124] Один дорожчий, другий для замка
125] Потрібніший і вимагає вміння,
126] Бо саме він пружину відмика.
127] Іще я маю від Петра веління,
128] Щоб краще я відкрив, аніж замкнув,
129] Як хтось мені до ніг складе моління".
130] Тур браму він всередину штовхнув,
131] Сказавши: "Йдіть; нема-бо стежки в висях
132] Тому лиш, хто б свій зір назад звернув".
133] І кожна стулка брами об завісах
134] З металу, що співає, мов сурма,
135] Повільно обернулася на списах.
136] Тарпейська брама не гула сама
137] Отак, коли із нападом зухвалим
138] Забрала чесного Метелла тьма.
139] Та я почув із громом небувалим,
140] Що голос чийсь молитву десь веде:
141] "Тебе, — лунало ніжно, — Бога хвалим".
142] Проте було, як і інакше де,
143] Як і у нас частенько може бути,
144] Коли із хором враз орган гуде:
145] Слова то чути добре, то не чути.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1] Коли ми стали по той бік порогу,
2] Який моторна хитрість обмина,
3] Воліючи покручену дорогу,
4] Замкнулась знову брама голосна, —
5] Це я почув. Якби я озирнувся,
6] Чим виправдалась би моя вина?
7] Ми йшли вузьким шляхом, що простягнувся
8] В глухій розпадині туди й сюди,
9] Як в морі вал — набіг і вбік війнувся.
10] "Нам тут потрібні вмілість і труди, —
11] Почав вожай, — не вийти б ненароком
12] Звідтіль і звідси на свої ж сліди".
13] І ми таким повільним надто кроком
14] Посунули, що на спочин зайшов
15] Щербатий місяць шляхом одиноким,
16] Аж поки ми із кам'яних заков
17] Не вийшли на вершок стрімкої скелі,
18] Там, де гора униз пішла ізнов.
19] Я — стомлений, обидва — невеселі,
20] Непевні, досягли ми площини,
21] Відлюднішої, ніж тропа в пустелі.
22] Дорога йшла стрілою вздовж стіни,
23] Між прірвою й скалою край обриву
24] Й три людські зрости мала ширини.
25] Уступ тягнувсь направо і наліво,
26] І, скільки вистачало сил в очах,
27] Не видно змін було у нім, на диво.
28] Нога на цей ще не ступила шлях,
29] Коли побачив я перед собою
30] Широкі обводи по стрімчаках,
31] Всі біломармурові, із різьбою,
32] Що проти них не тільки Поліклет,
33] Сама природа вкрилася б ганьбою.
34] От ангел, щойно мов скінчивши лет,
35] Приносить вість, виплакувану звіку,
36] Про мир на всій землі, мету всіх мет,
37] З майстерністю на всю стіну велику
38] Зображений в величній красоті,
39] Не схожий на подобу без'язику,
40] Мов "Радуйся!", клянусь, казав він тій,
41] Що обертає, благосна, ключами,
42] Які любов хоронять в чистоті.
43] А вид її, осяяний словами,
44] Що "Се раба господня", виглядав,
45] Неначе образ, литий за взірцями.
46] "Для іншого увагу теж зостав", —
47] Сказав моєї керівник надії,
48] Що близько серця в нього я стояв.
49] І тут помітив я позад Марії,
50] Між образів, як вирослих з землі,
51] І обіч з тим, хто вів мене до мрії,
52] Іще картину, врізану в скалі.
53] Я обійшов Віргілія і вп'явся
54] У постаті на мармуровім тлі.
55] Ковчег, страшний для того, хто хапався
56] За діло не своє, тягли бики,
57] І віз під ним неначебто хитався.
58] Сім хорів створювали співаки,
59] І в мене сперечалось око з вухом:
60] Таки є звуки! Ні, нема-таки!
61] У зору спірка йшла також із нюхом
62] Про дим з кадильниць — витвір різьбаря, —
63] Чи пахне він, чи ні кадильним духом?
64] Перед ковчегом, сяйним, як зоря,
65] Ішов танцюючи псалмист побожний,
66] Що вищий був і менший за царя.
67] А на палаці — бачить міг би кожний —
68] Мелхола сумно поглядала вниз,
69] Як і належить пані цій вельможній.
70] Пішов я від Мелхоли й переніс
71] На інші образи свою увагу,
72] Вони ж біліли на увесь карниз.
73] Змальовано тут славу і повагу
74] Монарха, що чеснот його талан
75] Григорія подвигнув на звитягу.
76] Великий імператор цей — Траян.
77] Вдова, ридавши, за вузду спиняла
78] Коня в найліпшого з нехристиян.
79] Навкруг у корогвах з орлом стояла
80] Кіннота, і нечутна іздаля
81] Десь військова сурма похід співала.
82] Сердешна жінка наче примовля:
83] "Скарай убивць мого, владарю, сина.
84] Хай і мене поглине з ним земля!"
85] Він каже: "Кари не втече провина,
86] Як вернемо". Вона: "Ти б хоч зирнув,
87] А то ще набіжить лиха година,
88] Й не вернеш ти". А він: "Я б не вернув, —
89] Наступник зробить". А вона: "Що в тому,
90] Як викона хтось те, що ти забув?"
91] А він: "Веде обов'язок додому,
92] Бо справедливість дужча од війни,
93] І жалість заступає путь відому".
94] Для кого не існує новини,
95] Той тут створив для всіх видиму мову,
96] Нову для нас, бо ми — землі сини.
97] І поки милувавсь я знову й знову
98] На образи покори, любі тим,
99] Хто знає руку різьбаря чудову, —
100] "Багато духів кроком нешвидким, —
101] Шепнув поет, — з мого підходять боку, —
102] Угору ми за ними вслід ходім".
103] На все нове пожадливому оку
104] Слова ці стільки додали снаги,
105] Що вмить на стежку глянув я широку.
106] Хотів би я, читачу дорогий,
107] Щоб ти не знітивсь, звірившися чуду,
108] Як саме Бог велить платить борги,
109] І в формі мук побачив би полуду,
110] Бо суть настане після всіх страждань,
111] Які скінчаться в день Страшного суду.
112] Почав я: "Вчителю, там суне, глянь,
113] Щось неподобне зовсім, незбагненне,
114] І сповнивсь я непевності й вагань".
115] І він мені: "Моє хоч око вчене,
116] Та їх придавлює такий тягар,
117] Що помилився погляд навіть в мене.
118] Ти краще придивися до примар,
119] Що йдуть під брилами уздовж дороги, —
120] То й зможеш уявити ступінь кар".
121] Пихатий християнський роде вбогий,
122] В сліпих думках у тебе голова:
123] Ногам ти віриш, хоч задкують ноги.
124] Хіба не бачиш ти, що ми черва,
125] Що з нас метелик ангельський виходить
126] І мчить туди, де істина жива?