— Татку! — закричала Верука Солт (та дівчина, яка мала все, що забажає). — Татку! Я хочу умпа-лумпу! Дістань мені умпа-лум-пу! Негайно хочу умпа-лумпу! Заберу його додому! Скоріше, татку! Дістань мені умпа-лумпу!
— Ну що ти, кицю! — сказав їй батько, — не можна перебивати містера Вонку.
— Хочу умпа-лумпу! — верещала Верука.
— Добре, Веруко, добре. Але ж я не можу дістати [108] його в цю секунду. Потерпи. Я постараюся, щоб до вечора ти його вже мала.
— Авґустусе! — крикнула пані Ґлуп. — Ав-ґустусе, золотко, не треба такого робити.
Авґустус Ґлуп, як ви вже, мабуть, здогадалися, нищечком підкрався до річки і тепер стояв на березі навколішки, з шаленою швидкістю заливаючи собі жменями в рот рідкий гарячий шоколад.
Розділ 17. Авґустус Ґлуп вилітає в трубу
Коли містер Вонка обернувся й побачив, що робить Авґустус Ґлуп, то закричав:
— Ой, не треба! Авґустусе, благаю! Не треба такого робити! Людська рука не повинна торкатися до мого шоколаду!
— Авґусь! — покликала пані Ґлуп. — Чи ти не чув, що тобі кажуть? Негайно відійди від річки!
— Це так чу-до-во! — простогнав Авґустус, не звертаючи уваги ні на матір, ні на містера Вон-ку. — От би ще ківшика, щоб добре було пити! [110]
— Авґустусе, — закричав містер Вонка, під^ стрибуючи й розмахуючи в повітрі тростиною, — негайно відійди. Ти забруднюєш шоколад!
— Авґусь! — закричала пані Ґлуп.
— Авґустусе! — закричав пан Ґлуп.
Але Авґустус ніби оглух і не чув нічого, крім поклику свого велетенського шлунка. Він про-стягся долі на весь зріст, витяг шию і по-собачому сьорбав з річки шоколад.
— Авґустусе! — волала пані Ґлуп. — У тебе ж нежить, ти заразиш мільйони людей по всій країні!
— Обережно, Авґустусе! — репетував пан Ґлуп. — Ти дуже низько нахилився!
Пан Ґлуп мав цілковиту рацію. Бо раптом пролунав пронизливий вереск, а тоді — шубовсть! — Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею.
— Рятуйте його! — замахала парасолькою
поблідла пані Ґлуп. — Він утопиться! Він не вміє плавати! Рятуйте його! Рятуйте!
— Побійся Бога, жінко, — вигукнув пан Ґлуп, — я не стрибатиму! Це ж мій найкращий костюм!
На поверхню знову вигулькнуло коричневе від шоколаду обличчя Авґустуса Ґлупа.
— Рятуйте! Поможіть! Рятуйте! — залементував він. — Витягніть мене!
— Та не стій, мов пень! — крикнула пані Ґлуп на пана Ґлупа. — Роби щось!
— Та роблю! — огризнувся пан Ґлуп, скидаючи піджака й готуючись пірнати в шоколад.
Але поки він це робив, нещасного хлопчиська затягувало далі й далі — до отвору однієї з тих велетенських труб, що звисали в річку. Врешті він геть зник з очей, його протягло під поверхнею й потужно засмоктало в трубу.
Усі на березі річки затамували дух, видивляючись, де він вигулькне.
— Он він! — крикнув хтось, показуючи вгору. І справді, оскільки труба була скляна, то всі
чітко побачили, як Авґустус Ґлуп летить головою вперед, мов вистрілена торпеда.
— Рятуйте! Вбивають! Поліція! — заверещала пані Ґлуп. — Авґустусе, негайно назад! Ти куди?
— Чудеса та й годі, — здивувався пан Ґлуп, — невже ця труба така широка, що він крізь неї прослизнув?
— Не така вона й широка! — заперечив Чар-лі Бакет. — О, дивіться! Він гальмує!
— Так і є! — підтвердив дідунь Джо.
— Зараз застрягне! — припустив Чарлі.
— Мабуть, що так! — погодився дідунь Джо.
— Уже застряг! їй-богу! — вигукнув Чарлі.
— Це через великий живіт! — пояснив пан Ґлуп.
— Він заткнув усю трубу! — додав дідунь Джо.
— Розбийте трубу! — лементувала пані Ґлуп, [113] махаючи парасолькою. — Авґустусе, негайно вилазь!
Глядачі знизу бачили, як шоколад у трубі зі свистом проривається навколо хлопця, як він нагромаджується під ним щільною масою, щоб прорвати перепону. Тиск був неймовірний. Щось мало піддатися. І щось піддалося. Піддався Авґустус. БУХ! Він знову шугонув угору, мов куля в рушниці.
— Зник! — заволала пані Ґлуп. — Куди ця труба веде? Швидко! Викликайте пожежників!
— Спокійно! — вигукнув містер Вонка. — Спокійно, шановна пані, не хвилюйтеся. Немає жодної небезпеки! Ані найменшої! Авґустус трохи покатається, та й усе. Йому буде дуже цікаво. А виїде він живий-здоровий, ще хвильку-й побачите.
— Не виїде він живий-здоровий! — гаркнула пані Ґлуп. — За п'ять секунд з нього буде зефір! [114]-
— Це неможливо! — заперечив містер Вонка. — Невірогідно! Неймовірно! Абсурдно! З нього зефіру не буде!
— Це ж чому не буде, хотіла б я спитати? — образилась пані Ґлуп.
— Бо ця труба не веде в зефірний цех, — пояснив містер Вонка, — навіть і близько не веде. Труба, по якій помчав Авґустус, виходить прямісінько в цех, де виготовляють смачнющу полуничну помадку в шоколаді...
— Тоді з нього буде полунична помадка в шоколаді! — зарепетувала пані Ґлуп. — Мій бідний Авґусь! Завтра зранку його продаватимуть по всій країні на вагу!
— Твоя правда, — втрутився пан Ґлуп.
— Я знаю, що моя, — відрізала пані Ґлуп.
— Це вже не жарти, — додав пан Ґлуп.
— А містер Вонка так не вважає! — вереск-нула пані Ґлуп. — Поглянь на нього! Аж падає зо сміху! Як ви смієте реготати, коли мій хлопчик [115] щойно вилетів у трубу! Ви — потвора! — верещала вона, націляючи парасольку на містера Вонку, ніби хотіла його проштрикнути. — Думаєте, це смішно? Мого хлопчика засмоктало у ваш помадковий цех, а ви смієтеся, наче це дуже вдалий жарт?!
— Нічого з ним не станеться, — захихотів містер Вонка.
— Він стане шоколадною помадкою! — ве-рескнула пані Ґлуп.
— Нізащо! — заперечив містер Вонка.
— Авжеж, стане! — не вгавала пані Ґлуп.
— Я не дозволю! — крикнув містер Вонка.
— Це ж чому? — крикнула пані Ґлуп.
— Бо смак буде гидкий, — відказав містер Вонка. — Ви собі тільки уявіть! Авґустований Ґлуп у шоколаді! Ніхто такого не купить.
— Ще й як купить! — обурився пан Ґлуп.
— Не хочу про таке й думати! — заверещала пані Ґлуп. [116]
— І я не хочу, — додав містер Вонка. — І повірте, мадам, з вашим хлопцем нічого не сталося.
— То де ж він, якщо нічого не сталося? — гаркнула пані Ґлуп. — Негайно ведіть мене до нього!
Містер Вонка обернувся й тричі клацнув пальцями: клац, клац, клац. Миттю невідомо звідки біля нього з'явився умпа-лумпа.
Умпа-лумпа вклонився і усміхнувся, блиснувши гарними білими зубами. Він мав біло-рожеву шкіру, золотисто-каштанове волосся, а зростом сягав містерові Вонці до коліна. Був одягнений у перекинуту через плече накидку з оленячої шкури.