Білий пудель

Сторінка 3 з 10

Олександр Купрін

III

Садові доріжки були посипані рівним крупним гравієм, що хрускотів під ногами, а з боків обставлені великими рожевими раковинами. На клумбах, над барвистим килимом з різноколірних трав, височіли диковинні яскраві квіти, від яких солодко пахтіло повітря. У водоймах дзюркотіла й плескалась прозора вода; з красивих ваз, що висіли в повітрі поміж дерев, гірляндами спадали вниз виткі рослини, а перед будинком, на мармурових стовпах, стояли дві блискучі дзеркальні кулі, в яких мандрівна трупа відобразилася догори ногами, в кумедному, вигнутому й розтягненому вигляді.

Перед балконом був великий утоптаний майданчик. Сергій розстелив на ньому свій килимок, а дідусь, прилаштувавши шарманку на палиці, вже приготувався був крутити ручку, аж раптом несподіване й чуднб видовище привернуло їхню увагу.

На терасу з внутрішніх кімнат, пронизливо репетуючи, мов та бомба, вискочив хлопчик восьми-десяти років. Він був у легкому матроському костюмчику, з голими руками й колінками. Біляве волосся, геть усе в крупних локонах, недбало розкошлалося в нього по плечах. Слідом за хлопчиком вибігло ще шестеро людей: дві жінки у фартухах; старий товстий лакей у фраці, без вусів і без бороди, але з довгими сивими бакенбардами; сухорлява, руда, червононоса дівуля в синій картатій сукні; молода, хворобливого вигляду, але дуже вродлива дама в мереживному голубому капоті й, нарешті, товстий лисий пан у чесучевій парі й у золотих окулярах. Усі вони були дуже стурбовані, махали руками, говорили голосно й навіть штовхали одне одного. Одразу можна було здогадатися, що причиною їхньої турботи є хлопчик у матроському костюмі, який так раптово вилетів на терасу.

Тим часом винуватець цієї метушні, ані на мить не припиняючи свого репету, з розгону впав животом на кам'яну підлогу, швидко перекотився на спину й з несамовитою люттю заходився дриґати руками й ногами. Дорослі заметушилися навколо нього.

Старий лакей у фраці з благальним виглядом притискав обидві руки до накрохмаленої сорочки, трусив своїми довгими бакенбардами й говорив жалісно:

— Батечку, пане!.. Миколо Аполлоновичу!.. Не засмучуйте матінку — встаньте... Будьте такі ласкаві — випийте. Мікстурка дуже солоденька, чистісінький сироп. Звольте підвестися...

Жінки у фартухах сплескували руками й щебетали швидко-швидко, улесливими і зляканими голосами. Червононоса дівуля кричала з трагічними жестами щось дуже переконливе, але зовсім незрозуміле, очевидно, іноземною мовою. Розсудливим басом умовляв хлопчика пан у золотих окулярах; при цьому він схиляв голову то на той, то на той бік і статечно розводив руками. А вродлива дама томно стогнала, притискаючи до очей тонку мереживну хустинку:

— Ах, Тріллі, ах, боже мій!.. Ангеле мій, я благаю тебе. Послухай же, мама тебе благає. Ну, прийми ж, прийми ліки; ось побачиш, тобі зразу-зразу стане легше; і животик перестане боліти, й голівка. Ну, зроби це для мене, радосте моя! Ну, хочеш-, Тріллі, мама стане перед тобою навколішки? Ну ось, поглянь, я навколішках перед тобою. Хочеш, я подарую тобі золотий? Два золотих? П'ять золотих, Тріллі? Хочеш живого ослика? Хочеш живе лошатко? Та скажіть же йому щось, лікарю!!!

— Послухайте, Тріллі, будьте ж мужчиною,— загув товстий пан в окулярах.

— Ай-яй-яй-я-а-а-а!— репетував хлопчик, звиваючись по балкону й несамовито хвицаючи ногами.

Незважаючи на своє скрайнє хвилювання, він усе ж таки намагався влучати каблуками в животи й ноги людей, які метушилися навколо нього і які від цього, однак, досить спритно ухилялися.

Сергій довго з подивом і цікавістю спостерігав цю сцену й нарешті легенько штовхнув старого в бік.

— Дідусю Лодижкін, що ж воно таке з ним? — спитав він пошепки.— Либонь, його лупцюватимуть?

— Де там... Такий сам будь-кого відлупцює. Просто — навіже-ний хлопчисько. Хворий, мабуть.

— Пришелепок? — догадався Сергій.

— А я звідки знаю? Тихше!..

— Ай-яй-а-а-а! Негідники! йолопи!..— дедалі голосніше надривався хлопчик.

— Починай, Сергію. Я знаю! — розпорядився раптом Лодижкін і з рішучим виглядом закрутив ручку шарманки.

Над садом полинули гугняві, сиплі, фальшиві звуки старовинного галопа. На балконі всі одразу стрепенулися, навіть хлопчик на якусь мить змовк.

— Ах, боже мій, вони ще більше рознервують бідолашного Тріллі! — плачливо скрикнула дама в голубому капоті. — Ах, та проженіть же їх, проженіть швидше! І цей брудний собака з ними. У собак завжди такі жахливі хвороби. Іване, чого ж ви стоїте, наче монумент?

Вона з стомленим виглядом і з огидою замахала хусткою на артистів, сухорлява червононоса дівуля зробила страшні очі, хтось погрозливо зашипів... Чоловік у фраці швидко й м'яко скотився з балкона і з виразом жаху 'на обличчі, широко розчепіривши руки, підбіг до шарманщика.

— Це що-о за неподобство! — захрипів він здавленим, зляканим і водночас по-начальницькому сердитим пошептом. — Хто дозволив? Хто пропустив? Марш! Геть!..

Шарманка, журливо писнувши, змовкла.

— Пане-добродію, дозвольте вам пояснити...— почав був делікатно дідусь.

— Ніяких!.. Марш! — загримав з якимсь навіть свистом у горлі фрачний чоловік. Його товсте обличчя миттю побагровіло, а очі неймовірно широко розплющилися, немовби раптом вилізли з орбіт, і заходили колесом. Це було так страшно, що дідусь мимоволі відступив на два кроки назад.

— Збирайся, Сергію,— сказав він, поквапно завдаючи собі шарманку на спицу.— Ходімо!

Але не встигли вони ступити й десяти кроків, як з балкона полинули нові пронизливі крики:

— Ай-яй-яй! Мені! Хочу-у! А-а-а! Да-а-й! Покликати! Мені!

— Але ж, Тріллі!.. Ах, боже мій, Тріллі! Ах, та поверніть же їх! — застогнала нервова дама.— Фу, які ви всі безтолкові!.. Іване, ви чуєте, що вам кажуть? Зараз же покличте цих жебраків!..

— Послухайте! Ви! Гей, як вас? Шарманщики! Поверніться!— закричало з балкона кілька голосів.

Товстий лакей з бакенбардами, що розліталися на обидва боки, підстрибуючи, як великий гумовий м'яч, бігом кинувся слідом за артистами.

— Пст!.. Музиканти! Слухайте-но! Назад!.. Назад!..— гукав він, задихаючись і махаючи обома руками.— Старичок шановний,— схопив він нарешті за рукав дідуся,— завертай голоблі! Пани будуть ваш пантомін дивитися. Мерщій!