— Ходімте до мене,— запросив Фока, коли молоко прибрали, а посуд поставлено на місце.
Вони зайшли в комірку, де ледве могло поміститися четверо людей.
— Ну, що, як? — запитав Фока.
— Нічого, хлопці повернулися назад...
— Чув...
Фока запалив лампу, що стояла на столі, збитому з двох дощок, і в комірці стало видно. До того ж топилася груба, кидаючи палахливі тіні по кімнаті.
— А мені новину привіз один товариш з міста... Листа... Фока пошпортався в кишені своєї куртки і витяг складеного вдвоє пакета.
— Лист нецікавий, це мій товариш пише, він у залізничній школі... А от це цікавіше...
Фока обережно розгорнув листок тоненького паперу" на якому з одного боку було щось надруковано. Він розгорнув листка на столі, вирівняв його руками і пошепки сказав:
— Це про-кла-ма-ція! — Він підняв палець вгору, немов закликаючи до особливої обережності.
Балан і Савенюк уткнулися очима в ту таємничу пр° кламацію, але прочитати нічого не могли. Збоку малознайо-мі слова ніяк не можна було розібрати.
— Мій товариш пише, що скоро по всій чисто Росії будуть бунти та забастовки... Буде ре-во-лю-ція! — Фока знову зробив застережливий жест пальцем і взяв прокламацію в руки. Він присунув лампу, щоб вона найкраще освітлювала листок, та, немов про щось згадавши, встав, вийшов у маленькі сінці і замкнув двері на гачок.
— Про цю прокламацію нікому не можна говорити... За неї просто на Сибір, на каторжні роботи пошлють...
фока повагом, старанно вимовляючи кожне слово, почав читати прокламацію, і кожне слово її відбивалося тисячами відгуків в головах покривджених хлопчаків.
Пролетарі всіх країн, єднайтеся!
"1904 рік
Революційна українська партія ДО РОБІТНИКІВ
Товариші!
Настав великий час в Росії! Різноплеменний стомільйо-новий нарід, притиснутий безперестанним бідуванням, давно вже почав голосно заявляти свої права на кращу долю, давно вже почав "бунтувати" проти тяжкого несправедливого порядку в державі. Але цей рік, коли війна висмоктала з народу мільйони грошей, коли витягнула з нього останні жили, терпець вже зовсім увірвався і "бунт" розійшовся по всіх кутках величезного російського царства. І хоч царський Уряд тисячами вбиває робітників, хоч пнеться з останніх сил, щоб стримати могутню народну силу, та пануванню його настає кінець.
Народ хоче сам управляти собою, і от скрізь тепер по всій Росії збираються на величезні зібрання адвокати, лікарі, вчителі різних шкіл, земці та всякі вчені люди і посилають до царя прохання перемінити уряд і дозволити народові вибрати від себе представників на велику раду, яка Називатиметься Земський Собор.
З другого боку, по всіх містах, по всіх фабриках та за-в°Дах робітники кидають роботу, виходять на вулицю і не Просять, як ці панки, а вимагають свободи, вимагають, Щоб скинути зовсім царя, щоб без усякого царського ДОЗВОЛУ зібралась Народна Рада і наставила б свій уряд.
загнаний на слизьке цар Микола з своїми міністрами-3л°Діями тремтить тепер у своєму розкішному палаці і всіма силами намагається якось обдурити і панків і робітників і зостатись на престолі, щоб і надалі грабувати народ і пити його кров.
І от, щоб краще обдурити, цар удає, ніби він і сам хоче скликати Народну Раду, і ходить вже чутка, що така рада незабаром має зібратись у столищ, щоб настановляти нові закони.
Яких же людей скликає цар і які закони будуть вони настановляти? Чи будуть ці закони на добре робітничому людові, чи зменшать вони те горе, що панує тепер по селах та містах між бідними людьми?.."
Хлоп'ята сиділи, не зводячи очей з Фоки, а той, забувши про обережність, щодалі підвищував голос, аж поки не почав вигукувати окремі місця, що особливо припадали йому до смаку.
Далі в прокламації докладно розповідалося, чому з царського собору нічого путнього робітничому людові не буде і хто саме братиме участь у тому соборі.
"Попи, предводителі дворянства, городські голови, волосні старшини",— вичитував Фока, а Балан, слухаючи, не міг утриматься, щоб не вигукнуть:
— І наш Рінальдо, значить!..
Рінальдо був справді "предводителем дворянства" в своєму повіті.
— Певно, і Барацький буде...— додав Савенюк, для якого Барацький видавався за особу трохи тільки нижчу за царського міністра.
"Треба, щоб весь народ непосередньо подавав свій голос за того або іншого кандидата до Всенародньої Ради",— стояло далі в прокламації,— "тоді тільки до Ради попадуть справжні народні представники, що зуміють захистити інтереси робітництва та селянства.
Цього треба нам добитись, треба вимагати загального рівного непосереднього виборчого права з таємним поданням голосів.
Геть же царя!
Хай живе демократична республіка! Хай живе соціал-демократія!"
Фока проказав останні слова так, ніби він читав прокламацію не для двох хлопчаків, що близько до нього нахилили свої голови, а для величезного натовпу десь на міському майдані.
Од довгого читання він почервонів од натуги, а на лобі Йому виступили краплі поту. Очі йому горіли захопленням неофіта, що ладен життя покласти за проголошені гасла.
— Ловко! — вигукнув Савенюк. фока подивився на нього і спитав:
— А ти все чисто зрозумів, що тут написано? Запитання було доречне, бо й сам Фока не все розумів
з написаного в прокламації.
Надворі вила хуртовина, і не можна було розібрати, чи то вітер виє, вриваючись у садибу з поля, чи вовки, зголоднілі й люті, вийшли з своїх лісових хащів і, чуючи поживу за мурами скотарень, ляскають зубами в безсилій злості. І хлопчаки в цій комірчині, ледве освітленій маленькою лампочкою, відчували не тільки ворожу стихію, що виє і лютує там, в балківських полях і лісах, а й другу, що проти неї скеровано цього папірця.
— Треба щоб увесь народ правив, а не тільки предво-дителі дворянства... Хай народ сам собі вибирає уряд і всяких чиновників...
Фока, сам збиваючись, поясняв суть сказаного в прокламації і щодалі більше відчував малу свою підготовленість у питаннях політичних. Та й де було придбати ту підготовку в цьому закинутому далеко од міста закутку, куди не доходили навіть ліберальні буржуазні газети, не кажучи вже про нелегальну революційну літературу.
— От коли б хлопцям прочитати,— сказав Балан і допитливо подивився на Фоку, чи не скаже він, мовляв, "візьми почитай".