103] Коли ж близьке воно, то зависока
104] Нам ця завада; без вістей од вас
105] Ріка знання про світ в нас неглибока.
106] Отож ти розумієш, що запас
107] Всіх наших знань загибель жде єдина,
108] Коли замкнеться хід в майбутній час".
109] І каючись, мов то моя провина,
110] Відмовив я: "Скажіть тому, хто впав,
111] Щоб не оплакував живого сина.
112] Не відповів я через безліч справ,
113] В мою бо душу сумнів труту крапав,
114] Що з неї розум ледве врятував".
115] І мій учитель тут мене поквапив,
116] І поспішив я духа розпитать,
117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.
118] І він: "Душ з тисячу — чимала рать;
119] Є Федеріко Другий, а крім нього —
120] Ще Кардинал; не варт і рахувать".
121] Він щез, і до поета я старого
122] Вернувсь у хвилюванні — мова ця
123] Передвіщала безліч зла нового.
124] Він вирушив, і я — в сліди співця.
125] Йдучи він запитав: "Про що турботи?"
126] І я йому відкрився до кінця.
127] "Запам'ятай все мовлене навпроти
128] Твоєї долі, — наказав мудрець.
129] Звів палець, — та дізнайся ось про що ти:
130] Лиш ставши перед любим для сердець
131] Промінням зір, що бачать все правдиво,
132] Життя свого ти взнаєш реченець".
133] Сказавши це, він повернув наліво,
134] Й пішли ми до середини, де був
135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,
136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,
2] Який складався з диких валунів,
3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.
4] Від смороду, який весь час валив
5] З безодні чорної невпинним плином,
6] З нас кожен заховатися волів
7] За віко гробу з написом нетлінним:
8] "Це папи Анастасія тюрма,
9] Що впав у єресь слідом за Фотіном".
10] "Іти нам вниз можливості нема,
11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,
12] А там для нас вже буде все дарма", —
13] Так вчитель мій, і я на те: "А доти
14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов
15] Намарне". Й він: "Та я не проти.
16] Мій сину, між скелястих цих основ, —
17] Почав він мову, — містяться три кола,
18] Що вужчають, біжучи стрімголов.
19] Юрба проклята повнить їх довкола, —
20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,
21] Яка покара вдачу їх зборола.
22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,
23] Огидний небу; той несправедливий,
24] Хто до насильства та оман вдававсь.
25] Самим лиш людям злий обман властивий
26] І тим бридкіший Богу, тож для них
27] У нижчих колах мук добір жахливий.
28] У першім — тьма насильників лихих;
29] Трьом смугам віддане воно суміжним,
30] Троїстий-бо природою цей гріх:
31] Чинити Богові, собі чи ближнім
32] Насильство можуть, їм та їх речам,
33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.
34] Насильній смерті й ранам ближній сам
35] Підпасти може, а маєтки в нього —
36] Руйнації, пожежам, грабежам.
37] Отож розбійник, ласий до чужого,
38] Людиновбивця і брудний палій —
39] Всі в першій смузі покарання злого.
40] Собі й маєткам лиха заподій
41] І в другу смугу муки йди терпіти,
42] Карайся у провині там своїй
43] Із тим, хто жити не схотів на світі,
44] Добро гайнує, програш покрива
45] І плаче там, де слід було б радіти.
46] А ці насильства — кривда Божества:
47] Його відкинення, хула кричуща,
48] Зневага до природи і єства.
49] Тому-то смуга познача найвужча
50] Тавром своїм Каорсу і Содом
51] І всіх, кому мерзенна сила суща.
52] Обман, що честь гидує ним, як злом,
53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,
54] Й до тих, які не вірять нам цілком.
55] А ще є способи вбивати щиру
56] Любов природну, вдавшись до мерзот.
57] Тож в другім колі мучать совість хиру
58] Святош, що наживалися стокрот
59] З підробок та шахрайства, симонії,
60] Хабарництва та інших ще підлот.
61] Любов обманом нищать лиходії
62] Й ту, що природній додає добро
63] І зроджує довірливі надії.
64] Найменше з кіл є в той же час ядро
65] Для всесвіту й престол для пана Діте,
66] Там зрадників шматується нутро".
67] І я: "Учителю, твоє розвите
68] Пояснення висвітлює мені
69] Цю прірву і населення в ній скрите.
70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,
71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,
72] Хто лається у марній метушні, —
73] Чом обминули місто це палюче
74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?
75] І чом караються так нестерпуче?"
76] І він мені: "Чого це так схибнувсь
77] Твій, — мовив, — розум, може, понеслися
78] Кудись думки й на інше він звернувсь?
79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,
80] Що в "Етиці" твоїй було в рядку
81] Про три образливі для неба риси:
82] Нездержливість, злобливість та ярку
83] Тваринність? Ще нездержливість на кару
84] Заслужує порівняно легку.
85] Розглянь-но істину цю, повну чару,
86] І пригадай, — це саме призвело
87] Ті грішні душі до важкого вдару, —
88] Збагнеш, чом віковічне їх житло
89] Не тут і чом на кару без докорів
90] їх Боже правосуддя прирекло".
91] "О сонце, лікарю коротких зорів,
92] Ти словом так вщасливлюєш мене,
93] Що всю науку радо б я оспорив,
94] Назад вернись, хай вузол розітне, —
95] Сказав я, — мисль твоя, чому насподі
96] Карається лихварство навісне?"
97] "У філософському, — він мовив, — зводі
98] Одне із місць пояснення дає,
99] Що основним початком у природі
100] Премудрість і мистецтво Божі є;
101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,
102] Розгорнеш вчення "Фізики" своє,
103] То взнаєш, що природним всім спонукам
104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, —
105] Отож воно є наче Божим внуком.
106] Ти маєш знати, що Мойсей веде
107] У книзі "Битія", що Бог не всує
108] їм двом довірив людство молоде.
109] А в лихваря щось інше за мету є,
110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,
111] Мистецтвом і природою гордує.