13] І він, немов господар над думками:
14] "Лишатись легкодухість має тут,
15] І має вмерти дрож перед страхами.
16] Як обіцяв я, ми прийшли в той кут,
17] Де скорбні тіні можеш ти уздріти,
18] Що розуму збулись блаженних пут".
19] Він руку дав мені, і я зогрітий
20] Був усміхом спокійного лиця, —
21] Й повів у глиб, у таїну повитий.
22] Такі зітхання й лемент без кінця
23] Почулись у беззорянім склепінні,
24] Що струмом сліз облився раптом я.
25] Усі наріччя, мови старовинні,
26] Репетувань і ремствувань слова
27] У плесках рук, у вигуках, хрипінні, —
28] Зливались в гамір, що завжди трива
29] У цьому місці, крутячись всечасно,
30] Немов пісок, що вихор порива.
31] Мені тоді зробилося так жасно,
32] Що мовив: "Волю ти мою вволи,
33] Скажи, хто мучиться отак злощасно?"
34] І він: "На животіння це прийшли
35] Ті, що зірок, мізерні, не хапали,
36] Жили собі без гани, без хвали.
37] А поряд — ангели, що з висі впали
38] Ті, недостойні, і не вороги,
39] Й не слуги Божі, лиш за себе дбали,
40] Щоб вигляд не темнився дорогий,
41] їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,
42] Щоб гріх не вихваляв свої борги".
43] І я: "Учителю, що там нависло
44] Й над нами закрутило круговерть?"
45] Він одповів: "Про це скажу я стисло:
46] Вони вже не надіються на смерть
47] І так ненавидять роки пропалі,
48] Що чорні заздрощі їх повнять вщерть.
49] Ніхто за них не згадує в печалі,
50] І Ласка, й Суд їх зневажають так,
51] Що й ти не говори, поглянь і — далі!"
52] Я, зиркнувши, побачив: в небі знак
53] Летів, кружляючи, і зупиниться,
54] Як видалось мені, не міг ніяк.
55] За ним така неслася плетениця
56] Померлих душ, що я й не уявляв,
57] Як стільки встигло смерті причаститься.
58] По тому, як вже декого впізнав,
59] Побачив я того з нероб неплідних,
60] Хто зрікся, страхопуд, великих справ.
61] Я зразу ж зрозумів, що бачу бідних
62] Перед собою неярких нікчем,
63] І Богу, й ворогам його огидних.
64] Вони, з яких ніхто не жив живцем,
65] Тут прудко бігли, всі в укусах, голі,
66] Над ними ж — оси й ґедзі тьмою тем.
67] Поривши лиця, кров стікала долі,
68] Усуміш із слізьми на ґрунт масний,
69] Де жовті черви кублились поволі.
70] Поглянув далі, й натовп голосний
71] Побачив я край буйного потоку
72] Й спитав: "Учителю, ти поясни,
73] Щоб знав я, чом вони із цього боку
74] На той всі прагнуть перейти мерщій,
75] Як бачу, хоч у тьмі й не видно оку".
76] І він мені: "Одвіт почуєш мій,
77] Коли зупинимо свої ми кроки
78] На Ахероновій косі журній".
79] Стараючись не завдавать мороки
80] І волю дати боячись словам,
81] Я мовчки йшов на край ріки широкий.
82] І човен ми побачили, а там
83] Почварний дід, роззявивши пащеку,
84] Горлав: "Ой горе, злобні душі, вам!
85] Вже годі мріять про зорю далеку,
86] Я тут, з човном, щоб вас перевезти
87] У вічний морок, в холоднечу, в спеку!
88] А ти, живий, од мертвих геть коти
89] Назад, де скоро вже розквітне травень! —
90] Та, бачивши, що я не хочу йти,
91] Додав таке: — Ти краще іншу гавань
92] І легший човен зразу обирай;
93] Моє судно важке тобі для плавань".
94] І вождь йому: "Хароне, не займай!
95] Так хочуть там, де все зробити можуть
96] Чого захочуть. Так що не чіпай".
97] І перестав тоді мене тривожить
98] Кудлай-човняр з мертвотного багна,
99] Що міг з очей зірниці сяйні множить.
100] І квола зграя голих душ, смутна,
101] Почувши заклик той гучний і строгий,
102] Зі скреготом зубів, як навісна,
103] Взялась клясти — і Бога, й рід убогий,
104] І давнє покоління, й молоде,
105] І час родин, і матерів пологи.
106] Та, плачучи, встелила вся, хто де,
107] Проклятий берег зливою з хмарини, —
108] Він всіх, хто Бога не боїться, жде.
109] Харон, злий дух з очима — як жарини,
110] Розпалюючи погляд, купчив гурт:
111] Всіх гнав, веслом загайним міряв спини.
112] Як лист злітає восени до бурт
113] За першим другий, поки на галуззі
114] Останній не загляне в самий нурт, —
115] Адамове так плем'я в шумній тузі
116] Одне за одним збилось у човні,
117] Мов птаство, скупчене в сильці, у крузі.
118] Поки пливли по чорній струмині,
119] Хапаючись зійти на той бік темний,
120] На цьому знову з'юрмились квапні.
121] "Мій сину, — проказав учитель чемний, —
122] З усіх країн, хто в Божім гніві вмер,
123] Збираються на берег цей підземний,
124] Щоб поспішать заріччям до печер, —
125] їх так острожить правосуддя Боже,
126] Що страх стає бажанням відтепер,
127] А добра тут душа пройти не може,
128] І що в Харона грізний був привіт,
129] То сам збагни, з чим слово його схоже".
130] Він закінчив, і враз похмурий світ
131] Так задрижав, що навіть перед економ
132] Мене од страху кидатиме в піт.
133] В плачливім краї знявся вихор гоном,
134] Пустельний діл скорботи спалахнув
135] В моєму серці відсвітом червоним,
136] І впав я, наче той, хто вмить заснув.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
1] Мій раптом перервався сон глибокий,
2] Бо грім оглушливий я враз почув
3] І встав, немов ударений під боки,
4] І все спочилим оком озирнув,
5] На ноги звівшись, подививсь уважно,
6] Щоб добре зрозуміти, де я був.
7] Стояв на стежці я, що неосяжно
8] Збігала вниз, в те урвище сумне,
9] Де лемент мук відгримував протяжно.
10] Таке в густім тумані неясне
11] Було воно, що зір мій недолугий
12] Не міг сягнуть крізь марево жахне.
13] "Тепер ми зійдемо в сліпі округи, —
14] Сказав поет і на обличчі зблід, —
15] Я буду перший, а ти будеш другий".
16] І я, уздрівши сполотнілий вид,
17] Сказав: "Чи зважусь, коли й ти стерявся,
18] Ти ж завжди захищав мене од бід!"
19] І він: "Злощасних репет увігнався
20] Ізнизу так, що вкрив лице бліде
21] Тим жалем, що тобі він жахом здався.