Містер Кернан замислився. Містер Мак-Кой сказав:
– Отець Том Берк – ото був проповідник!
– Так, отець Том Берк був природжений оратор, – сказав містер Канінґем. – Ти коли-небудь чув його, Томе?
– Чи я коли-небудь чув його! – сказав хворий роздратовано. – Ще б пак! Я чув його...
– Хай там як, але подейкують, що він не був сильний у богослов'ї, – сказав містер Канінґем.
– Це правда? – запитав Мак-Кой.
– Та ні, нічого такого. Просто іноді, кажуть, його проповіді були не зовсім правовірні.
– Он як!.. А таки славний був чолов'яга, – сказав Мак-Кой .
– Я чув його якось, – повів далі містер Кернан. – Вже не пригадую, правда, про що він говорив. Ми з Крофтоном стояли дуже далеко, в найдальшому кінці цього... партеру, тобто...
– Притвору, – сказав містер Канінґем.
– Так, у самому кінці, біля дверей. Щось ніяк не згадаю... А, он воно, йшлося про Папу, про покійного Папу. Я добре пам'ятаю. Повірте мені, стиль промови був блискучий. А його голос! Господи, що то був за голос! "В'язень Ватикану," так він його називав. Пригадую, коли ми вийшли, Крофтон сказав мені...
– Крофтон? Хіба він не оранжист? – запитав містер Павер.
– Аякже, – сказав містер Кернан, – і то запеклий. Ми зайшли до корчми Батлера, на Мур-стріт – вірите, я був щиро зворушений, Богом присягаюся – і я добре пам'ятаю його слова. "Кернане, – сказав він, – ми молимося при різних вівтарях, але наша віра – одна." Збіса гарно сказано.
– В цьому таки щось є, – сказав містер Павер. – На службі в отця Тома завжди була тьма протестантів.
– Між нами не така вже й велика різниця, – сказав містер Мак-Кой. – Всі ми віримо в...
Він на мить затнувся.
– ... в Спасителя. Тільки вони не вірять у Папу й Матір Божу.
– Але, звісно, — сказав містер Канінґем тихо й з притиском, – наша релігія – то Релігія, давня, правдива віра.
– Без сумніву, – пристрасно сказав містер Кернан.
Місіс Кернан підійшла до дверей спочивальні й повідомила:
– Тут до вас гість!
– Хто?
– Містер Фоґарті.
– О, заходьте! заходьте!
На світло з'явилося бліде подовгасте обличчя. Його біляві обвислі вуса гармоніювали з такими ж білявими бровами, що вигином ішли над приємно здивованими очима. Містер Фоґарті був скромний бакалійник. Свого часу він шинкарював у місті, але прогорів, бо слабке фінансове становище дозволяло йому мати справи тільки з поганенькими гуральнями та броварнями. Тоді він відкрив невеличку крамницю на Ґлезневін-роад, де, лестив він собі, гарні манери забезпечать йому прихильність місцевих домогосподарок. Він поводився досить-таки люб'язно, жартував із дітлахами й мав гарну вимову. Чого-чого, а культури йому не бракувало.
Містер Фоґарті приніс із собою гостинця – пляшечку особливого віскі. Він ввічливо поцікавився здоров'ям містера Кернана, поставив свій дарунок на стіл і приєднався до компанії. Містер Кернан оцінив дарунок, тим більше, що мав перед містером Фоґарті залеглий боржок за бакалію. Він сказав:
– Я знав, що ти прийдеш, старий. Джеку, відкриєш пляшку, га?
Містер Павер знову став за господаря. Склянки вимили й налили п'ять маленьких порцій віскі. Такий розвиток подій пожвавив бесіду. Містер Фоґарті, сидячи на краєчку крісла, слухав із неабияким зацікавленням.
– Папа Лев ХІІІ, – сказав містер Канінґем, – був один із світочів своєї доби. Знаєте, він палко мріяв про унію Латинської та Грецької церков. Це була мета його життя.
– Я не раз чув, що він був чи не найосвіченіша людина в Європі, – сказав містер Павер. – Звісно, опріч того, що був Папою.
– Атож, щоб не сказати більше, – підтвердив містер Канінґем. – Його девіз як Папи був "Lux на Lux," Світло на Світлі.
– Ні, ні, – сказав містер Фоґарті. – Ви помиляєтеся. Його девіз був "Lux у Tenebris," Світло в Темряві.
– Ага, – сказав містер Мак-Кой , – Tenebrae.
– Послухайте, – впевнено сказав містер Канінґем, – у нього був девіз "Lux на Lux". А в Пія ІХ, його попередника, – "Crux на Crux," Хрест на Хресті. Це щоб відрізняти між собою їхні понтифікати.
Аргумент прийняли. Містер Канінґем повів далі.
– Папа Лев, ви мабуть чули, був видатний учений і поет.
– У нього було вольове обличчя, – сказав містер Кернан.
– Так, – сказав містер Каннґем, – він писав вірші латиною.
– Це правда? – запитав містер Фоґарті.
Містер Мак-Кой із видимим задоволенням відпив свого віскі й багатозначно хитнув головою, кажучи:
– Без жартів, кажу вам.
– Нас цього не вчили, – сказав містер Павер, вслід за містером Мак-Коєм прикладаючись до свого віскі. – Егеж, у школі для бідноти, куди я ходив за пенні в тиждень, такого не вчать.
– Багато порядних людей ходило до школи за пенні в тиждень з куском торфу за пазухою, – повчально сказав містер Кернан. – Стара система, що не кажіть, була найкраща: проста й чесна освіта. Без ніяких там новомодних штучок...
– Що було, то було, – сказав містер Павер.
– Нічого зайвого, – сказав містер Фоґарті.
Зробивши це зауваження, він церемонно випив склянку.
– Пригадую, – сказав містер Канінґем, – я читав, що одного з своїх віршів – латиною, звісно – Папа Лев написав про винайдення фотографії.
– Про фотографію! – вигукнув містер Кернан.
– Так, – сказав містер Канінґем.
Він також випив своє віскі.
– Знаєте, – сказав містер Мак-Кой , – а хіба, коли подумати, фотографія не чудова річ?
– О, звісно, – сказав містер Павер, – великі уми вміють бачити велике.
– Як мовить поет: "Великії уми близькі до божевілля," – сказав містер Фоґарті.
Містер Кернан виглядав стурбованим. Він марно пробував пригадати, що говорить протестантське богослов'я з приводу деяких контроверсійних питань, і, нарешті, звернувся до містера Каніґема:
– Скажи-но мені, Мартіне, – сказав він. – Хіба декотрі папи – звісно, не цей, що тепер, і не його попередник, але декотрі з давніх пап, не були... як би це сказати... не зовсім порядні.
Запала тиша. Містер Канінґем сказав:
– Ну, звичайно, траплялися й паршиві вівці... Проте ось що найдивовижніше. Жоден з них, навіть найбільший пияк, навіть найбільший... найзапекліший мерзотник – жоден з них, проповідуючи ex cathedra, ніколи не сказав ні слова єресі. Хіба не дивовижно?
– Ще б пак, – сказав містер Кернан.
– Так, бо коли Папа промовляє ex cathedrа, – пояснив містер Фоґарті, — він є непомильний.