— Та чого ти до мене присікалась? — розсердився Панько. — Скільки та скільки! П’ять розділити на тридцять буде п’ять тридцятих. Тепер скорочуємо на п’ять… Буде… буде… одна шоста. Так?
— Так! — гукнули всі.
— То що ж ви думаєте, я не викопаю за день одну шосту кубометра? — продовжував Панько — Я за день можу викопати яму на метр у глибину і на метр у широчину і в довжину. Цілий кубометр! Хто не викопає за день такої ями? А нам же кожному в шість разів менше треба!
Панькові розрахунки справили на піонерів велике враження, а Кваша аж підстрибнув від радості, що Панько так здорово виступив. Він обнімав Панька, наче дівчина, бо це ж тільки дівчата не можуть не обніматися одна з одною, коли радіють.
Всі виступали тепер тільки за те, щоб споруджувати ставок виключно піонерськими силами.
Але Степан Юрійович мовчав, і це дуже турбувало Панька. Не виступав і Гриць, а Аргунь тільки поглядала на старшого піонервожатого. Дівчинка зустрілася поглядом з Паньком, і він не побачив в її очах глузування. Мабуть, тому, — подумав Панько, — що я правильно розділив п’ять на тридцять, а може й тому, що й Аргунь за піонерський ставок.
— Хто ще хоче взяти слово? — спитав Петро, коли вже виступило понад десяток піонерів.
— Дайте мені,— поважно промовив Гриць, і вмить настала повна тиша.
Гриць почав не відразу. Він трохи помовчав, замислено дивлячись на стіл, потім підвів голову і оглянув збори, знову нахилився і, нарешті, підвів голову остаточно.
"Ну, й задавака!"— подумав Панько, спостерігаючи Гриця.
— Звичайно, — почав той, — цікаво було б збудувати ставок силами піонерів, але… Але, крім земляних робіт, потрібні і топографічні роботи, і теслярські, бо ставок повинен мати водоспуск. Зробити під греблею трубу для спуску води не так легко, тут потрібен майстер. Чоломбитько дав нам дуже переконливі розрахунки щодо ґрунту. Але шановний товариш Чоломбитько забув, що землю треба не тільки копати, а ще й носити, і носити не так близько… Взагалі, ставок значно складніша штука, ніж думають Чоломбитько і Кваша.
Панько глянув на Степана Юрійовича. Той, згоджуючись, кивав головою за кожною фразою Гриця.
— Я так думаю: ми будемо працювати разом з комсомольцями, але і комсомольці і піонери матимуть окремі ділянки роботи. Складемо договір на соцзмагання, — коли ми вийдемо на перше місце, — ставок називатиметься піонерським, а коли комсомольці, то… самі розумієте. І будемо працювати так, щоб ставок називався "Піонерським"!
Аргунь перша заляскала в долоні, а за нею і всі піонери. Навіть Панько і Микола не могли заперечити проти такої пропозиції. А Степан Юрійович замість того, щоб піднести руку, теж гаряче аплодував.
Секретар комсомольської організації, який прийшов у садок, коли виступав Гриць, попросив слова. Це був поважний і серйозний хлопець, якого в школі майже всі товариші називали повним йменням — Михайлом. Але Панько якось чув, як Михайлова мати називала сина Михайлушкою… Панькові і досі було чудно, що такого солідного хлопця можна називати Михайлушкою.
Михайло коротко позідомив присутніх, що комсомольці приймуть виклик піонерів.
Далі обрали комісію для огляду балки, щоб визначити місце для греблі. В комісію ввійшла вся рада дружини, викладач математики Аркадій Іванович, Степан Юрійович і, цього Панько аж ніяк не сподівався, обрали його, Панька Чоломбитька.
ПОХІД ДО БАЛКИ
Піонери спустилися в балку за селом, і галаслива юрба затопила яругу.
Панько як член комісії йшов попереду. Йому було трохи ніяково, бо він не звик до такого поважного товариства. Тому хлопчик весь час заклопотано поглядав в усі боки, щоб піонери бачили, що він не просто йде собі, а виконує громадський обов’язок — вибирає місце.
Балка то звужувалась, то розширювалась, і піонери раз у раз запитували Аркадія Івановича і Степана Юрійовича:
— Може, отут?
Але комісія не спинялась. Панько не звертав уваги на ці запитання, бо він шукав великої долини, такої, щоб вийшов величезний ставок.
Нарешті, коли пройшли вже з кілометр, трапилась величенька долинка, досить рівна і широка. Панько уявив ЇЇ заповненою водою. Це був би добрий ставок.
— Отут! — гукнули ззаду.
Панько поважно повів головою в один і в другий бік.
Комісія спинилась.
— Хм… — хмикнув Аркадій Іванович.
Всі замовкли, насторожено чекаючи, що скаже далі викладач математики. Але, крім "хм", Аркадій Іванович нічого говорити не збирався.
Гриць допитливо подивився в лице викладачеві і несміливо запропонував:
— Може, поставити тут позначку?
— Поставте прапорець на цьому місці,— погодився Степан Юрійович.
Петро взяв у одного і ланкових прапорець і встромив його в сиру землю. Комісія рушила далі.
Видолинок, на якому поставили позначку, наче воротами, замикався двома глинястими виступами, що, здавалося, сходилися майже докупи.
"Невже балка кінчилась? — подумав Панько, — а казали, що вона довга!"
Він метнувся вперед. Ні, балка тяглася далі. За глинястими воротами прослалася довжелезна долина, рівна і широка. Схили її, пологі внизу, що далі вгору ставали стрімкішими, а потім знову виположувалися і непомітно-переходили в колгоспне поле з зеленого озиминою. Панько схвильовано оглянувся назад.
— Тут! — гукнув він, і піонери, випередивши комісію, кинулись до нього.
Підійшли Степан Юрійович і Аркадій Іванович. Вони спинилися, уважно розглядаючи балку.
— Хм… — знову промовив Аркадій Іванович, але тепер для Панька було ясно, що означає це слово.
Дзвінкі голоси піонерів шумно підтримали Панька,
— Що ви скажете, Аркадію Івановичу, про оцю місцинку? — спитав Степан Юрійович з таким виразом у голосі, наче він сам викопав отакенну балку.
Всі притихли, чекаючи відповіді Аркадія Івановича, який скинув картуза і, задоволено озираючися навкруги, пригладжував своє спітніле сиве волосся.
В розмовах з учнями Аркадій Іванович найчастіше вживав два слова "хм" і "ну", але за кожним з них (особливо, коли воно промовлялося під час розв’язання учнем складної задачі) було стільки співчуття, кожне слово супроводжувалось такою усмішкою, що діти, здавалося, і любили Аркадія Івановича саме за його мовчазність.
Коли ж Аркадій Іванович говорив, то завжди піднесемо, зовсім не так, як інші. І це теж робило його якимсь особливим в очах учнів.