* * *
Коли Еллері зійшов униз, Торн із Райнаком уже сиділи перед каміном.
– Нічого, нічого, – говорив товстун. – Дайте дівчині оговтатись після того струсу, якого вона сьогодні зазнала. Я звелів місіс Райнак обережно підготувати Сару… А, Квіне, приєднуйтесь до нас, як тільки спуститься Еліс, сядемо до столу.
– Містер Райнак щойно вибачався за місіс Сару Фелл – тітку міс Еліс, сестру Сільвестра Мейх'ю, – пояснив Торн. – Здається, вона перехвилювалася перед зустріччю з племінницею.
– Ще б пак, – кинув Еллері, прилаштовуючи ноги на найближче поліно.
– Справа в тому, – промовив товстун, – що бідолашна моя зведена сестра не зовсім психічно здорова. Спадкова шизофренія. Знаєте, не те щоб вона була дуже неврівноважена, але до неї потрібно звикнути. Для Еліс бачити її…
– Шизофренія? – перепитав Еллері. – Нещаслива родина. У вашого зведеного брата була манія переслідування, а яка манія у місіс Фелл?
– Досить зрозуміла. Вона все ще вважає, що її дочка жива. Насправді ж бідолашна Олівія загинула в автомобільній катастрофі три роки тому. Це боляче вразило Сарині материнські почуття. Тепер вона чекає зустрічі з братовою дочкою, і ця зустріч може виявитися гнітючим видовищем. Ніколи не можна передбачити, як поведеться хвора людина в незвичних обставинах.
– На мою думку, – неквапно зауважив Еллері, – це саме можна сказати про будь-яку людину, незалежно від того, хвора вона чи ні.
Райнак стримано всміхнувся. Торн, нахилившись до вогню, спитав:
– А отой хлопець, Кейт?
Товстун, не поспішаючи, поставив склянку.
– Вип'єте, Квіне?
– Ні, дякую.
– А отой хлопець, Кейт? – повторив своє запитання Торн.
– Хто, Нік? А що Нік, Торне?
Адвокат стенув плечима й промовчав.
– Чи це мені тільки здається, чи в повітрі й справді якась ворожість? – запитав Райнак, знов узявши склянку.
– Райнаку! – різко кинув адвокат.
– За Кейта не хвилюйтеся, Торне. Ми дамо йому спокій. Він сердитий на весь білий світ, і це свідчить про його здоровий глузд. Але на мене він у цьому не схожий – у нього немає емоційної енергії піднятися над власною мудрістю. Мабуть, він здасться вам нетовариським… О, а ось і ви, люба моя! Чудово, чудово!
На Еліс була простенька, без прикрас сукня. Щоки в дівчини посвіжіли, навіть порум'яніли, якось по-новому заблищали очі. Вперше побачивши її без капелюшка й пальта, Еллері подумав, що вона зовсім змінилася. Так буває завжди, коли жінка з'являється перед вами, скинувши верхній одяг і вправно підфарбувавшись за зачиненими дверима. Допомога іншої жінки, очевидно, теж не була для Еліс зайвою. Під очима в неї ще виднілися кола, але усмішка стала веселішою.
– Спасибі, дядечку Герберте! – подякувала вона трохи охриплим голосом. – Я, мабуть, таки застудилась.
– Віскі, гарячий лимонад, трошки поїжте і в ліжко! – весело порадив дядько.
– Сказати правду, я зголодніла.
– В такому разі їжте, поки наїстеся! Ви, певно, вже зрозуміли, що я лікар неабиякий. А тепер прошу всіх до столу!
– Так, так, – похопилася місіс Райнак. – Сари й Ніколаса не чекатимемо!
Очі в Еліс трохи погасли. Вона зітхнула, подала товстунові руку, і всі рушили до їдальні.
Їли мовчки. Райнак налягав на страви, не залишаючи поза увагою й багатого вибору напоїв. Прислуги в цій сім'ї, судячи з усього, не тримали, тому місіс Райнак, пов'язавши фартух, ледве встигала подавати на стіл та прибирати порожній посуд і до своєї тарілки майже не сідала. Еліс помалу втратила рум'янець, на її обличчі знову проступив напружений вираз; час від часу вона застуджено кашляла. Посеред столу стояла гасова лампа, і Еллері здавалося, ніби кожен шматочок їжі відгонить гасом. До того ж місіс Райнак подала смаженину з баранини, а саме баранини він не любив. А із страв з неї найбільшу огиду в нього викликала смаженина. Торн їв мляво, не підводячи очей від тарілки.
Коли вони поверталися до вітальні, адвокат ухитрився відстати з Еліс і запитав її:
– Як ви себе почуваєте? Все гаразд?
– Мені якось неспокійно на душі, – поскаржилася дівчина. – Містере Торн, прошу вас, не думайте, що я ще дитина. Тут діється щось дивне. Краще б я… не приїжджала.
– Я вас розумію, – мовив Торн. – І все ж таки ваш приїзд був конче потрібний. Якби була можливість вас від цього звільнити, я б нею скористався. А залишитися в тому жахливому барлозі по сусідству ви б, звісно, теж не змогли.
– Ой ні! – здригнулась Еліс.
– Немає й готелю на багато миль довкола. Скажіть, міс Мейх'ю, хтось із цих людей…
– Ні, ні. Просто я не можу їх зрозуміти. Мабуть, це розгулялась моя уява. Та ще такий холод… Містере Торн, ви не проти, якщо я піду спати? Завтра в нас буде досить часу поговорити.
Торн легенько потис дівчині руку. Еліс, вдячно усміхнувшись, вибачилася, цмокнула в щоку Райнака й у супроводі місіс Райнак пішла нагору.
Тільки-но чоловіки знову всілися перед каміном і закурили по сигареті, як надворі почулися кроки.
– Мабуть, Нік, – висловив здогад лікар. – Де це його носило?
На порозі постав юний велет у мокрих черевиках і з сердитим виразом на обличчі. Він недбало кинув: "Привіт!" – і підійшов до каміна погріти свої великі, червоні з холоду руки. Не звертаючи уваги на Торна, хлопець лише мимохідь глянув на Еллері.
– Де ти ходиш, Ніку? Сядь, поїж!
– Я поїв перед вашим приїздом.
– Де ти пропадав?
– Тягав дрова для каміна. Ви ж самі про це не подбали.
Розмовляв Кейт не вельми чемно, одначе руки в нього, як помітив Еллері, тремтіли. Дивно. Його манери не виказували в ньому наймита, і все ж він був наймит.
– Пішов сніг, – сказав Кейт.
– Сніг?
Всі попідходили до вікон. Місяця не видно було. По шибках ковзали великі лапаті сніжинки.
– Пішов сніг, – зітхнув Райнак, і від того, як він це промовив, в Еллері закололо в потилиці. – Біла пелена вкриває гори, ліси, річку, небо й будиночок у кінці саду…
– Ви просто як селянин, докторе, – зауважив Еллері.
– Я люблю природу в її розбурханому стані. Весна для легкодухих. Важливі справи вирішуються зимою. – Райнак обійняв Кейта за плечі. – Усміхнись, Ніку! Хіба ж немає бога на небесах?
Кейт мовчки скинув з плеча господареву руку.
– А, ти ж іще не знайомий з містером Квіном! Квіне, це Нік Кейт. А з містером Торном ти вже знайомий.