— Хм… — усміхнувся педагог, і піонери вкрили його "хм" голосними оплесками і вигуками ура.
— Що скажуть Інші члени комісії? — спитав Степан Юрійович піонерів, хоч Аркадій Іванович, крім свого, "хм", не сказав ще нічого.
Заперечень не було, і Гриць відповів за всіх, кивнувши на натовп:
— Тільки тут!
Піонери враз розсипались по балці. В сухому, побілілому від дощів бур’яні замигтіли червоні галстуки.
Комісія зібралася в тісний гурток.
— Знамените місце, — нарешті промовив Аркадій Іванович.
— Зараз нам треба зробити найнеобхіднішє, — почав Степан Юрійович, — перевірити ґрунт під греблю і на дні ставка. Зробити виміри майбутньої греблі, а також довжини і широчини балки. Так? — закінчив він, дивлячись на Панька.
— Так, — почервонів Панько.
Петро і ще декілька хлопців, що прийшли з лопатами, почали копати ямки, які Степан Юрійович називав шурфами. З десяток піонерів стояло біля кожного Копача, чекаючи черги, щоб узяти участь у дослідженні ґрунту майбутнього ставка.
Гриць з членами гуртка топографів взявся до вимірів.
Незабаром один з копачів, витираючи рясний піт, гукнув:
— Приймайте роботу!
Панько прибіг до шурфа, коли Степан Юрійович уже закінчував огляд.
— Прекрасно, — сказав вчитель, — глина на всій глибині шурфа. Саме добре.
— Глина? — розчаровано протяг Панько. — А піску не буде?..
— Пісок пропускає воду. Коли б під греблею був пісок, то це місце було б непридатне.
Оглянули решту шурфів, і скрізь була глеювата глина, вкрита невеличким шаром чорнозему.
Сонце припікало. Гостро пахла молода трава, що зеленіла серед сухих торішніх бур’янів. Десь високо в небі заливався жайворонок. У всіх був святковий настрій. Аркадій Іванович без кашкета, підставивши сиве волосся сонцю, з щасливим виглядом, ходив по балці, чекаючи, поки його "топографи" закінчать виміри.
Раптом з протилежного від греблі краю балки показався верхівець, що чвалом прямував до піонерів.
— Та це Володимир Семенович! — скрикнув Панько. — Агроном! На Білокопитому!
Тепер всі пізнали, що справді їхав агроном, він же і секретар партійної організації колгоспу товариш Берест.
Секретар парторганізації похвалив вибране місце:
— Я оце об’їхав всю балку, — сказав він. — А кращого від цього, мабуть, і немає…
— Довжина балки тисяча сто дванадцять метрів, а широчина в середньому двісті метрів, — сказав Гриць, що саме закінчив виміри.
— Та я бачу, що ставок гектарів на двадцять буде! — підтвердив Берест, — Море!
— Гребля довжиною усього п’ятдесят метрів, — доповідав далі Гриць.
— Грунт хороший, бажання працювати є, — вставив і своє слово старший піонервожатий. — Чого ж нам ще треба?
— Ну що ж, залишається тільки побажати вам успіху! — берест встав з коня і дивився на хлопців, шукаючи очима, кому б доручити його. Панько зрозумів Володимира Семеновича і взяв повід.
— Ага, це Панько, — впізнав його агроном. — Відведи коня до стайні, а я пройдуся, поговорю. Дідові Книшеві віддаси.
Панько засяяв від щастя.
— Я верхи поїду. Можна?
— Як не впадеш, то сідай.
Панько вмить був на коні, але поїхав не зразу. Йому хотілося почути, що говоритимуть про ставок дорослі.
— А гребля ж якої височини буде? Скільки землі треба? Коли будуть готові підрахунки? — питав секретар парторганізації.
Всі глянули на Аркадія Івановича, але він, як завжди, тільки хмикнув, виразно дивлячись на Гриця. Той наморщив лоба, схилив голову спочатку на один бік, потім на другий і, міркуючи, мовчав.
"Ну, й задавака ж!" — подумав Панько.
— Гадаю, за тиждень, — промовив, нарешті, Гриць. — Ми спочатку віміряємо ухил дна і залежно від цього будемо проектувати височину греблі. А від її височини залежатиме і ширина. Коли будемо мати ці дані, тоді обчислимо об’єм земляних робіт у кубометрах.
— Так, так, — погоджувався Берест, а Аркадій Іванович тільки кивав головою.
Панько з усього сказаного Грицем зрозумів тільки те, що до неділі робота на греблі не почнеться.
"Починали б зразу, а потім підраховували б, коли вже так треба", — подумав він, але вголос цього не сказав.
Сонце вже спускалося, потягло прохолодою. Піонери вирушили додому.
Панько виїхав наперед і під заздрісні погляди хлопців і дівчаток прогарцював перед ними на коні. Ненароком він зустрівся очима з Миколою.
"Дати йому поїздити верхи?" — спитав він сам себе. Потім зітхнув і від’їхав геть. Ні, на таку жертву він не був здатний…
ДОВГОЖДАНИЙ ДЕНЬ
Панько думав, що робота на ставку почнеться тільки через тиждень, а справді вона не припинялася і одного дня. Ця робота називалася "складання проекту і підготовка до будівництва".
Якось з районного центра приїхав технік з геодезичним інструментом. Він виміряв балку і зробив обчислення. Виходило, коли насипати греблю заввишки чотири метри, площа ставка дорівнюватиме двадцяти гектарам.
Підготовка до будівництва ставка не заважала навчанню. Це було видно хоч би й по Панькові.
Повертаючись з школи, він зараз же сідав розв’язувати задачі. Панько просиджував цілий вечір з олівцем у руках, і мати навіть дивувалася з такої посидючості хлопця. А коли вона почала якось розповідати, скільки молока надоїла сьогодні, він з досадою кинув:
— Не заважайте, мамо!
Справа в тому, що всі задачі були складені вчителем про ставок. В одній треба було вирахувати об’єм греблі, у другій — скільки днів треба витратити, щоб її насипати, при умові, що працюватимуть 200 піонерів і кожен з них насипатиме щодня по одній чверті кубометра землі. Третя задача запитувала, яка площа водяного дзеркала і який об’єм води буде в ставку, якщо його довжина дорівнює 1100 метрам, ширина — 180, а глибина — 1,5 метра.
Розв’язуючи цю задачу, Панько усміхнувся:
— Мамо, а ви знаєте, що таке дзеркало ставка?
— Ні, синочку, не знаю.
— Не знаєте? — здивувався Панько. — Площа ставка. Вона ж блищатиме, як дзеркало!
Він уявив, як блищатиме вода на сонці, і на хвилину поринув у солодкі мрії.
А другого дня задачі були ще цікавіші: про те, скільки коропів можна буде виростити а ставку.
Для шкільного твору Степан Юрійович дав тему; "Наш піонерський ставок".
Над складанням проекту працювала вся школа, Гриць з гуртком топографів креслив плани балки і ставка. Аргунь малювала ставок таким, який він буде на той рік, тобто з водою і з качками та гусями, що плаватимуть по ставку, а також з човнами піонерської водної станції. Інші піонери малювали ставок узимку — з ковзанярами на ньому, а Панькові дали намалювати великого дзеркального коропа з блискучою лускою і вирахувати, скільки коропенят можна пустити в ставок і яка їхня вага буде весною і восени.