— Ах, ти тут! — налітає з гімназії просто на Дарку Стефа Сидір. — Я по всій школі розбиваюся за тобою. Ну добре, що ти є! Ми, дівчата, умовились зійтися о пів до одинадцятої коло пам'ятника Шиллерові. Ходім!
— Які дівчата?
— Як то "які"? Наші! Ті, що не йдуть до вписів… Чекай… ти хіба?
— Ні, ні… я не вписуюся! — відповідає скоро Дарка. Стефа бере Дарку під руку, і вони скручують зразу праворуч, до парку.
— Та ж це вже справжня весна! — скрикує Дарка на вид чуприни парку — кольору молодого горошку.
— Еге ж! — сміється Стефа. — В парку заспіваємо собі!
Коломия, 1935 р.