Божественна комедія

Сторінка 41 з 100

Данте Аліг'єрі

118] Коррадо Маласпіна прозивавсь,
119] Не старший з тим ім'ям, того ж я дому.
120] Тут очищаюсь, бо в рідні кохавсь".

121] "О, — мовив я, — у вас я в краї тому
122] Не був, але чи хтось в Європі є,
123] Хто б не чував про землю ту відому?

124] Про вас чужинець навіть дізнає,
125] Бо чутка скрізь, незмильна, як присяга,
126] Хвалу князям, хвалу й землі дає.

127] Клянусь — хай знайдеться дійти відвага! —
128] Що внуки гідно зберігають честь,
129] Яку вам добули грошва та шпага.

130] У них, з природи й звички, вартість єсть,
131] І хай лихий глава весь світ спокусить,
132] Та їх не зманить на стежки нашесть".

133] І він: "Іди, й семи разів не мусить
134] Лягати сонце в постіль ту ж таки,
135] Яку Баран з зірних копит не струсить, —

136] Для наших вух приємні ці гадки
137] У голові твоїй прип'ято буде
138] Цвяхами, кращими за всі чутки,

139] Як вирок долі чинності не збуде".

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] По обрію, мов із морського лона,
2] Біліючи на східному шпилі,
3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

4] Гра самоцвітів на її чолі
5] Холодної тварини вид створила,
6] В якої хвіст, як вістря у стрілі.

7] Там ніч два кроки вгору вже зробила,
8] Де п'ять вели розмови кругові,
9] І мусила на третім скласти крила,

10] Коли знемігсь я, мов усі живі,
11] Бо врешті надійшла хвилина рання,
12] І задрімав, схилившись на траві.

13] В годину, недалеку до світання,
14] Коли сумує ластівка в піснях,
15] На згадку, мабуть, першого страждання;

16] Коли наш розум робить вільний змах,
17] Земні турботи кинувши, зринає
18] В божественних перепочити снах, —

19] Мені приснилось, що орел ширяє
20] На дужих крилах в пір'ї золотім
21] І, цілячись на землю, небо крає.

22] Приснилося, що був я в місці тім,
23] Де Ганімед своїх покинув рідних,
24] Занесений у понадхмарний дім.

25] Гадав я: "В небесах, для себе гідних,
26] Орел шукає цілі для погонь,
27] Не полюбляючи низин огидних".

28] Приснилось, що на нашу оболонь
29] Він блискавкою впав мене забрати
30] І злинути в негаснучий огонь.

31] А там приснилось, стали ми палати, —
32] Уявний пломінь був такий страшний.
33] Що зміг моє сновиддя перервати.

34] Так, певно, затремтів Ахілл грізний,
35] Побачивши навколо край далекий.
36] Коли вві сні попав до чужини,

37] Бо мати мріяла, щоб небезпеки
38] Син, схований на Скіросі, уник,
39] Але ж і там знайшли героя греки, —

40] Як я здригнувсь, і сон мій геть утік,
41] І зблідли в мене щоки, як в людини,
42] В якої холод враз торкнувся щік.

43] Зі мною був лиш провідник єдиний,
44] Внизу десь бігли хвилі голубі.
45] І сонце небом зо дві йшло години.

46] "Не бійся і не піддавайсь журбі, —
47] Учитель мовив, — ми якраз де треба,
48] І сміливості дух плекай в собі.

49] Чистилище перед очима в тебе,
50] Поглянь — оце навкруг його стіна,
51] А там он, у проломі, вхід до неба.

52] На моріжку, де зелень запашна,
53] Уранці, як тебе лишила дія
54] І ти заснув, з'явилася жона

55] Прекрасна й дивна. "Я Лючія, —
56] Сказала, — взяти велено мені
57] Того, над ким панує сонна мрія".

58] Сорделло й інші тіні визначні
59] Зостались, а тебе вона забрала
60] На руки й вийшла, я ж — услід ясній.

61] Сюди принісши, тут тебе поклала,
62] Вказавши гарними очима вхід,
63] І водночас із сном твоїм пропала".

64] Мов той, хто, збувшись сумнівів та бід,
65] Міняє страх на впевненість і спокій,
66] Коли йому відкрився правди слід, —

67] Так я змінився в радості глибокій.
68] Вожай, уздрівши це, пішов вперед,
69] Пішов і я з ним по горі високій.

70] Читачу, бачиш, як підніс я лет,
71] Тож не дивуйся на мистецтво вище.
72] З яким про свій писатиму предмет.

73] На місце в мурі вийшли ми найнижче,
74] Де в ньому був, здавалося, пролом,
75] І вздрів стіну я, підійшовши ближче,

76] Із замкненим воротами жерлом,
77] Три східці різнобарвні й мовчазного
78] Воротаря з осяяним чолом.

79] Не зводив я очей з лиця ясного,
80] Яке таким світилося вогнем,
81] Що я не стерпів погляду жахного.

82] Сидів він із оголеним мечем,
83] Що так іскрився відблисками сталі,
84] Аж я не міг до нього стать лицем.

85] "Відповідайте і не руште далі, —
86] Він мовив, — хто вас вів? Що треба вам?
87] Глядіть, щоб не взяли вас часом жалі".

88] "Жона небесна так сказала нам, —
89] Учитель вимовив, — негайно звідци
90] Ідіть туди сміливо — брама там".

91] "Нехай жона ця стане вам в провідці, —
92] Так благородний брамник одповів, —
93] Відважно ви зійдіть на наші східці".

94] Ми підійшли. Я східець перший вздрів,
95] Лискучий, сяйний, біломармуровий,
96] Що лик мій як у дзеркалі відбив.

97] А другий з них був почорно-багровий,
98] І камінь — грубий, висохлий як є,
99] Потрісканий до самої основи.

100] Найвищим, на уявлення моє,
101] Був третій з них, порфіровий, яскравий,
102] Мов кров, що з вени раненої ллє.

103] На нього вісник праведної слави
104] Поставив ноги, сівши на поріг, —
105] Алмазним здавсь поріг той величавий.

106] Вожай мені здолати допоміг
107] Благої волі східці, дав пораду:
108] "З благаннями впади йому до ніг".

109] Я, вдаривши у груди тричі зряду,
110] Схилившися до ніг, прохання склав,
111] Віддаючись цілком йому під владу.

112] Сьома "глаголями" чоло списав
113] Мені вістрям меча він і: "Ці плями
114] Подбай в дорозі стерти!" — проказав.

115] З-під одягу свого, такого ж саме
116] На колір, як суха земля й зола,
117] Він вийняв руку із двома ключами:

118] Один був з злота, другий — із срібла.
119] В щілину білий вклав, а потім жовтий, —
120] Й на мене хвиля щастя наплила.

121] "Коли б із двох лиш одного знайшов ти
122] Або в ключах цих вийшла б ґандж яка, —
123] Сказав він, — то у браму б не-зайшов ти.