43] Не міг ніде покласти ні на чому
44] Відбиток так, щоб він не повершав
45] Того, хто меж не має геть у всьому.
46] І перший той гордливець з вишніх слав,
47] Найвищий із сотвореного роду,
48] Не виждав світла і незрілий впав.
49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,
50] Занадто вже дрібненьке для добра
51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.
52] Так погляд наш, що розуму вбира
53] Не більше в себе за єдиний промінь,
54] Який себе на всесвіт простира, —
55] Не в силі дать такої сили пломінь,
56] Щоб сяло джерело ясних струмінь
57] Каррарських блисканням каменоломень.
58] Бо справедливість, що іде з стремлінь
59] Правічних, зір скінченний ваш скородить
60] Лиш як поверхню — не морську глибінь:
61] Хоч він при березі зо дна доходить,
62] А відпливти — і товща водяна
63] Його крізь себе зовсім не проводить.
64] Лише те — світло, що його одна
65] Дає предвічна ясність, решта ж — з тьмою.
66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.
67] От схов із справедливістю прямою
68] Я відімкнув — і все ясним здалось,
69] Що не давало так тобі спокою,
70] Аж ти казав: "От жив над Індом хтось,
71] Кому ніколи про Христа ні слова
72] Ні чути, ні читать не довелось.
73] Та воля до добра була чудова,
74] Й не знайде в ньому розум наш провин, —
75] Були безгрішні в нім діла і мова.
76] І ось він вмер без віри, без хрестин.
77] Чи праведно за те його карати?
78] Чи з власної вини не вірив він?"
79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати
80] Й судити за десятки тисяч миль,
81] Як зір не може твій на крок дістати?
82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,
83] Якби в нас не було Письма святого,
84] На сумніви той клав би тьму зусиль.
85] О грубі розуми гурта земного!
86] Боління перше — у собі благе,
87] Ще й блага не цурається самого.
88] Все згідне з ним — як істина, наге
89] Й своїм не скорюване жодним твором,
90] Веде його у щастя дороге.
91] Як над гніздом лелека мчить простором,
92] Принісши корму виводку всьому,
93] Годованці ж за нею стежать зором, —
94] Святий піднявся образ в вись німу,
95] Коли я очі звів, і крила — зграя
96] Єдиних воль підводила йому.
97] Співав він обертаючись: "Пуста є
98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;
99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має".
100] Коли все стихло в образі яснім
101] Святого духа, не забувши знака,
102] Що ним земля ушанувала Рим,
103] То він почав: "Душа не йде ніяка
104] Сюди, якщо не вірила в Христа,
105] Бо це найперша нам усім відзнака.
106] Та згадує багато хто Христа,
107] А на суді стоятимуть не ближе —
108] За тих, що і не чули про Христа.
109] Тих християн засудить око свіже
110] Арапів, як ділити розпочнуть, —
111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.
112] Що перси нашим владарям дадуть,
113] Коли почнеться книги розгортання,
114] Де списано їх бруд і каламуть?
115] Затямлять там Альбертове діяння,
116] Як він скерує крила у ганьбі
117] І празькі землі дасть на плюндрування.
118] Затямлять Сену в горі та журбі,
119] Що принесе, фальшуючи й донині,
120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.
121] Затямлять там, що в заздрісній гордині
122] Шотландцю і англійцю тісно жить
123] Здалось на власній тільки половині.
124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть
125] Іспанця та богемця, що границю
126] Забув своїй неславі спорудить.
127] Лишать в очах, як цінять в одиницю
128] Кульгу (єрусалимець був скупій),
129] А вади будуть в тисячу ціниться.
130] Лишать і пана в скнарості черствій
131] Із острова вулкана й спеки зразу,
132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;
133] От вид його, щоб дати до показу,
134] Усього написали кілька слів,
135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.
136] От хай на його дядька й брата гнів
137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані
138] Честь гідного народу й двох вінців.
139] От з португальцем тут норвежець знані
140] На цілий Божий світ, як той далмат,
141] Який топив венецьке злото в твані.
142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат
143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,
144] Як гір не подолає хижий кат!
145] Хай стануть їй як засторога в сварі
146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,
147] Бо там шаліє звір у дикій ярі
148] І не цурається лихих владик".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,
4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні засіяло,
6] А той же сам світив ясніш за них.
7] Мені це явище на думку спало,
8] Коли знак світу і його вождів
9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.
10] Й незмірна безліч тих живих світів
11] Співати почала, ще більш огняна,
12] Та саме що — я в гадці не лишив.
13] О чарівна любове, в усміх вбрана,
14] Поміж найблагочесніших думок
15] Яка здалась мені ти полум'яна!
16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок
17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,
18] Затих останній ангельський дзвінок,
19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,
20] Далеко дзюркотить між каменюк,
21] Неначебто струмків джерельних стрічка.
22] І нібито при гирлі цитри звук
23] Знаходить форму, і як подув, лине
24] Мелодією з флейти із-під рук, —
25] І тут, не переждавши ні хвилини,
26] Із образу так грім прогуркотав
27] Орлиним горлом, як із порожнини.
28] На голос обернувся він і став
29] У дзьобі словом, що я ждав од нього
30] І r cenui v своєму записав.
31] "Той орган мій, що бачить, а в земного
32] Орла ще й зносить сонце, — мовив він, —
33] Уваги потребує хоч не много.
34] З огнів, що видно з різних тут сторін,
35] Ті, з кого око тут моє іскриться,
36] Всі пильно дібрано один в один.
37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,
38] Святого духа оспівав колись,
39] Возивши із ковчегом колісницю,