Олька довго возилася, одчиняючи двері. І коли нарешті ступив у коридор, то одразу ж зрозумів причину отого возькання: вона була п'яна.
— Ти що? •
Олька чи то схлипнула, чи . то засміялася. Хитнувшись, пішла поперед нього в світлицю, і
І тут на Гайдука чекала ще одна несподіванка: за столом, заставленим наїдками-напоями, сидів офіцер. У зеленому, бездоганно пошитому мундирові, з старанно прилизаним чубом на маленькому черепі. Офіцер був дуже молодий, він ще не встиг, мабуть, побувати й на фронті: жоден хрест чи медаль не прикрашували його мундир; це, мабуть, була одна з отих пташок, які вважають за краще' відсиджуватися в тилу, аніж лізти під кулі... Гайдукові навіть здалося, що він його вже десь стрічав, цього офіцерика... Чи не з тих, що появилися з новим комендантом? Ну, біс із ним, це зараз Гайдука найменше цікавило. А от як він тут, за оцим столом опинився?.. Хоча й це було ясно, досить глянути на Ольку, яка стояла, мов і вона не вона, мов і не сиділа тільки що поряд з оцим зальотним чмендриком, не їла з ним і не пила... Он же поруч і стілець, одставлений поспіхом. Бач, стоїть, святіша святої, а сукню наділа: викот такий, що за пазуху хоч возом уїжджай... Гайдук одвернувся од Ольги, ступив до столу, до гостя непрошеного (чи, може, і прошеного), і той, догадавшись нарешті, хто перед ним, підхопився, хитнувся, з трудом знайшов рівновагу. Нахилив, рекомендуючись, свою дитячу голівку з ідеальним проділом:
— Курт Апітц!
Ні сум'яття, ні страху не вловив Гайдук у його світлих очицях, обрамлених білими віями... Чистокровний арієць, аякже! Чого має боятися представника нижчої раси! В Гайдука аж вилиці заболіли, мов його хто вдарив щосили, але він нічим не видав себе: теж схилив голову, клацнув закаблуками, назвався.
Німець одразу ж став збиратися, бо він таки засидівся, проте Гайдук і не подумав його відпускати. Ні, ні! Гер офіцер хоче його смертельно образити? Це ж така честь: повечеряти разом з німецьким офіцером! Ось він лише трохи умиється — змиє дорожню пилюку — і до послуг високого гостя. Гайдук вийшов на кухню, де досі горіло, й шкварчало, і смажилося, і сиділа сонна прислуга, оте дівча недорозвинене, що на нього колись поглядав жалісливо Васильович. Побачивши хазяїна, вона підхопилася, очі її стали круглі й налякані.
— Води! — скомандував різко Гайдук. Тут уже ні перед ким було прикидатися, привітний вираз одразу зійшов з обличчя. Прислуга, кваплячись, ухопила цеберку, стала наливати в умивальник. Перелила через вінця, вода хлюпнула на підлогу— Витри! — Гайдук почекав, поки вона, хапаючись, витерла, став умиватись.
Довго пирхав, охолоджуючи розпашіле обличчя, а дівча вже стояло завмерши, з утиральником поруч: привчилося-таки до порядку, хоч не раз доводилося скубти за вухо. Орднунг, порядок, так їх і вчити, так із них і робити людей! Гайдук, втершись, знову пішов до вітальні і знову нап'яв, наче маску, приємну усмішку на своє щойно суворе обличчя.
Так що ми будемо пити?.. Коньяк, шнапс, горілку?.. З гера офіцера вже досить?.. Гер офіцер не хоче?.. За віщо така образа господареві? Він, Гайдук, спати не буде, якщо не вип'є із гером офіцером по келихові! У нього є пляшка такого напою, що гер офіцер, ручуся, не куштував зроду-віку. Приберіг на іменини, але заради такого випадку...
Звівся, пішов до буфета. Серед батареї пляшок вибрав потрібну: настояний на тютюнові первак, яким можна й слона з ніг звалити, поніс урочисто на стіл.
Гер офіцер скуштує ось цього напою, а він, Гайдук, наллє собі шнапсу. В знак любові й поваги до фатерлянду гера офіцера...
Налив повен келих жовтої рідини, підсунув до гостя. Фрау Ольга? Гайдук думає, що з фрау Ольги досить. Жінка, як-не-як..
— А я хочу випити! — вередливо сказала Олька, і на обличчі її виник вираз отієї відчайдушності, яка аж кричить: мені тепер все одно.
Гайдук пильно глянув на Ольку, але не став заперечувати. Що ж, коли фрау хоче... Ми, як справжні лицарі, повинні скорятися дамам. Чи не так, гер офіцер? Налив і їй — уже не самогонки чи шнапсу — вина. П'яна Олька була йому непотрібна: мав іще розмову до неї. Пізніше.
Так за що ж вони вип'ють? Вони вип'ють за великий німецький народ і обожнюваного ним фюрера.
— Хайль Гітлер!
Офіцерик підхопився, мов на пружині, півником вигукнув: "Хайль!" І вихилив весь келих до дна.
Його одразу ж і зварило. Очі взялися каламуттю, старанно прилизана чуприна обвисла на лобі. Хотів поставити келих на стіл і промахнувся: брязнуло скло, келих розлетівся на друзки.
— Де п'ють, там і б'ють! — зовсім уже розвеселився Гайдук— Гер офіцер не може втриматися на стільці?.. Гер офіцер хоче на свіже повітря, додому!.. Ну що ж, не будемо затримувати високого гостя...
— Кашкета геру офіцерові!
Нап'яв на нього кашкета, вивів ;попідруки з будинку. П'яний
у дим офіцерик навалювався важко на нього, чіплявся ногами
за землю. І
— От сюди... сюди... Так... Так...і
Одвів подалі од свого двору, притулкв до паркану. Кашкет одразу ж звалився, але Гайдук і не подумав його підбирати!
— Ауфвідерзеєн, гер офіцер! Приходьте іще, будемо раді! Але той уже, мабуть, нічого не чув: ганчіркою висів на
парканові.
"Отак, женишок! — вишкірив зуби Гайдук.— Довго ж ти пам'ятатимеш ці відвідини!"
Веселий повертався до хати. Голова була ясною і свіжою, хоч і випив щойно повен келих шнапсу: в далекій тій школі навчився Гайдук пити і не п'яніти.
"Тепер з фрау Ольгою... Фрау!.."
Олька все ще сиділа за столом. Відкинулася на спинку стільця, не зводила очей з келиха, що тримала у правій руці. Хилила його то вправо, то вліво, й недопите вино рубіновим язичком лизало кришталеву стінку посудини. Вона вся була поглинута тим спогляданням — навіть не оглянулася, коли Гайдук важко зайшов до кімнати.
Він же сів прямо до столу, став жадібно їсти: з сніданку крихти в роті не мав. Рвав шматки м'яса, спльовував на тарілку дрібні кісточки.
— Я нікуди звідси не поїду! — раптом сказала Олька: обличчя її стало вперте і зле.
Гайдук одклав обгризену кістку, пошукав очима, що б з'їсти іще. Побачив холодець, потягнув до себе тарілку.
— Принеси хрін!
Олька неохоче звелася, хитаючи налитими стегнами, вийшла на кухню.