12*
355
нього зразком товариша, а інші? Іншим він не вірив, знаючи, якими шкурниками робляться найбільші проповідники товариства, коли щось зачепить їх особисто.
— Зробимо! От побачиш, що зробимо! І всі підуть вимагати, бо ж підлиз можна застрахати... Підуть... Так і Фока каже...
Незабаром приятелі подалися вечеряти з надією, що кінець-кінцем таємні результати балотування будуть-таки оголошені.
— Панове,— почав Фукс, коли прочитали молитву,— педагогічна рада, розглянувши результати балотування, знайшла, що найбільше голосів подано, як за винних у злочинах, на...— Фукс розгорнув папку, а сотня очей вп'ялися в нього і сотні ушей нащулились, щоб не пропустити жодного слова.
— Найбільше голосів подано за Зорченка Дмитра і Черненка Василя. Інші одержали багато менше голосів. Перших двох педагогічна рада ухвалила звільнити зі школи як вельми підозрілий елемент, а учням: Карпенкові, Савенюко-ві та Балану зробити попередження. В разі нових якихось злочинів вони будуть виключені зі школи без будь-яких розмов...
Учні, не дивлячись один на одного, немов кожен зробив якусь підлоту, сіли за столи і мовчки почали їсти свій кан-дьор, що такого хіба тільки й можна було знайти в каторжних тюрмах...
Почувши свої імення в списку виключених, Зорченко з Черненком пішли геть з їдальні. Незабаром за ними вийшов і Балан з Савенюком та Карпенком.
— Що то буде? — тривожно запитували Марка товариші, коли вони зійшлися в порожній спочивальні.
Марко підозріло озирнувся і пошепки відповів:
— Сьогодні неодмінно треба викрасти з учительської ті журнали, в яких Фукс робив одмітки під час балотування... Я певен, що вони брешуть, нібито більшість припала на Черненка та Бізона.
— Але як же це зробити? — спитав Савенюк.
— Треба дістати обценьки та ломик і виламати двері в учительській, коли всі спатимуть... Журнали в столі в шухлядах... Я вже дізнався...
Знизу почулися чиїсь кроки, і Балан поспішив докінчити:
— А як викрадемо, всім треба зійтися в нашій аудиторії... На нижньому поверсі ніхто не ночує...
Кілька учнів увійшло до спочивальні...
— їй же право, я за вас не кидав,— виправдовувався один.
— А признайся, Бізоне, то ти побив вікна і прибив калоші? — спитав другий.— Все ж одно тебе ж виключено, скажи правду! Га?
Цікавий через мить пожалкував, що поставив таке питання Бізонові. Дужа рука Митьчина захопила цікавого за барки з вивертом, так що кілька ґудзиків одлетіло од блузи, і добірний ляпас дзвінко розлігся по залі.
— Іди тепер жалійся, плювать я хотів і на твого Барацького, і на тебе!
Ображений ляпасом схопився за коцюбу, що стояла поблизу, але це не дало йому перемоги. Вмить Бізон збив супротивника з ніг і підім'яв під себе. Тільки через Балана не до речі цікавий хлопець уник серйозної бійки.
Заспокоївши розлютованого Бізона, Балан узяв його під руку і одвів убік.
— Не сердься, Митько, він же дурень!..
Виключеним втрачати не було чого, і вони пішли із спочивальні, сказавши, що йдуть на село гуляти. Дехто з заздрістю подивився їм услід, а дехто злорадно всміхнувся собі. Уголос сміятись не можна було — кулаки Бізонові були недалеко.
Не важко було дістати потрібний інструмент. Кузня, звичайно, замикалася на замок з секретом, який був відомий і Зорченкові, і Черненкові, бо їм не раз доводилось справляти обов'язки молотобійців як найсильнішим у класі.
Треба було тільки зачекати, поки сторож, обходячи шкільну садибу, зайде в найдальший куток її.
Надворі морозило, і вітер що далі, то дужче дув із лісу, немов вириваючись з цупких обіймів чорних дубових гілок. Парк гудів сотнями голосів, і сухий сніг на дворищі збивався в намети.
— Слідів не буде... Замете...— зауважив Черненко. Зорченко нічого не відповів, а тільки мотнув головою
на знак згоди. Сторож калатав десь за свининцем, а потім 1 зовсім замовк. Товариші знали, що він заходить грітись У свининець, де коло казана завсіди тепло. Певно, ось і тепер він гріє покляклі од лютого морозу руки, розповідаючи охочим слухати про кріпосне право, що він його ще Зазнав.
Бізон наблизився до кузні і помацав замок з секретом. Замок не подавався під Митьчиними руками. Чи то пальці замерзли й не слухалися, чи то, може, замерз сам замок.
— Та стукни цеглиною! Мо', одімкнеться!..
Бізон вибив коло воріт цеглину і вдарив по замку. Десь недалеко загавкав собака і почувся скрип людської ходи,
— Ховаймось під повітку...— прошепотів Черненко, і вони похапцем шмигнули в темну повітку, поблизу.
Під повіткою між реманентом легко було сховатися. Товариші причаїлись і дивилися в бік кузні.
Раптом калаталка сторожева забилася зовсім близько. На щастя, він був старий, підсліпуватий, та до того ж і не дуже сміливий. Справляючи свій обов'язок, він обійшов кузню і подався далі.
Незабаром у шумі вітру товариші почули, що калаталка вибиває десь на другому кінці садиби.
— Ти сиди тут, а я піду подивлюся... А як що таке,— виручай...— промовив Черненко.
— Не бійся,— відповів Митько і почав стежити за товаришем.
Черненко швидко перебіг сніжну смужку, що відділяла повітку від кузні, і наблизився до дверей. Ледве чутне металічне шарудіння, заглушене шумом дерев у парку, донеслося до Зорченкових ушей, і раптом він побачив, що Черненко кудись зник.
Зорченко занепокоєно висунувся з-під повітки і за одну мить опинився коло кузні. Двері були трохи одхилені
— Це ти, Бізоне?
— я...
— Ломик є, а от обценьок ніяк не знайду...
— Вони під піддувалом... Товариші вибрали потрібний струмент.
Надворі розгулялася справжня хуртовина. Зорченко причинив двері в кузні, і вони бігом подалися до корпусу школи.
— Зачини двері в їдальню,— наказав Черненко,— та подивись, чи немає кого вгорі в коридорі...
Час був пізній, і в будинку всі міцно спали. Згори на сходи лилося світло каганця і губилося на поворотах, ледве досягаючи до коридора нижнього поверху малими виблисками.
Як нічні злодії, два юнаки навшпиньках пройшли Д° учительської кімнати і зупинилися коло дверей, замкнених на великий замок. Внутрішні замки були попсовані, і тому до дверей прироблено клямки, і двері замикалися на висячий замок.
— Ломик не залазить під клямку,— прошепотів Черненко.