Помітивши ту покірливу, коли б не сказати радісну, згоду, товариші моряка звернули на нього здивовані погляди, сповнені німого докору. Капітан корабля був один із тих достойних чи "порядних", як їх заведено називати, людей, що трапляються серед представників будь-якого, навіть найскромнішого, ремесла. Все своє життя він провів у ненастанній боротьбі з ворожими стихіями, краючи вздовж і впоперек бурхливі океанські води, і може, тому нічого так не любив, як звичайнісіньку тишу й спокій. Цей п'ятдесятилітній, вже трохи розповнілий чоловік мав кругле безбороде обличчя, свіже й симпатичне, осяяне добротою і розумом. Погожої днини, під ходовий вітер, коли плавання складалося щасливо, в капітановому голосі з'являлися співучі нотки, що, мабуть, виказували його справжню вдачу, його службова запопадливість частенько спричиняла втрату душевного спокою. На відміну від деяких інших капітанів, він надто гостро відчував тягар покладеної на нього відповідальності.
Поки Біллі внизу на баку збирав пожитки, офіцер із "Звитяжного", дебелий чолов'яга з розв'язними манерами, анітрохи не збентежений тим, що капітан Грейвлінг знехтував законом гостинності, прикро вражений втратою найдорожчого моряка,— без запрошення зайшов до капітанової каюти й став ласо позирати на пляшку в барі, запримічену трохи не з порога. Він належав до тих морських вовків, у чиїх душах злигодні й небезпеки флотського життя за великих і тривалих тогочасних воєн так і не вбили вродженої жадоби плотських утіх. Свої обов'язки він виконував із похвальною старанністю, а що обов'язок нерідко буває аж надто докучливий, то він волів при першій-ліпшій нагоді розважити свою душу живлющим ведмежим пійлом. Отож господареві каюти не лишалося нічого іншого, як мерщій і щонайгречніше зіграти накинуту йому роль хлібосола. Незабаром перед настирливим гостем з'явилася пляшка й те, без чого не обійтися,— келих та кухоль з водою. Сам капітан відмовився пити, вибачившись перед безцеремонним офіцером, однак і це не знеохотило того: з незворушним виглядом він приготував собі грог, ледь розбавивши спиртне водою, вихилив його трьома ковтками й відставив порожній келих, щоправда, не дуже далеко від себе; нарешті, вигідно вмостившись у кріслі й смачна облизнувши губи, уп'явся очима в господаря, що похмуро спостерігав за ним.
Та ось капітан заговорив, і в голосі його звучав докір:
— Ви грабуєте мене, старший лейтенанте, забираєте мій найдорожчий скарб.
— Що правда, то правда,— погодився той, присуваючи келих ближче до себе.— Я знаю це. І щиро співчуваю вам.
— Вибачайте, але ви навіть не уявляєте, що це для нас означає, старший лейтенанте. Вислухайте мене. Раніше, до того як він почав служити в мене матросом, корабельний бак був справжнім розсадником зарази. Суще прокляття! Я навіть люльки не міг спокійно викурити. Але Біллі прийшов до нас, мов католицький піп-миротворець до ірландців. Ні, він не читав їм проповідей і не затикав рота — просто був ходячою чеснотою, бальзамом для озлоблених душ. Вони обпали його, мов мухи патоку — всі, крім ватажка зграї, одоробала з вогнисто-рудими бакенбардами. Мабуть, той заздрив новакові й вирішив підкласти йому свиню, не сподіваючись від "маминого мазунчика", як глумливо узивав його поза очі, будь-якого опору. Біллі тернів, поки терпілось, іще й звертався до нього з привітним словом, бо він, старший лейтенанте, трохи схожий на мене й ненавидить усяку колотнечу,— та все дарма. Аж ось якось після другої піввахти Рудань прикинувся, ніби показує Біллі, звідки вирізають окіст на біфштекси,— колись він різникував,— і перед усією командою підступно стусонув його під ребра. Біллі блискавично відповів ударом правої. Може, він і на думці не мав наробити такого шелесту, проте добре полатав боки тому бовдурові. І всього за яких півхвилини. І чи повірите, старший лейтенанте, нині Рудань просто не тямиться з любові до Біллі — авжеж, любить його, або ж він такий лицемір, якого ще світ не бачив. Але ж Біллі усім подобається, йому залюбки перуть білизну, латають штани; тесля змайстрував Бадові прегарну шафку. Отак і жили ми однією щасливою сім'єю. Мені навіть подумати страшно, що буде з кораблем* "Права", як Біллі піде від нас. Коли-то тепер я зможу із спокійною душею викурити свою пообідню люльку, спершись на кабестан! Так, старший лейтенанте, ти грабуєш мене, забираючи нашого миротворця.
І добряга ледве стримався, щоб не пустити сльозу.
— Ну що ж,— відказав на те старший лейтенант, зацікавлений тією розповіддю і веселий од випитого вина.— Ну що ж, хай живуть миротворці, а надто миротворче воїнство. Он воно — сімдесят чотири красуні; бачите — повистромлювали свої носи із амбразур військового корабля, куди я маю .повернутися,— і він показав у вікно каюти на "Звитяжного".— Та кріпіться ж бо! Не розкисайте, чоловіче. Повірте мені: ви ще заживете ласки в самого короля, його величності, безперечно, приємно буде знати, що тепер, коли моряки вже не дуже охоче йдуть на його сухарі, а деякі капітани торговельного флоту в душі навіть засуджують перевербування їхніх людей, його величності, кажу вам, приємно буде почути, що принаймні один капітан радо віддає королеві найкращого хлопця з усієї команди, а той моряк з неменшою готовністю скоряється своїй долі.
Але де ж мій красень? А! — докинув він, дивлячись у відчинені двері каюти.— Ось він, іде сам і, боже милосердний, тягне свою скриньку. Аполлон зі скринькою! Чоловіче добрий,— сказав він, ступаючи морякові назустріч,— на якого біса здалася така бандура на військовому кораблі? Складати ядра? Позапихай свої манатки в речовий мішок, хлопче. Затям — вершник повинен мати чоботи й сідло, а матрос військового корабля — речовий мішок і гамак.
І от речі помандрували зі скриньки до мішка. Після того, почекавши, поки його обранець сяде в шлюпку, старший лейтенант спустився слідом за ним і відштовхнувся від борту "Прав людини" — така була справжня назва торговельного судна, хоч капітан і команда скорочували її морським звичаєм просто на "Права". Дандійський власник корабля, зухвалий шанувальник Томаса Пейна, автора широко відомої на той час книжки, написаної у відповідь на Баркову критику Французької революції, дав своєму судну ім'я за назвою цього твору, уподібнюючись до сучасного йому філадельфійського корабельника Сті-вена Джерарда, що висловлював свої симпатії до рідної країни та її ліберальної філософської платформи назвами власних кораблів, такими, як "Вольтер", "Дідро" і т. д.