Мені не терпілося мерщій одягти цей чудовий одяг, але спершу Віталіс трохи переробив його, від чого я дуже засмутився.
Вернувшись у заїзд, він витяг із свого мішка ножиці й підкоротив штани до колін. А що я дивився на нього сторопіло, то він сказав:
— Хто ми такі? Артисти, чи не так? Комедіанти, які самим своїм виглядом повинні викликати цікавість. Якщо будемо одягнені як звичайні городяни або селяни, на нас ніхто не зверне уваги.
Ось чому з француза, яким я був уранці, надвечір я зробився італійцем.
Обрізавши мої штани до колін, Віталіс перев'язав мені панчохи навхрест червоними стрічками. Капелюх він теж прикрасив стрічками і причепив до нього букетик вовняних квітів.
Не знаю, що думали про мене люди, але мушу признатися, що сам собі я страх як подобався. Капі мій новий костюм, мабуть, припав до вподоби, бо він, обдивившись мене, простяг мені лапу. Зате Серденько весь час, поки я переодягався, стояв переді мною і всіляко передражнював мене.
— А тепер до роботи,— сказав мені Віталіс.— Завтра базарний день, і я хочу влаштувати велику виставу, в якій ти братимеш участь. Зараз ти вивчиш свою роль.
По моїх здивованих очах він побачив, що я його не зрозумів.
— Роллю я називаю те, що ти робитимеш у виставі. Я взяв тебе з собою не ради твоєї втіхи, для цього я не такий багатий. Ти повинен працювати. Твоя робота по-лягатиме в тому, що ти виступатимеш у комедії разом із собаками та Серденьком.
— Але я не вмію грати! — злякано вигукнув я.
— Саме тому я повинен тебе навчити. Ти, певно, здогадуєшся, що Капі не міг сам навчитися ходити на задніх лапах, Дольче не задля свого вдоволення стрибає через мотузку. Їм довелося багато й довго вчитися. Тепер і тобі доведеться працювати, щоб вивчити різні ролі.
Я був вражений. Досі я думав, що працювати — це означає копати землю, рубати дрова, обтісувати камінь; іншої роботи я не міг собі уявити.
— П'єса, яку ми поставимо, називається "Слуга генерала Серденька". Ось її зміст: до нинішнього дня Серденько мав слугу Капі, яким був дуже задоволений. Але Капі постарів, і генерал забажав найняти нового слугу. Капі знайшов йому сільського хлопчика на ім'я Ремі.
— Такого, як я?
— Ні, не такого, як ти, а тебе самого. Ти прийшов із села, щоб стати слугою в генерала Серденька.
— У мавп не буває слуг.
— У комедіях вони бувають. Отже, ти приходиш до Серденька, але йому здається, що ти недотепа!
— Мені це не подобається.
— Чи тобі не все одно? Адже це робиться для сміху. Зрештою, уяви собі, що ти й справді найнявся слугою до якогось пана і він тобі велить, наприклад, накрити стіл. Ось тобі стіл, який служитиме нам і під час вистави. Підійди до нього й накрий до обіду.
На столі були тарілки, склянка, ніж, виделка й біла серветка.
Як же все це треба розставити?
Питаючи себе так, я став на місці, простягти вперед руки й роззявивши рота, не знаючи, з чого почати. Віталіс заплескав у долоні й голосно засміявся.
— Браво, браво! — закричав він.— Краще бути не може. Хлопець, який був у мене до тебе, хитрувато усміхався і всім своїм виглядом промовляв: "Зараз ви побачите, якого я покажу дурня". А ти нічого не хочеш зображати, лишаєшся самим собою, і твоя наївність чудова.
— Я просто не знаю, що мені робити.
— Тим ти й чудовий. Завтра чи за кілька днів ти добре знатимеш, що маєш робити. І тоді тобі вже доведеться пригадувати розгубленість, яку ти відчуваєш зараз, і вдавати те, чого ти більше не зазнаєш. Якщо ти зможеш віднайти цей вираз обличчя і цю поставу, я провіщаю тобі великий успіх. Кого ти зображаєш у моїй комедії? Молодого селюка, який нічого в житті не бачив і ніде не бував. Ти наймаєшся до мавпи, і, виявляється, ти менше знаєш і вмієш, ніж вона. Твоя роль полягає в тому, що ти повинен бути дурніший від Серденька. Щоб досконало зіграти цю роль, тобі слід лишитись таким, який ти є тепер.
"Слуга генерала Серденька" була невелика комедія; вся вистава тривала не більш ніж двадцять хвилин. Але наша репетиція затяглася до трьох годин, бо Віталіс примушував мене й собак по кілька разів починати все спочатку. Мене дуже здивували терпіння й лагідність господаря. Віталіс протягом усієї довгої репетиції не тільки ні разу не розсердився, а навіть не лайнувся.
— Почнемо спочатку,— казав він суворо, коли не виходило те, чого він хотів.— Капі, це погано! Серденько, ти неуважний, я на тебе розгніваюсь!
І все. Цього було досить.
— Ну, як ти гадаєш, зможеш грати у виставі? — спитав він мене, коли репетиція скінчилася.
— Не знаю.
— Тобі не набридло?
— Ні, мені дуже сподобалось.
— Значить, усе гаразд. Ти кмітливий і, що ще цінніше, уважний. Якщо ти й надалі будеш уважний і слухняний, ти багато досягнеш. Глянь на собак і порівняй їх із Серденьком. У Серденька більше розуму й жвавості, але послуху в нього немає. Він легко схоплює все, що йому показують, але зразу ж усе й забуває. До того ж, він не завжди охоче виконує те, що від нього вимагають. Він любить бунтувати, чинити наперекір. Така в нього вдача, я на нього не серджусь. Будь уважний і слухняний, мій хлопчику. Роби якнайкраще все, що маєш робити. В житті це найважливіше!
Тоді я наважився сказати Віталісові, що під час репетиції мене найбільше здивувало його безмежне терпіння.
У відповідь він лагідно усміхнувся:
— Очевидно, ти досі не жив серед людей, які жорстоко поводилися з тваринами.
— Ні, матінка Барберен ніколи не била нашої Рудої,— зауважив я.
— Певно, матінка Барберен — дуже добра жінка. Вона розуміла, що від тварин грубістю нічого не доб'єшся. Я багато чого навчив своїх тварин тільки тому, що ніколи на них не сердився. Якби я їх бив, вони стали б лякливими, а страх паралізує розум. Зрештою, якби я дратувався, то не був би такий терплячий, як тепер, бо, виховуючи інших, виховуєшся сам. Мої вихованці дали мені не менше уроків, ніж я їм. Я розвинув їхній розум, вони — мій характер
Це здалося мені таким дивним, що я засміявся.
— Тобі здається дивним, що собака може чогось навчити людину? А проте це так. Уяви собі, що я, навчаючи Капі, почав би гарячкувати й сердитись, яким би тоді став Капі? Він теж зробився б злий, дратівливий, тобто, наслідуючи мене, зіпсувався б. У стриманого й лагідного господаря собака завжди вихований і лагідний.