Було дуже гірко, що для цієї мети не можна використати великого континентального тунелю — не дозволяли закони конспірації.
Якби йшлося про двох чи трьох членів Братства — іще можна було б ризикувати, покладаючись на їхні конспіративні здібності. Та коли йдеться про тисячі людей, які постійно перебувають під контролем ворожих шахо, таємницю вберегти неможливо…
В розпорядженні Миколи лишилося кілька днів. Вони ходили з Лочею по вулицях і площах, придивлялися до того, як і чим живуть люди. Ні, це ще не Материк Свободи!.. Ще в людях немає тієї духовної розкутості, незалежності думки, внутрішньої свободи, яку вони бачили там. Ще люди дивляться на Штаб з такою побожністю, як нещодавно дивилися на храм божий, говорять про нього пошепки, кожна фраза закінчується подякою на адресу Штабу. Миколу спершу дратували ці подяки, в них було щось принизливе для людини. Потім він заспокоїв себе думкою, що, мабуть, перше покоління визволених людей не може жити інакше. Нові покоління поставлять усе на своє місце — і імена героїв, і власну свободу, і високу гідність живих…
Він думав про це тому, що Лоча, його мила, скромна Лоча, в якій, здавалось, не було нічого героїчного, раптом перетворилася на справжню героїню. Не було жодної людини в державі повстанців, яка б не знала її і не любила. З нею всі віталися, кожен хотів їй сказати щось дуже хороше, і варто було на якусь мить зупинитись, як навколо неї одразу виникав натовп. Усе це були люди, що пройшли через її сад.
— Тебе знають більше, ніж Штаб, — жартував Микола. — Ти б могла очолити революцію.
— Цілком можливо, — в тон йому відповіла Лоча.
Про нову розлуку вони намагались не говорити: ні зітханнями, ні жалісними розмовами її не відвернути. До того ж Микола обіцяв інколи навідуватися.
Миколу дивувало, що ніхто з його друзів не звернув уваги на повідомлення: Пантеон Розуму зв'язав Материк Свободи з Юпітером. Чим це пояснити? Може, тим, що надто багато було вражень?.. Чи, може, їм здалося, що Юпітер виконував лише пасивну роль антенного поля?..
Та якось Лоча все ж таки запитала:
— Акачі! Може, мені почулося… Вони казали про Юпітер… Що це означає?
Микола не знав, як їй відповісти. Напівправду казати не хотів, а сказати правду не мав права: Чаміно заборонив розказувати сестрі про заповітну нитку батька.
Із скрутного становища його виручив сам Чаміно; він прибіг до них саме тоді, коли Микола обмірковував свою відповідь.
Чаміно був такий збуджений і веселий, як під крижаною сферою станції. Накинувся на Миколу, штовхнув його, намагаючись викликати на жартівливий поєдинок. В Чаміно ніби запала куляста блискавка, що шукала виходу для власної енергії.
— Перемога!.. Чуєте, друзі? — вигукнув він. — Від імені Штабу дозволяю зірвати три плоди гужа.
Лоча зраділа, хоч і не знала, що то за перемога, правда, відносно плодів гужа виявилась невблаганною.
— Акачі! — сміявся Чаміно. — Та вона скупіша, ніж світло Ганімеда. Гаразд, обійдемось без гужа.
Він дістав із невеликої скриньки дві крихітні коробочки. Одну з них подав Миколі, а другу поклав собі до кишені.
— А тепер, Лочо, тобі доведеться пережити сеанс сомнамбулізму.
Микола, зиркнувши на скриньку, одразу ж насторожився. Лоча усміхнулась, піймала Миколину руку і заспокійливо потиснула.
— Не бійся, Акачі. Я до цього звикла. Ще в дитинстві усі свої винаходи Чаміно випробовував на мені. — Вона показала ледь помітний слід від опіку на лівій руці. — Бачиш? Це ще на четвертому щаблі… Забула, що він тоді винаходив…
— Подразнювача храму божого, — винувато всміхнувся Чаміно. — Мені подобалось, коли у всіх наших сусідів під час богослужіння на стінах горизонтів починали бігати вогнисті смуги. Обличчя Безсмертного робилося таке смішне! Ми з Лочею помирали від реготу. Шахо контролю одразу ж нас виявили. Добре, що тоді батько був живий. Якось уладив цю справу… Але на цей раз ніяких опіків не буде. Експеримент цілком безпечний.
Чаміно ввімкнув апарат. Лоча легенько здригнулась — і одразу ж тіло її опинилось у владі таємничих хвиль. Це вже була не людина — а заводна лялька, що рухалася так, як їй веліла скринька, на якій Чаміно поволі повертав круглу шкалу з дрібними поділками. Півоберту ліворуч — Лоча підіймала ліву руку, півоберту праворуч — підіймала праву. Чаміно міг керувати її кожним рухом, ніби смикав за невидимі мотузки.
Повозившись трохи із скринькою, він склав програму — і Лоча пішла в сад. Вона ступала негнучкими ногами, очі її не блимали, постать здавалася відлитою із пластмаси — рухалися тільки ноги.
Микола не знаходив місця від страху. Він ладен був кинутися на Чаміно з кулаками. Але, розуміючи, що Чаміно робить це не заради забавки, намагався стримати своє невдоволення. Та це було понад його сили, і Микола вигукнув:
— Чаміно! Припини, чуєш?..
Але Чаміно тільки сміявся.
— А, так!.. Тоді поверни мені прилад, який я тобі дав.
Микола сердито вихопив із кишені коробочку, жбурнув її Чаміно й одразу ж забув, де він перебуває і що з ним діється. Ноги кудись його повели, але він нічого перед собою не бачив. Свідомість згасла, пам'ять відмовилася служити. Лишилося тільки відчуття руху. Куди він іде і чому — він не знав, як не знає цього автомат з дистанційним управлінням. Невідомо, скільки це тривало, та коли Микола отямився, він побачив під деревом Лочу, що тримала в руках два зірвані плоди гужа.
Лоча стояла з витягнутими руками, усе ще не вірячи, що якась сила — сильніша за її власну волю — змусила її зірвати ці плоди. В очах блиснули сльози, обличчя зашарілося від образи і гніву на брата. Миколі було боляче на неї дивитися.
— Краще б ти змусив мене відкусити власні пальці, — простогнала вона.
Чаміно вже не сміявся. Він був серйозний і по-діловому зосереджений.
— Це треба, Лочо. Дуже треба… Оті два гужа є мірою дієвості мого апарату. Якщо я змусив тебе зірвати їх — значить, це перемога!..
Хоч як вони допитувалися, Чаміно відмовився пояснити призначення свого апарата. Він лише попередив, що це одна з найбільших таємниць Штабу. Така ж сама таємниця, як існування їхньої держави.
Що ж до принципів, які лежать в його основі, то це зрозуміти дуже легко. Людський мозок — також складний електронний апарат, створений самою природою. Вже тисячі обертів тому нікого не дивував гіпноз. Не цілком розуміючи його механізм, люди здавна ним користуються. Якщо пояснити це явище спрощено, то один мозок (електронний апарат) ставить програму другому мозкові — і той її сумлінно виконує. Після появи шахо контролю, здатних виловлювати з людського мозку найпотаємніші думки, і особливо після спорудження Пантеону Розуму, сконструювати електронного гіпнотизера було не дуже важко. Справа не стільки в ньому, скільки в отій невеличкій коробочці, яку можна сховати в кишеню. Вона захищає людину від хвиль, що невідхильно діють на її мозок. Генератори екранізації в порівнянні з нею — такий самий примітив, як мозок дагу в порівнянні з людським мозком…