Вкінці Славочка, втомлена плачем, випила своє молочко і пішла спати.
Тепер мама пригадала собі, що приїхала додому її старша доня.
— Як тобі там на станції, моя донечко? По твоїх личках не видно, щоб тобі там погано було. А як там з свідоцтвом? Буде двійка?
Тато не зрозумів маминого жартівливого тону (мама жартує собі, а це — правда, страшна правда!!) і скипів:
— Що ти говориш? Наша Дарка — і двійка! Також щось! Та ж я був на останній конференції ("Саме перед самою пригодою з Мігалаке", — пригадує собі Дарка).
— Та ж професор Спілий не мав для неї слів похвали! Правда, наша доня ніколи не була міцна в математиці, а професор Спілий, хоч як хвалив її простолінійний характер, не дав їй кращої оцінки, як "посередньо". Зате з інших предметів, будь ласка: з української — "дуже добре", з природи — "дуже добре", з руханки (жартує собі татко) — "дуже добре", з німецького — "добре", з латини — "посередньо"… Здається мені, не було ще оцінок з фізики, румунської і ще з чогось, чи не з історії… Ти знаєш, — звернувся тато до мами — що оце "дрантя" — всі професори люблять!
Мама відгортає пасмо неслухняного волосся з-над лівого Дарчиного ока:
— Чекай, тату, чекай! Це тільки перший рік так! Доня ще не освоїлася із школою… але я можу з тобою піти об заклад, що до матури вона виб'ється на відмінницю.
("Про чию вони матуру говорять? Та де я буду якусь матуру оглядати?").
— А поки що, — мама робить міну малого пустунчика: — тому що перше свідоцтво в гімназії без двійки, то ти, тату, маєш ще цього тижня поїхати до Заставної й купити доні гарні совгани.
Дарці починають палати лиця, мов від міцного поличника, так обманювати своїх батьків! своїх найдорожчих, найкращих під сонцем батьків!
— Ні, мамціку, мені не треба совганів! Направду! Пощо такий видаток? Краще за ці гроші купіть щось Славочці, — намагається облегшити свою совість Дарка.
Мама пригортає щиріше доню до грудей:
— Це гарно, донечко, що ти така добра й ощаджуєш нас. Це тішить маму, що має таку вирозумілу дитину, але скажи сама: чи не скортить тебе побігти на лід? А це вже трішечки не лицює панні з четвертої гімназійної совгатися з хлопчиськами на одній дерев'яній дошці. А щоб ти не думала, що ти в мами вже нічого не значиш, то ходи за мною! — мама тягне Дарку силоміць до другої кімнати, відчиняє шафу і виймає з горішньої полиці пречудовий, як блакить, синій, ручної роботи светер, таку саму шапочку, шалик… навіть такі самі сині рукавиці.
Цього вже забагато. Дарка, замість подяки, падає, хлипаючи, мамі на груди:
— Я не варта, мамціку, вірте мені… Я не варта вашого доброго серця… не гідна того, щоб ви мене так любили!
Ридання вихоплюється з грудей таким стогоном, що з кухні прибігає з ножем від цибулі бабця: що сталося?
Надбігає звідкись Гафія: а гей, що сталося?
Мамі тремтять руки. Вона на миги показує, щоб мовчали. Сама бере Дарку попід пахи і веде до ліжка. Тут знову схоплює Дарку корч спазматичного плачу. Тато береться за голову і, замість щось порадити, бігає від стіни до стіни. Бабуня намочує рушник в оцті, і мама добре стирає ним Дарчині скроні. За якийсь час Дарка зводить на маму свої "мишачі", запухлі від плачу очі:
— Мамціку, прошу забрати лампу, бо я хочу вже спати…
Мама виконує слухняно Дарчине бажання. Дверей, мабуть, з уваги на Дарчині нерви, не зачиняють. З кімнати, де говорять півшепотом, паде до Дарчиної кімнати вузенька смуга світла і голос тата (який же він стурбований!):
— Занадто перемучена дитина!
Бабуня не вміє шептати і говорить зовсім голосно:
— Ти, Климцю, сама винна цьому! Скажу тобі щиро, не хотіла я до цього втручатись, бо не моя це справа, але тепер скажу тобі, що до дитини ніхто не пише таких сентиментальних листів. Дитина і без того вразлива, а ти ще її розчулюєш. Чи писала я щось таке до тебе чи до хлопців, як ви були у місті? Написала: посилаю стільки і стільки на станцію, решту на підметки до черевиків, вчися, бо як буде зле, то тато приїде на твою голову і кінець. І мусите признати, що ви мали здоровіші нерви від Дарці. А чей же ніхто не може сказати, що, може, я не любила своїх дітей. Але моя любов, не гнівайся Климцю, була таки розумніша.
Голос мами обурюється:
— Саме тому, що Дарця вразлива дитина, я повинна бути для неї ніжна, бо всяка шорстка поведінка може довести до катастрофи.
"До якої катастрофи? Що значить "катастрофа"? І Дарка бачить два поїзди, як зударяються, її думки плутаються.
З кутків підходить навшпиньках лукавий сон і обережно кладе Дарку в дуже тепленьку і дуже дрімливу колисочку.
*
Хоч Дарка дістала під ялинку свою мрію — прегарний "штамбух" з розумною головою білого коника, хоч і колядники кожну колядку закінчували "гречная панна на мнє Дарка" — і Дарка власноручно виносила їм поколядне, то все ж цей Святвечір не мав тої святкової поволоки, що попередні. Славці заманулося зараз за борщем плакати, а потім спати, і все пішло стрімголов. Дарка пішла спати із своїм новеньким пам'ятником і глухим жалем до своєї сестрички за те, що зіпсувала вечір, на який треба було чекати пів року.
На Різдво Данко диригував хором у церкві. Дарка стояла собі з бабунею і татком (мама знову через Славочку залишилася дома) ліворуч від вівтаря, "між панами". Могла так дивитись на Данка без образи для стареньких святих. Ориська обійшла Софійку і станула собі коло Дарки.
— Коли виходитимеш з церкви, то зачекай. Стефко хоче з тобою про щось говорити.
— Зі мною? — здивувалася Дарка.
— Так! — так голосно викрикнула Ориська, що аж о. Підгірський, Орисин тато, відвернув голову від Євангелії і поглядом, повним догани, глянув на Ориську. Вона запізно сховалася за Дарчині плечі, але ще шепнула Дарці на вухо:
— Я вже добре буду матися вдома від татка!
Після відправи Стефко сам відшукав Дарку. Так воно і слід: не вона до нього, але він до неї має справу.
— Ти будеш бачитися з Данком, Дарко? Та що я таке дурне питаю! Певно, що будеш! Я маю до тебе одну просьбу… мені незручно з цим звертатися до Данилюка… Своїм сестрам також не можу сказати цього. Бачиш, я хотів би побажати Лялі у Відні веселих свят. Спитай Данка про її адресу… ніби ти сама хочеш до неї написати… Тільки, прошу тебе, Дарко, не кажи, що це для мене! Добре, Дарко? Коли маю прийти до вас по адресу? Я хотів би, може, ще сьогодні. Поки листівка дійде до Відня, то вже й по Різдві буде.