Ловця посагів, що чіплявся до доньки, раптом липнув до іншої. Коханець дружини чи спокусник доньки унаслідок нещасного випадку отримував складні переломи трьох кінцівок, в тому числі й однієї верхньої. А запеклий ворог чи інший недруг припиняв шкодити – зазвичай гинув по нім всякий слід і слух. Так, якщо хтось мав проблеми, їхав до Доріан, спритно біг до фірми "Кодрінгер і Фенн" і калатав до дверей червоного дерева. У дверях ставав "адвокат" Кодрінгер, невисокий, плюгавий і шпакуватий, з нездоровою шкірою людини, який рідко перебуває на свіжому повітрі. Кодрінгер вів до контори, сідав у у фотелю, брав на коліна великого біло-чорного котяру і гладив його. Обоє – Кодрінгер і котяра – міряли клієнта паскудним, викликаючим неспокій, поглядом жовто-зеленкуватих очей.
— Ми отримали твій лист – Кодрінгер і котяра зміряли відьмака золото зеленими поглядами. – Також мене відвідав Жовтець. Декількома тижнями раніше проїжджав через Доріан. Розповів мені дещо про твої болісті. Але сказав дуже мало. Замало.
— Справді? Ти мене дивуєш. То був би перший знаний мені випадок, коли Жовтець не сказав забагато.
— Жовтець – Кодрінгер не усміхнувся – небагато сказав, бо і знав небагато. А сказав мені менше, ніж знав, бо просто про деякі справи ти заборонив мені казати. Звідки у тебе цей брак поваги? І стосовно колеги по професії?
Геральт злегка пирхнув. Кодрінгер удав би, що не зауважив, але не міг, бо кіт зауважив. Широко вилупивши очі, оголив білі ікла і майже безголосно засичав.
— Не дражни мого кота – сказав адвокат, заспокоюючи звірятко прогладжуванням. – Тебе роздражнило назва колега? Але ж це правда. Я теж є відьмаком. Я теж рятую людей від потвор і від гидких клопотів. І теж роблю це за гроші.
— Є певна різниця – буркнув Геральт, все ще під неприязним поглядом котяри.
— Є – погодився Кодрінгер. – Ти є відьмаком анахронічним, а я відьмаком новочасним, що йде з духом часу. Тому скоро ти будеш безробітним, а я буду процвітати. Вампірів, віверн, ендріаг і вовкулаків скоро вже не буде на світі. А скурві сини будуть завжди.
— Щоправда, ти позбавляєш від турбот власне головно скурвих синів, Кодрінгере. Бідняків, що мають клопоти, не стане на твої послуги.
— На твої послуги біднякам так само не стягтися. У бідняків ніколи не буде грошей, і саме власне тому є бідняками.
— Це неймовірно логічно. А відкриття таке, що аж дах зриває.
— Правдою є те, що заперечується. А якраз правдою є те, що базою і основою наших професій є скурво-свинство. Щоправда, твоє є вже справжнім пережитком, а моє – реальне і росте у силі.
— Добре, добре. Перейдімо до справ.
— Саме вчасно – кивнув головою Кодрінгер, гладячи кота, який випрямився і голосно замуркотів, вганяючи йому пазурі в коліно. – І залагодимо ці речі згідно з ієрархією їх важливості. Річ перша: мій гонорар, колего відьмаче, становить двісті п'ятдесят новіградських корон. У тебе є така квота? Чи ти теж може належиш до заклопотаних бідняків?
— Спершу переконай мене, що напрацював на таку ціну.
— Переконування – зимно промовив адвокат – обмеж виключно своєю особою і дуже поспішай. Коли вже переконався, поклади гроші на стіл. Потім перейдемо до інших, менш важливих речей.
Геральт відв'язав від паска мішок і з брязкотом кинув його на бюрко. Котяра різким рухом зіскочив з колін Кодрінгера і втік. Адвокат сховав гаманець до шухляди, не перевіряючи вмісту.
— Наполохав мого кота – повідомив з невдаваним докором.
— Перепрошую. Думаю, що брязкіт грошей – остання річ, що може сполошити твого кота. Кажи що довідався.
— Той Ріенс – почав Кодрінгер – який так тебе цікавить, це досить таємнича постать. Мені тільки вдалось дізнатись те, він навчався два роки у чародійській школі у Бан Ард. Його вигнали звідти, спіймавши на дрібних крадіжках. Під школою, як завжди, чекали вербувальники з каедвенської розвідки. Ріенс дав себе завербувати. Що він робив для розвідки Каедвену не вдалось встановити. Але вигнанців з чародійської школи зазвичай вишколюють на убивць. Пасує?
— Як влято. Кажи далі.
— Наступна інформація походить з Цинтри. Пан Ріенс сидів там у кутузці. За правління королеви Каланте.
— За що сидів?
— Уяви собі, що за борги. Чалився недовго, бо хтось його викупив, сплативши борги разом з відсотками. Трансакція відбулась за посередництвом банку, з забезпеченням анонімності доброчинця. Я намагався простежити, від кого надійшли гроші, але я здався після чотирьох змінних банків. Той, хто викупив Ріенса, був професіоналом. І йому дуже розходилось на анонімності.