Якщо хтось гадає, що всі на світі бабки відзначаються лише безмежною добротою, ласкавістю, співчуттям, терплячістю чи ще чимось, той ніколи не жив у будинку пенсіонерів, і вже напевно не жив тоді, коли там робили ремонт. Заледве я полегшено зітхнула, що напад грипу і пов'язані з ним клопоти скінчилися, як до нашого притулку вдерлися маляри, лакувальники та інші майстри, найпершим обов'язком яких було, як невдовзі з'ясувалося, висиджувати на драбинах, обмінюватись дотепами, вряди-годи зішкрябати зі стіни шмат штукатурки, а ще — снідати з ранку й до вечора. Мені б не дуже вадило те, що вони гуртувалися й кидали дурні жарти, коли б нас із мабабусею і ще десятьма іншими бабками з нашого поверху одразу після їхнього приходу не запхали до однієї кімнати, де всі бабки умить піддалися масовому психозу й заходилися виховувати мене!
Від моменту, коли я ступила до нашої спільної кімнати, аж до моменту, коли вийшла з неї, бабки просто не робили нічого іншого, як одностайно при кожній пагоді журилися з приводу моєї поведінки, надто довгого чубчика на лобі, не в міру короткої сукні й до огиди набридали мені шляхетними прикладами з життя їхніх власних дітей. Я запитала в мабабусі, доки я муситиму мовчки терпіти це нестерпне колективне обмовлення, але мабабуся махнула рукою і сказала:
— Не гнівайся марно, краще допоможи їм, покинутим бідолашним старим!
Тим часом "покинуті бідолашні старі", поки ми з мабабусею отак сперечалися, прийшли до думки, що моєму характерові найбільше допоможе, коли наступного тижня я попрацюю замість хворої прибиральниці Валіки і поспішили ознайомити мабабусю зі своєю ідеєю. Я б дала голову собі відрубати, що все це діло з величезним задоволенням підстроїла бабка Чубка, і це задля того, щоб уберегти мене від диявола, який, на її думку, ховався в кожному створінні чоловічого роду, не виключаючи з цього ряду ні старого папа Феста, ні Дюка Бекеліиа, пі Антона Сівачка чи папа Спіхульського. Я кинула благальний погляд на мабабусю, та вона навіть не помітила, уважно слухаючи, про що говорить бабка Чубка.
— Адже ж, гадаю, їй це не зашкодить, хіба не так, а якщо працюватиме старанно, матиме ще всю другу половину дня, аби набігатися. То що скажеш?
Я потерпала в чеканні,— яку позицію займе мабабуся,— і справді мала підстави потерпати. Моїй коханій мабабусі навіть на думку не спало пожаліти мій виснажений довгою зимою організм і зробити приємними мої весняні дні! Натомість вона охоче запевнила бабку Чубку і всіх інших, що я охоче зроблю все, чого від мене зажадають, і тут узагалі нема про що говорити.
Під отим "нема про що говорити" від цієї хвилини розумілося: щоранку, перш ніж піти до школи,— провітрити кімнату, допомогти бабці Чубці під час уранішнього туалету, причесати бабку Денешову, бабку Маргарету, божевільну Геленку, позастилати ліжка малої і великої Зуз, повиносити плювальниці й позамітати. Тільки-но закінчились уроки і я з висолопленим язиком добігла до нашого притулку, мала Зуза зустріла мене проханням визбирати її скляні коралі, які розкотилися по всій кімнаті, тож подальші дві години я провела під ліжками при активному заохоченні всіх бабок, які навперебій висловлювали здогади, як швидко пощастить мені коралі позбирати. У такі хвилини я звичайно запитувала себе, чи не потьмарився мені розум, коли перед Мартіном та Якубом заприсягалася, що кожна бабка з нашого притулку така ж добра, терпляча й ласкава, як Бабуся з книжки Божени Нємцо-вої, що вони не заслужили своєї теперішньої гіркої долі й тому ми повинні їм допомагати. Єдина особа, яка не брала участі в моєму вихованні і яка більш-менш не турбувала мене, була божевільна Геленка, якщо, правда, їй зненацька не спадало на думку вцілити мене межи очі галушкою, котру вона під час обіду квапливо виловила з супу. Окрім роботи, про яку "нема про що говорити", я мусила ще "охоче робити багато чого", про що мене довколишні бабки просили, тож друга половина дня, коли раніше я мала змогу набігатися, стис-лася невдовзі до двох годин поміж шостою і восьмою, коли мабабуся посилала мене у двір провітритися. Після трьох днів отакого гарування я з'ясувала, що найкраща оборонна тактика, яку тільки можна вигадати, це працьовитість, плюс послужливість, плюс посмішка. З посмішкою на вустах я розчісувала бабку Маргаре-ту хай навіть двадцять разів на день, якщо вона мене просила, сумлінно уникала коридора, де могла зустріти когось із наших "дияволом позначених" дідусів і дати тим самим привід бабці Чубці для нових нотацій. Потім я мила умивальники, начищала до блиску ручки, черевики і дзеркало, приносила і відносила повні тазики води, підтирала калюжі й чистила срібний прибор бабки Денешової, який вона щовечора ховала під подушку, аби його, не дай боже, хтось із нас уночі не вкрав.
Коли в четвер уранці на пересувному стільці до нас привезли нову жертву малярсько-лакувального нападу, бабку Сланінкову, я вже була така загартована й вишколена попередніми днями і розмаїттям робіт, що без жодного слова, з усмішкою уклала Сланінкову в ліжко, помила, причесала, підбила подушку і, ставши край постелі, з готовністю чекала, що б я могла ще охоче зробити! Невдовзі, правда, я з'ясувала, що бабка Сланінкова мовчить довше, аніж того вимагає звичайна ввічливість чи зворушення, несміливо розглядається по кімнаті і взагалі поводиться так, ніби мала справу з тихим божевільним, а не з "утіхою знедолених", як вона з любов'ю називала мене, Трохи пізніше, коли після довгого пояснення моєї мабабусі бабка Сланінкова збагнула, що й до чого, вона зміряла по черзі усіх бабок велично-нищівним поглядом. її зморшкувате обличчя, іншим разом — саме втілення турботливості, ураз змінилося, ставши просто грізним. Затамувавши подих, я стежила за кожним порухом її обличчя і мстиво просяяла, коли вона поглянула на мене і сказала:
— А ти чого там стоїш? Сядь! Сюди! То що? Поганяли тебе, поганки старі, самі й пальцем не ворухнули. Погляньте, які панії! Служниці їм захотілося!
На сусідньому ліжку войовничо підвелася бабка Чубка, з нічного столика вона змела рукою невидиму смітинку і, не приховуючи роздратування, пробурмотіла: