Божественна комедія

Сторінка 10 з 100

Данте Аліг'єрі

103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час".

109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: "Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.

112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував".

115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

118] І він: "Душ з тисячу — чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього —
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать".

121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.

124] Він вирушив, і я — в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: "Про що турботи?"
126] І я йому відкрився до кінця.

127] "Запам'ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, — наказав мудрець.
129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:

130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець".

133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної невпинним плином,
6] З нас кожен заховатися волів

7] За віко гробу з написом нетлінним:
8] "Це папи Анастасія тюрма,
9] Що впав у єресь слідом за Фотіном".

10] "Іти нам вниз можливості нема,
11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,
12] А там для нас вже буде все дарма", —

13] Так вчитель мій, і я на те: "А доти
14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов
15] Намарне". Й він: "Та я не проти.

16] Мій сину, між скелястих цих основ, —
17] Почав він мову, — містяться три кола,
18] Що вужчають, біжучи стрімголов.

19] Юрба проклята повнить їх довкола, —
20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,
21] Яка покара вдачу їх зборола.

22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,
23] Огидний небу; той несправедливий,
24] Хто до насильства та оман вдававсь.

25] Самим лиш людям злий обман властивий
26] І тим бридкіший Богу, тож для них
27] У нижчих колах мук добір жахливий.

28] У першім — тьма насильників лихих;
29] Трьом смугам віддане воно суміжним,
30] Троїстий-бо природою цей гріх:

31] Чинити Богові, собі чи ближнім
32] Насильство можуть, їм та їх речам,
33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.

34] Насильній смерті й ранам ближній сам
35] Підпасти може, а маєтки в нього —
36] Руйнації, пожежам, грабежам.

37] Отож розбійник, ласий до чужого,
38] Людиновбивця і брудний палій —
39] Всі в першій смузі покарання злого.

40] Собі й маєткам лиха заподій
41] І в другу смугу муки йди терпіти,
42] Карайся у провині там своїй

43] Із тим, хто жити не схотів на світі,
44] Добро гайнує, програш покрива
45] І плаче там, де слід було б радіти.

46] А ці насильства — кривда Божества:
47] Його відкинення, хула кричуща,
48] Зневага до природи і єства.

49] Тому-то смуга познача найвужча
50] Тавром своїм Каорсу і Содом
51] І всіх, кому мерзенна сила суща.

52] Обман, що честь гидує ним, як злом,
53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,
54] Й до тих, які не вірять нам цілком.

55] А ще є способи вбивати щиру
56] Любов природну, вдавшись до мерзот.
57] Тож в другім колі мучать совість хиру

58] Святош, що наживалися стокрот
59] З підробок та шахрайства, симонії,
60] Хабарництва та інших ще підлот.

61] Любов обманом нищать лиходії
62] Й ту, що природній додає добро
63] І зроджує довірливі надії.

64] Найменше з кіл є в той же час ядро
65] Для всесвіту й престол для пана Діте,
66] Там зрадників шматується нутро".

67] І я: "Учителю, твоє розвите
68] Пояснення висвітлює мені
69] Цю прірву і населення в ній скрите.

70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,
71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,
72] Хто лається у марній метушні, —

73] Чом обминули місто це палюче
74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?
75] І чом караються так нестерпуче?"

76] І він мені: "Чого це так схибнувсь
77] Твій, — мовив, — розум, може, понеслися
78] Кудись думки й на інше він звернувсь?

79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,
80] Що в "Етиці" твоїй було в рядку
81] Про три образливі для неба риси:

82] Нездержливість, злобливість та ярку
83] Тваринність? Ще нездержливість на кару
84] Заслужує порівняно легку.

85] Розглянь-но істину цю, повну чару,
86] І пригадай, — це саме призвело
87] Ті грішні душі до важкого вдару, —

88] Збагнеш, чом віковічне їх житло
89] Не тут і чом на кару без докорів
90] їх Боже правосуддя прирекло".

91] "О сонце, лікарю коротких зорів,
92] Ти словом так вщасливлюєш мене,
93] Що всю науку радо б я оспорив,

94] Назад вернись, хай вузол розітне, —
95] Сказав я, — мисль твоя, чому насподі
96] Карається лихварство навісне?"

97] "У філософському, — він мовив, — зводі
98] Одне із місць пояснення дає,
99] Що основним початком у природі

100] Премудрість і мистецтво Божі є;
101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,
102] Розгорнеш вчення "Фізики" своє,

103] То взнаєш, що природним всім спонукам
104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —
105] Отож воно є наче Божим внуком.

106] Ти маєш знати, що Мойсей веде
107] У книзі "Битія", що Бог не всує
108] їм двом довірив людство молоде.

109] А в лихваря щось інше за мету є,
110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,
111] Мистецтвом і природою гордує.