Ще за молодих літ, коли він починав служити в гестапо, один із його однокашників, хильнувши як слід і втративши контроль над собою, сказав:
"Послухай, Отто: у тебе не очі, а дві повії з Берлінер-штрасе!"
Всі так і завмерли, чекаючи, що зараз вибухне скандал: Крамер або затопить у пику, або хлюпоне межи очі пивом. Але обличчя Отто не сіпнулося жодною жилкою, і він продовжував цмулити пиво, мовби нічого й не сталося. 1
присутні з мимовільною повагою' подумали, що в цієї людини
і справді сталеві нерви. j
А Отто Крамер, повернувшись додому, довго сидів перед люстром — вивчав свої очі. Наступного дня сходив до аптеки і замовив собі окуляри. Ідеально відполіроване цейсівське скло надало його очам того настирного холодно-колючого поблиску, що примушував кожного, на кого Крамер дивився, мимоволі зіщулюватись. Відтоді ніхто не заїкався про берлінських повій: Крамер ніколи не розлучався з окулярами, навіть плавав з ними, і коли виходив, голий, з води, скельця поблискували холодно й строго.
Його вже давно не цікавило, що думають про нього колеги,— цінував лише думку начальства, бо од того, що думає про тебе начальство, залежала кар'єра. А Отто Крамер аж ніяк не збирався засиджуватись у чині штурмбанфюрера — начальника гестапо двох-трьох окупованих районів. Берлін був для нього провідною зіркою. Лише там, у столиці Третього рейху, можна зробити відповідну кар'єру. І він, за що б не брався, намагався робити все так, щоб це впадало в око начальству.
Саме це і стало причиною того, що Крамер відмовився од загальновизнаних і добре освоєних в органах гестапо методів фізичного впливу на арештованих. Всі оті катування гумовим шлангом чи дротяним нагаєм, накачування водою або повітрям, заганяння голок під нігті і виривання нігтів, все оте ламання, трощення, топтання хоч і давали певний ефект, однак були настільки ординарними і так набили оскому, що вже нікого не дивували, не вражали. Отто Крамер же, якщо хотів, щоб про нього заговорили, мав вигадати щось оригінальне, що вразило б будь-кого.
Після довгих пошуків зупинив свій вибір на стоматології. В дитинстві мав дуже погані зуби, його часто водили до стоматолога. Бормашина з її зубцями, свердлами, дисками стала для нього привидом, тим постійним страхіттям, яке осипає дрижаками за однієї лише згадки. Минали роки, молочні запломбовані зуби повипадали. Отто став підлітком, потім дорослим, давно вже й доріжку забув до того жахливого крісла, але спогад лишився. Його, вже одруженого, не раз будили серед ночі, щоб не кричав: снилося, що він знову в стоматолога і той підступає до нього зі свердлом у руках.
Тож Отто Крамер обрав знаряддям для катування бормашину.
Крамер не полінився з'їздити в гетто, де повільною голодною смертю вмирали євреї. Серед тих виснажених, змучених людей відшукав потрібного йому чоловіка: уславленого ирофесора-стоматолога. Привізши його до гестапо, сказав:
— Я буду вашим студентом. Навчите — знайду спосіб урятувати життя вам і вашій дружині.
Наказав поселити професора в його ж квартирі, заново обладнати розграбований стоматологічний кабінет.
Ніколи ще в професора не було такого старанного учня. Крамер з'являвся секунда в секунду й одразу ж одягав білий халат. Цікавило його все: і як пломбувати зуби, і як їх виривати, які є хвороби і методи їх лікування. Особливо ж доскіпливо допитувався, коли найбільше болить,— чи тоді, як свердлити, чи коли спилювати. І де саме розмішені нервові точки, як до них добиратися.
Професор врешті-решт зачув недобре. З кожним днем ставав усе знервованіший, аж доки зовсім не відмовився консультувати Крамера. І як Крамер його не вмовляв, як не погрожував, той твердив одне: він не хоче, щоб у майбутніх катуваннях була частка його вини. Він і так проклинає лиху ту хвилину, коли дався на підмову гестапівця. Краще померти в гетто, ніж бути причетним до тяжких злочинів.
— Померти? — перепитав лиховісно Крамер.— Ні, пане професоре, померти вам так легко не вдасться! Я вже дечому навчився, пане професоре.
І наказав двом гестапівцям, які завжди його супроводжували, прив'язати старого до крісла.
— То як, пане професоре, може, роздумали?
З ненавистю дивлячись на Крамера, той заперечно крутнув головою.
Крамер включив бормашину... Сиве волосся старого потемніло від поту, зіниці розширились. Кров заливала підборіддя і груди, а він усе терпів. Навіть Крамера вразила витримка цієї старої людини.
На третьому зубі професор здався: кивнув головою, що згоден — говорити не міг...
А другодні Крамер змушений був висаджувати двері в знайомій квартирі.
Професор таки знайшов засіб вислизнути з його рук Лежав на ліжку поруч із мертвою дружиною, а з обвислих рук, з перерізаних артерій, стікали останні краплини крові...
Однак цей прикрий випадок не завадив Крамерові набути потрібні знання: знайшовся лікар, який уже за гроші довершив навчання. Відтоді, куди б не закидало Крамера, він не розлучався з бормашиною.
За цей час просвердлив, поспилював сотні здорових і хворих зубів. Свердлив гострими свердлами і спеціально затупленими, зверху до корення і знизу вверх, вибурював величезні дупла, лишаючи тонюсінькі стін <и, і пробивав тонкі, як голка, проходи, поціляючи у нерви. Жертви стогнали, харчали, волали, втрачали свідомість і божеволіли, а Крамер вносив усе нові й нові вдосконалення, підказані досвідом. Приміром, він збільшив висоту спинки крісла, щоб можна було прив'язувати не тільки руки й ноги, а й голову; накреслив і замовив спеціальний пристрій для рота: пристрій гвинтами розводив щелепи, щоб катований не міг зімкнути зуби під час операції; випробував сильно діючі отрути, від миш'яку аж до сірчаної кислоти, щоби біль не давав спокою ні вдень, ні вночі. І навіть найтовстошкіріші гестапівці здригалися, коли оглядали ті пекельні пристрої. Не без прихованих заздрощів говорили, що Крамер не людина, а диявол. А тому байдужісінько, як там його називають. Крамер добився свого: його помітили, про нього заговорило начальство, до нього навіть стали приїжджати за досвідом, бо у нього був найвищий відсоток тих, які зізнавалися.
Твердохліб? Крамер не мав жодного сумніву: рано чи пізно, а зізнається. Поки що ж, щоб не гаяти часу, наказав одвести затриманого прямо до "стоматологічного кабінету" — так називали в гестапо катівню. Ковтнувши наспіх чашку чорної кави, поспішив туди й собі: йому не терпілося взятися до справи. Розумів: Твердохліб не рядова птиця. Дарма такого скидати на парашуті не будуть, до того ж він, певно, не один, і чим швидше виловить Крамер решту, тим буде краще для нього і для рейху. І він, дбайливо витерши білосніжною серветкою вогкі од кави губи, пройшов до "стоматологічного кабінету".