— Чого ж два, а не три? — розвеселившись, вигукнула Лоча.
— Ти про що? — перепитав Чаміно, кинувши на сестру невидющий погляд. Думками він був уже десь далеко. Лоча мовчки зірвала третій плід гужа і подала братові.
— Їж, коли так…
— Мені не треба, — виправдовувався Чаміно. — Я заради перевірки…
— Іменем революції, — з удаваною суворістю наказала Лоча. — Їж!..
Довго вони сміялися й жартували. А коли Лоча захопилася роботою в саду, Чаміно звернувся до Миколи:
— Акачі!.. На твою долю випало найскладніше завдання. Може, ти ще подумаєш? Або принаймні будемо чергуватись… Це важче, ніж злітати на Землю.
Микола по-дружньому поклав руку на плече білкастого Чаміно й тихо сказав:
— Спасибі за довіру. Чергуватись не треба. Справлюсь…
Минуло півтора оберти… Вони були сповнені небезпек і відчайдушних пригод.
Мабуть, у світі немає нічого страшнішого за фаетонські хуртовини. Снігу тут негусто, бо волога випаровується лише на екваторі та над великими містами, де діють генератори клімату. А проте, як відомо, Материк Свободи — суцільне неосяжне місто. Чимало міст, хоч і значно менших, було й у державі Безсмертного. Разом з екваторіальними широтами вони давали атмосфері ту вологу, з якої створювалися снігові хмари.
Внизу крижаний океан здавався безмежним дзеркалом — сніг на його поверхні не затримувався, його зганяли вітровії. В сутінках фаетонського дня крижане царство океану освітлювала широка сонячна дорога, ледь яскравіша від скупого сонця.
А зустрічний вітер накидався на мандрівників із шаленим свистом, шарпав їхні плащі, кожна сніжинка, пробиваючи захисну сферу кліматизатора, боляче жалила. Шахо вели їх уперед, назустріч хурделиці, але здавалося, що сила універсальних приладів незабаром вичерпається, двадцять сміливців упадуть на холодне дзеркало криги і вітер покотить їхні мертві тіла по відполірованій завіями крижаній поверхні аж до якогось крутого берега, де снігові кучугури стануть їм вічною могилою. Тільки Сіріус — недремне око Всесвіту — знатиме, де можна їх відшукати…
Рагуші колись розповідав Миколі, що на Землі є материк, схожий суворою природою на Фаетон. Він міститься на південному полюсі теплої планети…
Перед вильотом на Материк Свободи кожна група мандрівників проходила навчання на поверхні, під захистом генераторів екранізації. Микола вчив їх володіти плащами, кліматизаторами й універсальними шахо.
Миколі щастило в його новій професії. Вже сотні молодих мешканців "першого поверху" побували на Материку Свободи і повернулись у свої лабіринти, наснажені жадобою діяння.
Усе нові й нові тисячі біловолосих приєднувалися до Братства. Воно вже не було таємницею для пунктів контролю. Жерці знали, що десь у лабіринтах діє чиясь сильна єретична рука, проте спіймати її було неможливо. Карники доповідали про якісь зборища, але шахо контролю цього не підтверджували. Поставити ж під сумнів могутні апарати контрольних приладів жерці боялись. Ці апарати були геніальним творінням Єдиного, отже, найменший сумнів у їхній бездоганності мусив нещадно каратися. Палац Безсмертного не довіряв і самим жерцям, націлював на їхні голови спеціальні шахо.
Та не тільки фанатизм заважав жерцям викрити керівний центр Братства вільних сердець. Гашо був дуже обережний, учив своїх друзів конспірації.
Проте, незважаючи на тупу довіру храмів до шахо контролю, над океаном час від часу з'являлися групи карників із "другого поверху", озброєні страшними жуго, що своїм промінням навпіл перетинали людину на відстані десяти тисяч шу. Стіни горизонтів Штабу уважно стежили за ними, своєчасно повідомляючи про небезпеку, а кожен із мандрівників теж був озброєний жуго.
Одного разу, коли Микола з черговою групою повертався з Материка Свободи, на його шахо спалахнула зелена лампочка. Вона світилася, мабуть, уже давно, але, долаючи шалений опір вітру, Микола не одразу помітив її. У ту ж мить він увімкнув шахо й почув збентежений голос Чаміно:
— Акачі! За вами женуться карники!
Обернувшись, він побачив на відстані двадцяти тисяч шу чорні цятки, що пливли в небі, наздоганяючи мандрівників. Гострі зблискування свідчили про те, що карники тримали свої жуго напоготові.
— Бачу! — Микола підлетів до сусіда, тихо подав команду: — Жуго — до бою!.. Позаду карники.
Від одного до другого команда облетіла весь загін.
Перед вильотом на Материк Свободи усі не раз тренувалися в боротьбі з уявними карниками. Але — так воно, мабуть, завжди — боротьба з уявним ворогом давалася легше, ніж з ворогом справжнім.
Микола знав, що карники не могли зв'язатися з храмом: не дозволяли хвилі екранізації. Порахувавши чорні цятки, він переконався, що карників близько тридцяти чоловік.
Треба щось вирішувати. Якщо їхні шахо виявляться потужніші, мандрівникам, можливо, пощастить зникнути без бою. Тоді наступна група наштовхнеться вже не на три десятки, а на сотні карників.
Чорні цятки поки що летіли з тією швидкістю, що й мандрівники. На відстані двадцяти тисяч шу жуго карників не могли завдати ніякої шкоди. Та колись доведеться ж припинити цей політ! А карники, безперечно, не відстануть…
Микола ухвалив собі прийняти нерівний бій. Успіх бою залежав від того, чиї жуго потужніші. Якби з'ясувалося, що жуго мандрівників кидали смертельне проміння хоча б на півсотні шу далі, ніж жуго карників, тоді спритність і точний розрахунок могли б забезпечити перемогу. Микола викликав Чаміно:
— Приймаємо бій!..
— Ні в якому разі! — вигукнув Чаміно. — Веди їх за собою. Якомога ближче!..
Микола спробував пояснити, якою небезпекою це загрожує надалі, але Чаміно повторив наказ Штабу: триматися на тій самій відстані, летіти так, мовби нічого не сталося.
Шахо, припасовані до грудей мандрівників, тремтіли від напруження, вітер здавався якоюсь густою, щільною масою — такий дужий був його зустрічний опір і безперервний посвист.
Чорні цятки не відставали. Навпаки, почали помітно збільшуватись, уже можна було розпізнати людські постаті. Микола бачив, що треба негайно приймати бій, інакше весь загін буде знищено. Він знову викликав Чаміно.
— Даю бій!.. Карники дуже близько.
— На відстані п'ятнадцяти тисяч шу, — відповів Чаміно. — Штаб дуже просить утриматись від бою.