103] Ми підійшли. Там сіло на прилуку,
104] У холодок багато душ нудних,
105] Що в лінощах зневажили спонуку.
106] Одна, найслабша, мабуть, із слабких,
107] Собі руками обхопила ноги
108] Й поклала мляво голову на них.
109] "О пане мій, — я мовив, — глянь на цього,
110] Бо він — таки справжнісінький лежух,
111] Мов ліньки за сестер рідніші в нього".
112] Насилу повернув обличчя дух
113] І, ледве зиркнувши від стегон вище,
114] Сказав: "То й лізь, коли такий ти зух!"
115] Його впізнав я і, хоч гнувся нижче
116] Й від втоми важко дихати було,
117] До нього приступив. Коли ж я ближче
118] Спинився, трохи він підвів чоло
119] Й спитав: "То втямив ти, чом сонце Воза
120] З-за лівого твого плеча тягло?"
121] Його рвучкі слова й незграбність пози
122] Були такі, що мимохіть всміхнувсь
123] І мовив я: "Не по тобі ллю сльози,
124] Бельаква, та скажи, чом тут приткнувсь?
125] Чи, на своїх ждучи, об камінь сперся,
126] Чи до колишніх звичок повернувсь?"
127] А він: "Чого б я, брате, вгору дерся, —
128] Мене б прогнав Господній птах від брам,
129] Бо слід гріхів і досі ще не стерся.
130] Мене й лишило небо цим місцям
131] На цілий строк мого земного віку,
132] Який лінивсь віддать я молитвам.
133] Бо слово має тут користь велику,
134] Як з серця йде, що взнало благодать.
135] А нам усім — лиш нидіти без ліку".
136] Поет рішив, що годі зволікать,
137] І вимовив: "Іди, піднісши око, —
138] На полудні не може сонце ждать,
139] Бо піч уже ступає на Марокко".
ПІСНЯ П'ЯТА
1] За вожаєм пішов, не поспішавши,
2] Й смиренно не підводив голови,
3] Коли, на мене пальцем показавши,
4] З юрби позаду хтось гукнув: "Диви,
5] Крізь другого не йде проміння з дива,
6] І він собі ступає, як живий!"
7] Я озирнувсь і вгледів, як щаслива
8] Цікаво роздивляється юрма
9] Мене, мене і темну пляму зліва.
10] "Чого хвилюється твій дух дарма,
11] Чому баритись? — вчитель мій промовив. —
12] Таж діла до їх слів тобі нема!
13] За мною йди, і хто б не марнословив,
14] Будь наче горда вежа кам'яна,
15] Що не схитне її ніякий повів.
16] У кого думка думку обмина,
17] Не скоро той зустрінеться з метою,
18] Штовхають-бо гадки одну одна".
19] Що міг сказать я, крім "Іду з тобою!"?
20] І у рум'янцях зашарівсь густих —
21] Змиває часом краска гріх собою.
22] А душі далі йшли, їх крок не тих,
23] І линуло молитви стоголосся,
24] "Помилуй мя", журливе, стих у стих.
25] Як глянули, що світлу довелося
26] З моїм зіткнутись тілом, — спів ущух,
27] І "О!" хрипке і довге протяглося.
28] І начебто гінці, за духом дух,
29] До нас підбігло двоє й попросило:
30] "Назвіть себе та ублажіть нам слух".
31] Учитель їм: "Перекажіть ви сміло
32] Отим, хто розпитатись вас послав,
33] Що в нього справді з м'яса й крові тіло.
34] Коли їм стежку тінню він урвав,
35] Хай, взнавши істину, його вшанують,
36] Щоб він для них колись в пригоді став".
37] Так прудко води в горах не шумують,
38] І промені, які несуть нам суш,
39] У серпні хмар так швидко не руйнують,
40] Як кинулись гінці назад, між душ,
41] Аби до нас всім роєм приєднатись,
42] Неначе вершники, що мчать чимдуж.
43] "Це люд, приречений весь час тинятись,
44] Біжить благать тебе, — сказав поет, —
45] Ти слухай їх, але не смій спинятись".
46] "О душе, йдеш ти до щасливих мет
47] З тим самим тілом, даним ще ізроду...
48] Та не стреми так свій неспинний лет!
49] Кого впізнаєш з нас, щоб мать нагоду
50] Про нього на землі розповісти?
51] Чого спішиш? Чому не зменшиш ходу?
52] Нам довелось тягар гріхів нести
53] Аж до хвилини смерті не своєї,
54] Коли осяяв пломінь нас святий.
55] Розкаяні і прощені, до неї
56] Ми в мирі з Богом тихо підійшли
57] У сяйнім блиску світлої киреї".
58] А я: "Не ті в вас риси, що були,
59] І я нікого розпізнать не можу,
60] Та, духи, що для святості жили,
61] Кажіть — я все зроблю во славу Божу,
62] Во ім'я миру, що мене веде,
63] Коли із світу в світ я переходжу".
64] Сказав один: "Тут клятв ніхто не жде,
65] Тобі, як всі, й без клятви довіряю,
66] Аби ти не знесилився ніде.
67] До тебе мову перший я звертаю,
68] Прошу: як завітаєш у краї,
69] Що близ Романьї й Кардового краю,
70] То в Фано просьби принеси свої,
71] Щоб ревно там за мене хтось молився,
72] Тяжкі гріхи змиваючи мої.
73] Я звідти родом, ранами ж покрився
74] І втратив кров, яка дає життя,
75] В онуків Антенора, бо змилився,
76] Шукавши в них безпечного буття;
77] На мене ж д'Есте був лихий без міри,
78] Несправедливий більш, ніж думав я.
79] Якби тоді поїхав я до Міри,
80] То серед інших, може б, досі жив, —
81] Мене ж в Ор'яко наздогнали звірі,
82] Побіг в болото я, між комишів,
83] І там упав, бо в мулі грузли ноги,
84] І річку крові власної уздрів".
85] І другий дух сказав: "Коли дороги
86] Ти пройдеш всі, куди умом сягнув,
87] То удостой мене жалю й помоги.
88] Я з роду славних Монтефельтро був,
89] Бонконте — я, і ні Джованна мила,
90] Ніхто не дбав, щоб спини тут не гнув".
91] Спитав я: "А яка ж вина вчинила
92] Так в Кампальдіно чи біда яка,
93] Що зникла назавжди твоя могила?"
94] "О, там же, в Казентіно, до струмка, —
95] Дух відповів, — що з назвою Арк'яно
96] Від Апеннін, з-під Ермо, витіка,
97] У день страшний загибелі, нерано,
98] З пробитим горлом ледве я дійшов,
99] Червонячи весь шлях свій кров'ю з рани;
100] І язиком, зважнілим для розмов,
101] "Маріє", — встиг шепнуть, як ти вже знаєш,
102] Лишаючи тілесний свій покров.
103] Живим скажи усе, що знати маєш.
104] Господній ангел взяв мене, й грозу
105] Зчинив той, з Пекла: "Гей, чого займаєш!