— Ха-ха-ха! Вчиться! Та хіба ж тут наука?..— Васько од переконання, що Бізон таки справді дурний, аж ногами задриґав.
Розмову товаришам перебив Фока. Він підійшов до них і зупинився, мовчки дивлячись, як Черненко вибивав ногами в повітрі. Потім він посунув Бізона і сам ліг поруч на соломі.
Фока був тихий вдумливий юнак років дев'ятнадцяти. Його ніколи не бачили ні за картами, ні за випивкою, хоч це в старших класах траплялося частенько. Він, як і Ба-лан, весь час сидів над своїми книжками зовсім не сільськогосподарського змісту.
То були книжки з історії, красного письменства, а одна груба в синій обкладинці носила інтригувальну назву "Політична економія". Але що в тій "Політичній економії" писалося, ніхто з однокласників Фочиних не знав, хоч усі без винятку ставилися з пошаною до синьої книжки, безнадійно заздрячи Фоці, що спромігся прочитати ті сотні сторінок.
В школі Фока вчився вже четвертий рік, і за весь час вчення їздив додому тільки двічі, і то ненадовго. Про своїх батьків розповідав він неохоче, видимо, родина його мало цікавила, а може, й родина не дуже цікавилася ним.
— Батько? — з презирством махав він рукою,— батько знає полювати на зайців, пиячити та матір бити...
— А тебе не б'є?
— Ні,— просто відповідав Фока.— Кінчу школу й матір од нього заберу.
Видимо, в його сім'ї був глибокий розлад, що поклав незгладний одбиток на юнакову вдачу.
Лігши поруч Бізона, Фока повернувся так, щоб бачити обох товаришів, і спитав:
— Знаєте, чого нас додому не пускають?
— А вам що? — здивувався Бізон.— Все одно ж ви не поїдете, коли й пустять...
— Ні, я б поїхав...
. То хіба не знаємо, що молотарка поламалась? Того й не пускають...
фока лагідно усміхнувся, як сміються старші на слова дітей, погладив свого русявого чуба і пошепки сказав:
— Не пускають, щоб ми революції не привезли... От що!
— Як ре... лю... ле... во... рю?..— не міг вимовити Бізон незнайоме слово.
Бізон хотів сказати, що він того нічого не розуміє, але скласти свою думку не зумів. Черненко підвів голову і з зацікавленням дивився на Фоку.
— Це що якономії палять? — спитав він діловито. Фока підозріло озирнувся навколо, але, не бачачи нікого поблизу, пошепки пояснив:
— Революція — це щоб царя скинути... Президента замість нього настановити... Як у Франції...
Бізон не розумів. Зате Васько з виглядом людини, що вже не одного царя скинула і президентів на своєму віку понаставляла чимало, з апломбом сказав:
— Дурний ти, Митьку, республіка — це, брат, тобі таке життя, що й ну! Зараз Онучу — нужники чистить, а Кобру — йому на підмогу, от що то значить!
Такі відомості про республіканський лад аж надто вразили Бізона. Він розгублено дивився то на Фоку, то на Васька, а потім потяг себе за чуба і мовчки покрутив головою.
Фока усміхався. Його, видимо, забавляло Васькове уявлення про республіку та смішила Бізонова поведінка.
— А навіщо ж тоді якономії палити? Га? — спитав Бізон. Фока почав викладати своє розуміння революції. Пани
стоять за царя, а тому до нього не доберешся, аж поки панів не винищиш...
Хлопці довго слухали пояснення Фочине, аж поки паровик гудком не сповістив про кінець спочинку. Треба було ставати до роботи.
Бізон одгрібав коло молотарки полову і був замислений як ніколи. Слова Фочині, такі незвичайні і на перший погляд чУДні, врізалися в його мозок гострими ножами і ворушили його глевку думку. Він забув про пилюгу і працював Машинально, витаючи думками десь далеко в країнах незвіданих і страшних.
Він, ще не примирившись остаточно з Балановим запереченням бога, був стурбований новими думками, новий Неспокій заполонив його істоту.
"Поспитаю Марка, він, напевне, знає",— ухвалив Бізон, геть заплутавшись у протиріччях. До Фоки, як до учня старшого, він ставився недовірливо, хоч Фока ніколи не зловживав своїм старшинством.
Після зустрічі в теплиці за читанням "забороненої" книжки товариші більше не збиралися, бо й Онуча і вчителі пильно стежили за хлопцями.
Тільки по двоє, по троє збираючись, хлопці ділились думками, а коли кінчали розмову, то неодмінно додавали:
— Ти ж нікому не кажи цього, бо за це може влетіти... За останній рік, відколи розпочалася війна на Далекому
Сході, в моду увійшло багато нових слів, таких незрозумілих і бентежливих своєю новизною. Ті слова кожний розумів по-своєму, надаючи їм образного змісту, залежно від своєї вдачі.
Бізон уявляв революцію як щось подібне до величезної школярської капості, що їх безліч робили учні старої школи своїм учителям. Капость ця була не проста собі капость, як, скажімо, шпилька в учительському кріслі, вимазаний атраментом стіл або вибите цеглою вікно в учительській квартирі, а щось грандіозне, од якого всі учителі "луснуть од злості". Він не вірив у те, що царя скинуть, що в панів можна відняти їхні маєтки, бо, на його думку, і цар, і пани — то все частка Баланової "природи", цебто щось стале і непорушне. Бізон мислив, як і всі обмежені люди, тільки конкретно, і за об'єкт його революції були вчителі, що гнобили і кривдили його, Митька Зорченка.
Вася Черненко революцію розумів, як щось гостре й колюче, мов спис, що мусить проштрикнути все, що стоїть угорі соціальної піраміди. Дитячим розумом своїм він складав докупи всіх, проти кого провадиться революція, починаючи од старших учнів і кінчаючи царем. От тільки в те, що революція "проштрикне" своїм гостряком і царя, Васько мало вірив, бо царя уявляв він як особу, заковану в золото і оточену величезним військом.
Марко Балан глибше дивився на справу. Йому пощастило зазирнути в словник, що був у шкільній бібліотеці, і він знав, що то — "повалення державної влади силою і зміна Я на іншу".
— Після революції всім краще житиметься,— переконано говорив він і уявляв, що революція визволить і його матір од брудних обов'язків панської куховарки, а задиркуватих паничів, що заве іди намагалися показати свою зверхність над ним, Марком,— поставить на належне місце*
Коли сонце стояло вже на заході, машина добила останнього снопа. З гаю повійнуло прохолодою, і стомлені денною працею хлопці з насолодою дихали свіжим повітрям. Сонце пірнало в сіру каламутну куряву і незабаром зовсім сховалося в імлі. А машина, кілька раз пропихкав-ши востаннє і кілька разів крутнувши маховиком, стала. Тільки люди ще метушились коло ожередів соломи та коло соломотрясів, прибираючи полову.