По школі пішли різні чутки. Одні казали, що школу за" криють, а учнів розпустять, а інші запевняли, що просто декого виключать. Перша версія викликала занепокоєння між учнями випускного класу, бо коли б закрили школу, їм би довше довелось бути учнями.
Всі очікували на ухвалу педагогічної наради, та настав вечір, а нарада не спромоглася чогось певного ухвалити.
Голоси вчителів поділилися. Меншість вважала подію за неважливу, більшість же вбачала в поведінці учнів за останній тиждень серйозні симптоми політичного заворушення і вимагали рішучих заходів, доки не пізно.
— Адже ж коли учні доходять до такого нахабства, можна очікувати ще гіршого,— доводив Петро Петрович фукс, без міри ображений за свою дружину. Думку Фук-сову поділяв і Барацький,— йому більш до вподоби були прямолінійні поліцайські заходи, аніж тонка педагогічна дипломатія.
За вечерею замість Фукса вартував Малахов. Після звичайної молитви він сказав учням:
— Злонамірені люди з-поміж вас вносять розлад у шкільне життя і зривають нормальний хід навчання. І пан завідувач і вся шкільна рада разом доручили мені оголосити вам, що коли не будуть викриті винні, кара може впасти на невинних, а тому як ваш вихователь, я раю подумати над цим і виказати злочинців...
Учні після цих слів заворушилися, і Малахов тривожно озирнувся.
Несподівано для всіх наперед виступив Хватько і заговорив:
— Павле Андрійовичу, а що ми маємо робити, коли й самі не знаємо винних? Хіба справедливо карати невинних, не найшовши винних?
Шукача правди обурила Малахова промова.
— Панове, я не кажу, що ми будемо карати напевне невинних. Ми будемо шукати злочинців, та замість злочинців можуть попастись і безвинні...
Малахов довго і нудно говорив, а побачивши, що учні стоячи почали їсти кандьор, закінчив свою промову словами:
—— І я, і пан Барацький сподіваємось на вашу доброчинність і зразкову поведінку...
Поміж учнів, немов легенький вітер в листі, прошелестів Сміх, але під суворими Швабриними поглядами занімів.
З їдальні розходилися учні з тривожним передчуттям, Ніби мусить трапитися якесь нещастя. Тривожний настрій °Хопив усіх без винятку, а найбільше Бізона.
( — ОяЬ'Ще не було печалі,— чухав він потилицю,— Не йнакше, як мене підозріватимуть у цьому! Товариші втішали його, як могли.
Нечувано зухвалий вчинок з калошами доповнився тієї ж ночі ще одною подією, що вже остаточно вибила з колії і учнів і вчителів.
О другій годині ночі напівсонний сторож почув з боку будинку завідувача брязкіт розбитого скла і шум, а через півхвилини вдруге забряжчало скло, щось глухо гупнуло і затріщало поламане дерево.
Сторож побіг до будинку, з острахом озираючись, але раптом зупинився як стій. Кілька револьверних пострілів пролунало в морозному повітрі і почувся змінений з переляку голос Барацького. Він кликав сторожу.
Сторож нарешті насмілився і подався до будинку. На постріли й шум уже бігло кілька вартових учнів із скотарень.
Барацький з лампою в одній руці та револьвером у другій зустрів їх на порозі своєї квартири.
— Господи Сусе! Господи Сусе!..— охкав старий сторож.— Що трапилося?
— А ти, стара мочало, спиш? Заріжуть тут, то й не почуєш? — напустився Барацький на сторожа, а той злякано тремтів, озираючись навколо.
Помітивши учнів, Барацький гримнув:
— Вартові? Марш по місцях!
Разом із сторожем він оглянув веранду і вікно в кімнаті навпроти веранди. Злочинець, відомо, визначався великою силою, бо камінь пробив риштовання у веранді і йому вистачило сили ще виламати вікно в кімнату. Карафка на нічному столикові Барацького була остання його жертва.
— Бачиш це? Мурло!..
За чверть години він із сторожем та Онучею оглянув спочивальні, присвічуючи до кожного учня електричним ліхтарем. Та огляд не дав ніяких наслідків.
Вже на світанку Барацький повернувся додому і ще раз оглянув потрощені вікна.
"Хто з учнів міг з такою силою вдарити?" — міркував він, перебираючи в умі всіх силачів у школі. Та жоден з них не викликав підозрінь. То все були учні випускного класу і на таке діло, безперечно, не пішли б. А хто з молодших міг би це зробити?
Кілька імен промайнуло йому в голові, але ні на одному не можна було зупинитися.
Барацький ліг спати в кабінеті, з твердим наміром вжити всіх заходів і, не зупиняючись ні перед чим, —розшукати злочинця.
ТАЄМНЕ БАЛОТУВАННЯ
Коли Барацький оглядав учнів, дехто не спав, але, боячись, що до нього можуть причепитись,— удавав, що спить. Нічний огляд зацікавив учнів, але ніхто ще не знав про події, які привели Барацького оглядати спочивальні.
Невдовзі по тому, як вийшов завідувач, спочивальня заворушилась, і цього ранку Онучі не довелось нікого будити своїм дзвінком. У великій залі першого і другого класу стояв гамір потривоженого вулика, і тон гамір збільшився, коли дізналися про подію сьогоднішньої ночі. Після сніданку виявилося, що й сьогодні не буде навчання, і з спочивальні пішли тільки учні, призначені на чергові роботи. Пішов і Бізон чистити клозети, весь час напружено думаючи. Події аж надто несподівано насунули на школу, і йому здавалося, що це вже, певне, почалася революція. Він кілька разів підходив до Марка з німим запитанням в очах, але Марко заглибився в якусь товстелезну книжку і не звертав уваги на Бізона.
— Що ж це робиться? — з острахом спитав Бізон Бала-на, а той, розводячи руками, відповів:
— А чорт його знає, що воно таке! Хтось там вікна б'є, а нам морока!
Бізон пішов на роботу певний, що й Марко знає не більше за його.
У кутку спочивальні Черненко й Карпенко тихо розмовляли, нахилившись один до одного.
— Це не йнакше, як хтось навмисне підробив... Думають на Бізона, але то не він... Він на таке побоявся б піти...
— А хто ж то міг зробити? — здивовано питав Черненко. Йому було трохи не по собі, що така прекрасна капость минула його рук. Адже ж до цього часу він, так би Мовити, скупчував у своїх руках монополію в цій галузі, а ^т, на тобі,— хтось інший утяв, та ще й як утяв! Черненко °ком знавця одразу оцінив, що таку штуку, як прибити Калоші Фукс, міг зробити тільки великий "ловкач".
— А знаєш, що мені здається? — сказав тихо Карпен-Ко>— мені здається, що все те зробив Фока...