Далі розмістилися звірі – ряд за рядом, ряд за рядом!
Найменші сиділи найближче до Королівського трону; далі – вовки й лисиці, рисі й гієни тощо; за ними зібрались різні племена мавп, яких важко було утримувати в порядку, бо вони дражнили інших звірів і взагалі були великі шибеники. Позаду мавп – ягуари, пуми, тигри й леви та вся їхня рідня; далі – ведмеді всіх розмірів і мастей, за ними – бізони, дикі віслюки, зебри й однорога, ще далі – носороги й бегемоти, а на узліссі, під деревами, що замикають собою галявину, стояла шеренга товстошкірих слонів, нерухомих, наче статуї, тільки з блискучими й розумними очима.
Там було ще багато різних звірів, яких годі перелічити, і декотрі були зовсім не схожі на тих, що ми бачимо у своїй країні у звіринцях та зоопарках. Деякі прийшли з гір, що на захід від лісу, а деякі з рівнин на заході, а деякі з річки; але всі визнавали владу Гугу, який багато років правив ними мудро й змушував усіх коритися законам.
Коли звірі повсідались на галявині, а сонце, встаючи, кинуло своє перше ясне проміння через вершечки дерев, Король Гугу підвівсь на своєму троні. Велетенська постать Леопарда, що височіла над усіма, враз змусила всі збори притихнути.
– Брати, – сказав він своїм густим голосом, – у нас з'явивсь один чужинець, звір дуже дивний на вигляд, великий чарірник, спроможний міняти подоби людей і звірів, як захоче. Цей чарівник із іще одним, подібним до нього, прийшов до нас із неба, щоб остерегти нас від небезпеки, яка загрожує всім нам, і підказати спосіб, як уникнути цієї небезпеки. Він запевняє, що він наш друг, і вже показав мені й моїм радникам свою чарівну могутність. Хочете вислухати те, що він має сказати вам, – ту звістку, яку він приніс із неба?
– Хай говорить! – загули, ніби грім, великі збори всіх звірів.
Тоді Коструббо-Ном сплигнув на плоский камінь і став поряд із Королем Гугу, і збори ще раз загули, тільки вже тихіше – так-бо здивував звірів його химерний вигляд. Його лев'яча морда була облямована гривою з чисто-білого волосу; орлині крила виростали з лопаток на мавпячому тулубі й були такі довгі, що майже торкалися землі. На додачу до крил він мав могутні передні й задні лапи, а на кінці довгого міцного хвоста була золота куля. Жоден звір іще ніколи не бачив такого чудного створіння, отож самий вигляд чужинця, про якого їм сказано, що він іще й великий чарівник, сповнив усіх присутніх звірів шанобою й подивом.
Кікі лишався внизу, напівсхований за приступкою скелі, і його ледве помічали. Юнак розумів, що без його чарівної сили Ном безпорадний, але розумів і те, що з Коструббо кращий промовець. Тому він погодився, щоб Ном керував усім.
– Звірі Лісу Гугу! – почав Коструббо-Ном, – мій товариш і я – ваші друзі. Ми чарівники і з нашої домівки на небі можемо дивитися вниз на країну Оз і бачити все, що тут відбувається. Чуємо ми також те, що говорять люди внизу.
Отак ми почули, як Озма, що править країною Оз, сказала своїм людям: "Звірі в Лісі Гугу ледачі, й ми не маємо з них ніякої користі. Ходімо до їхнього лісу й зробімо їх усіх своїми бранцями. Ми позв'язуємо їх мотузками й битимемо палицями, поки вони почнуть працювати на нас і стануть нашими покірними рабами. І коли люди почули, що Озма з Озу сказала це, вони зраділи, зняли гучний крик і загукали: "Так і зробимо! Ми обернемо звірів Лісу Гугу на своїх рабів!"
Лихий старий Ном не зміг говорити далі, бо над зборами знявся такий гучний рев, що голос його потонув у тому реві.
Помалу рев затих, наче далекий грім, і Коструббо-Ном повів далі свою мову:
– Почувши, що озминські люди кують змову проти вашої волі, ми почали стежити, що ж вони робитимуть, і побачили, що всі вони сукають мотузки, довгі й короткі, щоб пов'язати наших друзів-звірів. Ви розізлились, але розізлились і ми, бо коли озминські люди стали ворогами звірів, вони стали й нашими ворогами. Адже ми також звірі, хоч і живемо на небі. І ми з товаришем сказали: "Врятуємо наших друзів і помстимося озминським людям", – а тоді прилетіли сюди розказати вам про небезпеку і про те, як ми хочемо врятувати вас.
– Ми самі можемо врятувати себе! – вигукнув один старий Слон. – Ми можемо битись!
– Озминські люди – чаклуни, а проти чарів не можна битись, якщо ви самі не володієте чарами, – відповів Ном.
– Розкажіть, що ви надумали! – крикнув величезний Тигр, і решта звірів підхопили: – Розкажіть, що ви надумали!
– Дуже просту річ, – відказав Коструббо. – Своїми чарами обернути всіх вас, звірів, на людей – таких, як люди в Озі, – а озминських людей обернути на звірів. Тоді ви зможете жити в гарних оселях країни Оз, їсти смачну їжу озминських людей, носити їхнє гарне вбрання, співати, танцювати й бути щасливими. А озминські люди, ставши звірами, муситимуть жити тут, у лісі, полювати на їжу, битись за неї, часто голодувати, як ви тепер, а для ночівлі мати тільки постіль із сухого листя або нору в землі. Ставши людьми, ви, звірі, матимете всі вигоди, яких забажаєте, а озминські люди, ставши звірами, стануть дуже нещасні.
Отакий наш задум, і, коли ви згодні з ним, ми всі негайно вирушимо походом на країну Оз і швидко підкоримо ворогів.
Коли чужинець скінчив свою мову, зависла глибока тиша, бо звірі замислилися над тим, що він сказав. Нарешті один Морж спитав:
– А ти справді можеш обертати звірів на людей, а людей на звірів?
– Він може! Він може! – загукав Jly-Одноріг, схвильовано підстрибнувши на місці. – Він учора ввечері обернув мене на людину й може обернути нас усіх.
Тоді виступив наперед Король Гугу.
– Ви чули, що сказав чужинець, – промовив він, – і тепер повинні відповісти йому. Вирішувати маєте ви.
Погоджуємося ми з цим задумом чи ні?
– Так! – загукали декотрі із звірів.
– Ні! – загукали інші.
А декотрі мовчали.
Гугу обвів поглядом усі збори.
– Подумайте краще, не кваптеся, – запропонував він. – Від вашої відповіді дуже багато залежить. Досі ми не мали ніяких чвар із озминським людом, але ми горді й вільні і ніколи не будемо рабами. Подумайте гарненько, і, коли будете готові відповісти, я вас почую.
КІКІ ВДАЄТЬСЯ ДО СВОЇХ ЧАРІВ
потім знявся гучний гамір: звірі заговорили одне до одного. Мавпи заджеркотіли, ведмеді забурчали, голоси левів і ягуарів гриміли, вовки гавкали, а слони мусили гучно сурмити, щоб їхню мову почули. Такого ґвалту в лісі доти ще не чували; кожен звір сперечався зі своїм сусідом, і здавалося, що цей гамір ніколи не затихне.