Він підійшов до іншого, набагато більшого тривимірного екрану, який слідкував за зовнішньою частиною величезного срібного Заксізіанського корабля.
Поки він спостерігав, тисячі страшенно озброєних Зірзлянських роботичних крейсерів зблиснули пролітаючи через тінь супутника. Їх силуети вимальовувалися навпроти осліплюючого диску зірки Заксіс. Раптом Заксізіаський корабель одночасно випустив захмарну кількість жахливо некомпетентних військ з усіх своїх шлюзів.
Це воно.
Форд роздратовано струснув головою і потер очі. Він опустився на розтрощене тіло тьмяно-сріблястого робота, який не так давно яскраво палав, але тепер достатньо охолодився, щоб на ньому можна було сидіти.
Форд, позіхаючи, витяг із сумки свою копію Путівника по Галактиці для космотуристів. Він активував екран і ліниво проклацав через кілька записів третього рівня і ще кілька четвертого. Він шукав якісь поради, щодо лікування безсоння. Форд знайшов ВІДПОЧИНОК, він розраховував, що це було саме те чого він потребував. Він саме збирався пропустити розділ ВІДПОЧИНОК І ВИДУЖАННЯ, як раптом в нього з'явилася краща ідея. Він поглянув на екран монітора. Битва проходила з наростаючою люттю і наростаючим шумом. Його корабель вібрував, двигтів і кренився кожного разу, коли хтось відправляв чи отримував приголомшливий заряд енергії.
Він знову повернувся до Путівника і проклацав ще кілька подібних місць. Форд раптом засміявся і почав порпатись у своїй сумці знову.
Він дістав маленький модуль пам'яті, скинув з нього обгортки і крихти печива, і вставив у гніздо з тильної сторони Путівника.
Коли вся, на його думку, потрібна інформація була закинута в модуль, він від'єднав його, легенько підкинув у руці, поклав Путівник назад до сумки, самовдоволено посміхнувся і пішов шукати банк пам'яті корабля.
Розділ 20
— Причина з якої сонце сідає по вечорам, влітку і особливо в парках, — сказав серйозний голос, — це щоб зробити краще видимим те, як жіночі груди підстрибують вверх і вниз. Я переконаний, що в цьому вся справа.
Артур і Фенчьорч почувши це захихотіли і пішли далі. На якусь мить вона обійняла його міцніше.
— І я впевнений,— сказав кучерявий рудий молодик, з довгим тонким носом зі свого шезлонга біля озера Серпентайн, — якщо хтось знайшов певну істину, той зрозуміє, що вона витікає з ідеальною натуральністю і логічністю з усього підряд, — він напосідав на свого темноволосого компаньйона, який розлігся на сусідньому шезлонгу і здавалося був пригніченим через власні проблеми, — от що Дарвін мав на увазі. Це точно. Це безсумнівно. І,— додав він, — я це обожнюю.
Він різко повернувся і скоса поглянув через свої окуляри на Фенчьорч. Артур відвів її подалі в той же час відчуваючи як вона трусилася ледь стримуючи сміх.
— Наступна спроба, — сказала вона, коли перестала хихотіти, — давай.
— Добре, — відповів він, — твій лікоть. Твій лівий лікоть. З твоїм лівим ліктем щось не так.
— І знову неправильно, — сказала вона, — зовсім неправильно. Ти рухаєшся не в тому напрямку.
Літнє сонце потроху потопало в зелені парку, схоже на… Давайте відверто. Гайд Парк приголомшливий. Все в ньому приголомшливе, хіба що крім сміття по понеділках. Навіть качки приголомшливі. Будь-яка людина, яка може минути Гайд Парк літнього вечора і ніскільки не розчулитись, скоріше всього минає його в машині швидкої допомоги, з покритим простирадлом лицем.
Це саме той парк, де люди витворяють більше незвичних речей ніж зазвичай деінде. Артур і Фенчьорч знайшли чоловіка в шортах, який тренувався грати на волинці під деревом. Він зупинився на мить, щоб відігнати пару американців, які ніяково намагались кинути кілка монет у скриню з-під волинки.
— Ні! — крикнув він, — забирайтесь! Я просто тренуюсь.
Він почав рішуче наповнювати мішок волинки, але навіть те, що він оглушив їх страшним шумом, не змогло зіпсувати їм настрій.
Артур обвів руку навколо неї і повільно опустив донизу.
— Я не думаю, що справа у твоїх сідницях, — сказав він через якийсь час, — здається в тобі взагалі нічого неправильного немає.
— Так, — погодилась вона, — в моїх сідницях немає нічого неправильного.
Вони цілувались настільки довго, що зрештою чоловік, який грав на волинці, сів з іншого боку дерева.
— Я розкажу тобі одну історію, — сказав Артур.
— Добре.
Вони знайшли клаптик газону, який був відносно чистий від парочок, які вже буквально налазили одне на одного, сіли і почали спостерігати за приголомшливими качками і присмерковим світлом, яке скакало по хвилькам, які відходили від приголомшливих качок.
— Історія, — сказала Фенчьорч, пригортаючи його руку до своєї.
— Яка розкаже тобі щось таке, що трапилось зі мною. І це абсолютна правда.
— Знаєш, інколи люди розповідають історії, які мали б трапитись із жінкою кузена його найкращого друга, але насправді ймовірно вони їх власне вигадали під розповіді.
— Ну що ж, ця історія схожа на одну з таких, за винятком того, що вона справді трапилась, і я впевнений, що вона справді відбулась, через те що тією людиною, з якою вона відбулась був я.
— Щось типу того випадку з лотерейним квитком?
Артур засміявся.
— Так. Мені потрібен був потяг, — почав він. — Я прибув на станцію…
— Чи я тобі колись розповідала, — перервала розповідь Фенчьорч, — що трапилося з моїми батьками на станції?
— Так, — відповів Артур, — розповідала.
— Просто перевірила.
Артур кинув погляд на годинник.
— Я думаю нам слід подумати про те, щоб повернутися додому, — сказав він.
— Розкажи вже історію, — твердо наполягла Фенчьорч. — Ти приїхав на станцію.
— Я приїхав на двадцять хвилин раніше. Я міг неправильно записати час відправлення. Я сподівався, що існує можливість, — додав він після коротких роздумів, — що і Британська Залізниця також мала неправильні дані щодо прибуття потяга. Такого зі мною ще не траплялось.
— Ти мене заінтригував. Фенчьорч засміялась.
— І от я купив газету, щоб розгадати кросворд і пішов до буфету, щоб випити кави.
— Ти полюбляєш кросворди?
— Так
— Які саме?
— Ті що в Гардіан .
— По-моєму вони там надто милі. Я надаю перевагу Таймс. Ти його розгадав?
— Що?
— Кросворд в Гардіан.
— Я ще навіть на нього не поглянув, — відповів Артур, — я все ще намагаюсь купити каву.