Без сім'ї

Сторінка 93 з 95

Гектор Мало

— А Ліза, Алексіс, Бенжамен?

— Ми навідаємо їх після того, як розшукаємо пані Мілліган. Ремі, вирушаймо в дорогу! Давай сюди карту. Гляньмо, яка річка до нас найближча...

Ми розіслали карту на траві.

— Найближча до нас річка — Сена,— сказав я.

— Ну, що ж, ходімо понад Сеною...

— Сена протікає через Париж...

— То й що?

— Як то що?! Віталіс мені колись казав: якщо хочеш когось знайти, шукай його в Парижі... Якщо англійська поліція мене розшукує, то в Парижі вона неодмінно мене зловить! Задля цього не варто було тікати з Англії...

— Хіба англійська поліція може схопити тебе в Парижі?

— Не знаю. Але ризикувати, мабуть, не слід.

— А хіба не можна йти понад Сеною аж до Парижа, а потім обійти його й знову вийти до Сени? Мені теж не хочеться здибатись з Гарафолі...

— Отож-то.

— Так і підемо. А по дорозі розпитуватимемо про "Лебедя". Він дуже примітний, і якщо хтось його бачив на Сені, ми про це довідаємося. Коли ж ми не знайдемо його на Сені — будемо шукати на Луарі, на Гароні, на інших річках. Я певен — ми знайдемо "Лебедя"!

Мені було нічого заперечити Маттіа.

А як бути з Капі? Я не міг звикнути до його огидного жовтого кольору. Тож ми купили рідкого мила і в пер-шій-ліпшій річечці влаштували Капі купіль. Проте фарба нашого друга Боба була дуже міцна, і нам довелося купати Капі раз, і другий, і третій, поки він знову став сірий.

Надвечір ми вийшли до Сени.

Коли з висоти горба, порослого лісом, Маттіа побачив її води, вітрильники й пароплави, які пливли по ній, він сказав, що дуже хотів би поплисти на одному з цих суден поміж зелених берегів.

— Я певен — саме по Сені пані Мілліган возить Артура! — вигукнув він насамкінець.

Ми спитали про "Лебедя" в людей з найближчого села. Та нам сказали, що баржі з верандою тут не бачили.

Не бачили "Лебедя" і в Руані, і в Бльбефі, і в Позі. Тільки в Шарантоні нам уперше сказали, що судно з верандою, схоже на плавучий дімок, пропливало тут.

Маттіа застрибав із радощів, потім схопив скрипку й заграв туш.

Я тим часом далі розпитував річковиків про "Лебедя" і почув, що він проплив мимо Шарантона вгору по Сені місяців зо два тому.

Отже, тепер "Лебідь" далеко. Але це байдуже. Ми наздоженемо його!..

Ми вирушили далі. В Монтеру знову заходилися розпитувати про "Лебедя" й дізналися, що він поплив до Іонни. Ми дуже зраділи — адже Іонна протікає через Дрезі, тож у нас буде нагода навідати Лізу. А від Лізи довідаємось про пані Мілліган та Артура...

Досі ми йшли, майже не зупиняючись і не даючи концертів. Жили на ті сорок франків, що привезли з Англії.

Ми ощадили їх як могли. Маттіа сказав, що він не їстиме м'яса: мовляв, у таку спеку це шкідливо. І ми задовольнялися на обід скибкою хліба, грудочкою масла і одним крутим яйцем, розрізаним навпіл.

Часом Маттіа казав мені мрійливо:

— От якби в пані Мілліган і досі була та сама куховарка, яка пекла тобі такі смачні пироги з варенням! Так мені хочеться пирогів з абрикосами! Яблучні тістечка я їв, а от пирогів з абрикосами не куштував...

Скрізь ми розпитували про "Лебедя". Його багато хто бачив. Нам розповідали про нього і про пані Мілліган, англійську даму, дуже гарну та добру, і про її сина. Казали, що він лежить на ліжку, поставленому на веранді, в затінку зелені й квітів. Проте інколи він і встав. Отже, Артурові краще!

Ми наближалися до Дрезі. Ще два дні, ще один, ще кілька годин...

І ось нарешті ліс, де минулої осені ми гуляли з Лізою.

Ми наддали ходи, майже побігли. А Капі помчав уперед. То й добре — він попередить Лізу про наш прихід, і вона вийде нас зустрічати!

Але через кілька хвилин Каці повернувся і, знічений, подріботів позаду нас.

Що сталося? Де ж Ліза?

Нарешті ми підійшли до будиночка тітки Катрін. Двері були відчинені, і в кухні ми побачили якусь незнайому жінку.

— А де пані Сюріо? — спитали ми в один голос. Жінка подивилася на нас так, ніби ми спитали про

якусь нісенітницю.

— Її тут більше немає,— відповіла вона за якусь хвилину.

— А де ж вона?

— В Єгипті.

Ми розгублено перезирнулися. Маєш! Правду кажучи, ми не знали, що таке той Єгипет і де він є. Десь за морями, чи що?..

— А Ліза? Ви знаєте Лізу?

— Ще б пак! Ліза попливла на барці з англійською дамою...

Ліза на "Лебеді"! Чи нам це не причулося? Аж тут жінка спитала:

— А ти часом не Ремі?

— Ремі.

— Он як! Тож коли Сюріо потонув...

— Потонув?!.

— Потонув біля греблі... Упав у воду, його затягло під баржу, а там зачепився за гвіздок. Таке буває... Катрін дуже побивалася. До того ж, вона залишилася зовсім без грошей. Бідувала... І от їй запропонували піти на службу аж у Єгипет — доглядати дітей пані, в якої вона була колись годувальницею. Та вона не знала, куди подіти Лізу — свою маленьку племінницю... Аж якось увечері сюди припливла баржа з верандою. На баржі була дама-англійка і хворий хлопчик — її син. Вони розговорилися з Катрін. Виявилось, що дама якраз підшукує дитину до компанії своєму синові, щоб йому не було нудно самому на баржі. І вона попросила віддати їй Лізу. Сказала, що буде опікуватися нею, вилікує її... Така добра дама, така прихильна до бідних людей!.. Катрін погодилася. І коли Ліза відпливла на тій баржі з дамою та її сином, сама поїхала в Єгипет. Наглядачем шлюзу приставили мого чоловіка, і ми перебралися в цей будиночок. Та Катрін, від'їжджаючи, на прохання Лізи, сказала, щоб я розповіла все це хлопчикові, якого звуть Ремі, коли він сюди завітає...

Я був такий приголомшений, що в мене відібрало мову. Але Маттіа не розгубився.

— А куди попливла та англійка? — спитав він.

— Чи то на південь Франції, чи в Швейцарію. Ліза мала мені написати адресу. Але лист поки що не надійшов...

РОЗДІЛ XXII. МРІЇ ЗБУЛИСЯ

Я все ще не міг здобутися на слово. Тож Маттіа відповів за нас обох:

— Щиро дякуємо вам, пані!

Легенько штовхнувши, він вивів мене з кухні.

— Уперед! — вигукнув він.— Уперед! Тепер ми зустрінемось не тільки з пані Мілліган та Артуром, а і з Лізою. Нам справді пощастило!

І знову ми вирушили в путь. Ми поспішали. Зупинялись тільки на ночівлю або коли давали концерт, щоб заробити кілька су.

В Десізі, де Нівернейський канал впадає в Луару, ми знову спитали про "Лебедя". Виявилося, що він поплив обвідним каналом. Ми пішли понад —цим каналом і добулися аж до Діжона. Понад Центральним каналом вийшли на Шалон, а звідти — на Ліон.