Цілу ніч ніхто з мандрівників не спав. Кожен думав про завтрашнє побачення з Озом. Дороті задрімала лише на кілька хвилин, і їй приснилося, що вона вернулась до Канзасу й тітонька Ем зустрічає її з розкритими обіймами.
Наступного ранку рівно о дев'ятій годині зеле-нобородий солдат зібрав їх і повів до тронної зали великого Оза.
Кожен сподівався побачити чарівника таким, яким бачив його минулого разу. Але на превеликий їхній подив зала була порожня. І, налякані цим ще більше, ніж дивовижними перевтіленнями Оза, друзі боязко збилися докупи коло дверей.
Аж ось звідкілясь згори пролунав урочистий голос:
— Я Оз, великий і грізний. Що привело вас до мене?
Мандрівники розгублено обвели очима залу, але так нікого й не побачили. І тоді Дороті спитала:
— Де ви?
— Я скрізь, — відповів голос. — Але прості смертні не можуть бачити мене — для них я невидимий. Зараз я сяду на свій трон, і вам легше буде звертатися до мене.
І справді, голос начебто звучав тепер із трону. Мандрівники підійшли ближче, вишикувалися в рядок, і Дороті сказала:
— О великий Озе! Ми прийшли по те, що ви обіцяли нам.
— А що я вам обіцяв?
— Ви обіцяли, як тільки Лиху Відьму буде знищено, вернути мене до Канзасу, — нагадала дівчинка.
— А мені обіцяли дати мозок, — сказав Страшило.
— А мені — серце, — додав Бляшаний Лісоруб.
— А мені — сміливість, — завершив лякливий Лев.
— Скажіть, а Лиху Відьму справді знищено? — пролунав голос, і Дороті здалося, що він трішечки тремтить.
— Так, справді, — відповіла вона. — Я вихлюпнула на неї відро води, й вона розтанула в мене на очах — тільки калюжа лишилася!
— Ти ба, — здивувався голос. — Як просто і швидко! Що ж, гаразд, приходьте до мене завтра, я мушу все це обміркувати.
— Ви мали задосить часу, щоб усе це обміркувати, — сердито промовив Бляшаний Лісоруб.
— І далі чекати — нема дурних, — докинув Страшило.
— Ви ж пообіцяли — то виконуйте, будь ласка! — вигукнула Дороті.
А Лев вирішив, що чарівника не завадить настрахати, і ревнув так голосно й люто, що нажаханий То-то метнувся від нього вбік, налетів на ширму, яка стояла в кутку, й повалив її. Коли ширма впала на підлогу, всі подивилися туди і здивувались так, як ще, мабуть, зроду не дивувалися. В кутку, що досі був затулений ширмою, стояв лисий чоловічок із зморшкуватим обличчям, витріщаючись на них не менш здивовано, ніж вони на нього. Першим опам'ятався Бляшаний Лісоруб.
— Ти хто такий? — вигукнув він і, піднісши сокиру, кинувся до чоловічка.
— Я Оз, великий і грізний, — тремтячим голосом відповів той. — Тільки не бийте мене, благаю вас, я зроблю все-все, що ви скажете!
Наші мандрівники розгублено й розчаровано втупилися в нього.
— Я гадала, Оз — це велика Голова, — порушила, нарешті, мовчанку Дороті.
— А я гадав, Оз — це прекрасна Фея, — сказав Страшило.
— А я гадав, Оз — це потворний Звір, — додав Бляшаний Лісоруб.
— А я гадав, Оз — це Вогняна Куля! — вигукнув Лев.
— І всі ви помилялися, — опустив очі чоловічок. — То я прикидався.
— Прикидався?! — обурилась Дороті. — Хіба ви не великий чарівник?
— Тихше, голубонько, — попросив він. — Якщо вас хтось почує — я пропав. Мене тільки вважають великим чарівником.
— А насправді?
— А насправді, голубонько, я ніякий не чарівник, а звичайнісінька людина.
— Ви звичайнісінький шахрай — ось ви хто, — з докором сказав Страшило.
— Атож, атож! — вигукнув чоловічок, потираючи руки так, наче це прізвисько сподобалося йому. — Я шахрай!
— Але ж це жахливо, — сказав Бляшаний Лісоруб. — Хто дасть мені серце?
— А мені — сміливість? — підхопив Лев.
— А мені — розум? — схлипнув Страшило, витираючи рукавом сльози.
— Ах, любі мої друзі, то все дрібниці, — відповів їм Оз. — Подумайте краще про мене, про ту страшну халепу, в яку я попаду, якщо мене викриють мої піддані!
— Хіба ніхто більше не знає, що ви шахрай? — спитала Дороті.
— Ніхто, крім вас чотирьох — і мене, — відповів Оз. — Я так довго дурив усіх! Уже навіть гадав, що мене ніхто ніколи не викриє! Ох, я зробив величезну помилку, пустивши вас до тронної зали. Жоден із підданих не бачив мене таким, як бачите ви, і через те всі вони вірять, що я могутній і грізний.
— Але я не розумію, — зачудовано сказала Дороті. — Я ж бачила вас у вигляді великої Голови! Як же це пояснити?
— О, то був один із моїх фокусів, — відповів Оз. — Ходімо, я вам щось покажу, і ви все зрозумієте.
Він завів їх до комірки за тронною залою й тицьнув пальцем у куток. Там лежала зроблена з пап'є-маше голова з підмальованим обличчям.
— Я підвішував її на дроті зі стелі, — пояснив Оз, — а сам ставав за ширмою, смикав за ниточки, — і очі розплющувались, а уста розтулялися.
— Ну, а звідки ж брався голос?
— Я фокусник-черевомовець і вмію спрямовувати свій голос так, що він звучить окремо від мене і в будь-якому місці. Тому вам і здавалося, що це говорить Голова. А ось інші речі, за допомогою яких я вас обманював. — Він показав Страшилові плаття й маску прекрасної Феї, а Бляшаний Лісоруб побачив, що потворний Звір — це просто кілька шкур, зшитих і напнутих на дерев'яний каркас. Що ж до Вогняної Кулі, то її фальшивий чародій підвішував зі стелі, й зроблена вона була з вати: Оз поливав вату олією й підпалював.
— Як вам не соромно бути таким ошуканцем, — сказав Страшило, коли вони повернулися до тронної зали.
— Мені соромно, дуже соромно, — зізнався чоловічок. — Але іншого виходу я не мав. Сідайте, будь ласка, на ці стільці, і я розповім вам, як усе це вийшло.
Дороті та її друзі посідали, й Оз розповів:
— Я народився в штаті Омаха…
— Та це ж недалеко від Канзасу! — вигукнула Дороті.
— Так, але до Омахи звідси далі, ніж до Канзасу, — засмучено посміхнувся він. — Коли я підріс, то вирішив стати фокусником-черевомовцем і пішов у навчання до одного великого майстра цієї справи. Він і мене зробив майстром, я вмію відтворити голос будь-якого звіра чи птаха. — Тут він нявкнув, як кіт, і Тото, нашорошивши вуха, закрутив головою, шукаючи свого відвічного ворога. — А потім, — повів далі Оз, — мені це набридло, і я вирішив стати аеронавтом.
— А це хто? — спитала Дороті.
— Капітан повітряної кулі, — пояснив він. — Ну, а простіше — закликальник: перед кожною цирковою виставою я піднімався над цирком на повітряній кулі. Публіка збігалася звідусіль подивитись на це чудо, ну й, звісно, купувала квитки на виставу.