Як на зло, місто вже два дні було вкрите густим туманом. Небо, точніше, те, що в Лондоні править за небо, було геть засноване якимись оранжевими хмарами, а вулиці — сіруватим димом, крізь який важко було щось розгледіти на віддалі кількох кроків. Не багато вийде на вулицю людей, аби подивитися на нас, а Капі за туманом вони й зовсім не помітять. Як ми зберемо пристойні гроші? Маттіа кляв цей проклятущий туман. Ми не знали, яку послугу всім нам він незабаром зробить...
Чимчикуючи швидко і погукуючи на Капі, ми дійшли до Холборна — однієї з найлюдніших торгових вулиць у Лондоні. Раптом я помітив, що Капі нема біля нас. Де він? Такого ще ніколи не бувало. Я зупинився, щоб почекати на нього. Звернувши в якусь алею, я тихенько свиснув, бо побачити щось на віддалі було неможливо. Я вже злякався, чи Капі, бува, не вкрадено, коли побачив — він біжить чвалом, тримаючи в зубах пару шерстяних панчіх. Метляючи хвостом, Капі почепився передніми лапами на мене і віддав мені панчохи. Він виглядав дуже гордим, ніби йому вдалося добре виконати один із своїх найважчих фокусів, і він вимагав од мене схвалення.
Все це сталося за якусь там мить. Я сторопів. Зненацька Маттіа вхопив панчохи в одну руку, а другою потяг мене далі в алею.
— Ходімо чимшвидше, але не біжімо! — мовив він. Трохи згодом він пояснив, чому ми втекли.
— Я, так само, як і ти, задумався, де б Капі міг узяти ці панчохи. Коли чую — якийсь чоловік каже: "Де злодій?" Злодій — це Капі, розумієш? Якби не туман, нас би спіймали як злодіїв.
Я дуже добре все зрозумів. На якусь мить мені перехопило дух.
Вони зробили з Капі злодія, з мого доброго, чесного
Капі!
— Повертаймося додому, Маттіа! Тримай Капі на повідці. Маттіа не заперечив і словом, і ми, швидко крокуючи, вернулися в "Двір Червоного Лева".
Батько, мати й діти сиділи за столом. Вони згортали шматки матерії. Я шпурнув панчохи на стіл. Ален і Нед розсміялися.
— Ось пара панчіх,— сказав я.— Щойно їх украв Капі, бо з Капі зроблено злодія. Сподіваюсь, що це вчинено жартома.
Я весь тремтів, однак говорив твердим і рішучим тоном.
— А якщо не жартома,— спитав батько,— то що тоді?
— Я прив'яжу Капі до шиї вірьовку і, хоч як люблю його, відведу до Темзи і втоплю. Я не хочу, щоб Капі став злодієм, і сам не хочу ним стати. Якби я знав, що це може колись трапитись, то давно пішов би і втопився разом з Капі.
Батько пильно дивився мені в обличчя. Потім замахнувся на мене. Він пропікав мене очима. Однак я не опустив погляду.
Мало-помалу його спотворене злістю обличчя пом'якшало.
— Ти маєш рацію, гадаючи, що це вчинено жартома,— сказав батько.— А щоб це більше не повторилося, віднині Капі виходитиме на роботу тільки з вами.
РОЗДІЛ XVI. ЗРАДЖЕНІ МРІЇ
Я дуже хотів подружитися з моїми братами Аленом і Недом. Але вони цього не хотіли, більше того — давали мені зрозуміти, що ненавидять мене. Очевидно, вони не мали мене за брата.
Після пригоди з Капі наші взаємини визначились досить чітко. Я й собі дав їм зрозуміти — звичайно, не словами, бо по-англійськи я майже не говорив,— а жестами, що коли вони заподіють Капі бодай якусь шкоду, то матимуть справу зі мною.
Пробував я заприязнитись і з сестрами. Але Енні, старша, ставилась до мене не краще, ніж Ален та Нед. Не минало й дня, щоб вона не викинула мені якогось коника, і слід сказати, робила це вельми вміло.
Ненависний Аленові й Неду, зневажений Енні, я покладав останні свої надії на маленьку Кет. Трирічна Кет, природно, не почувала до мене неприязні. Я пестив її, пригощав цукерками, тістечками, апельсинами. Їх давали мені дітлахи на вулицях, коли ми з Маттіа й Капі показували виставу. Вони казали: "Це собаці". Мабуть, не дуже це мудро — пригощати апельсинами собаку, але я брав їх охоче — адже вони призначалися для маленької Кет...
Отож з усієї моєї сім'ї, про зустріч з якою я так мріяв, одна тільки Кет дозволяла себе любити. Дід плював у мій бік щоразу, як я наближався до нього. Батько згадував про мене тільки ввечері, коли я віддавав йому зароблені на вулицях гроші. Мати взагалі не звертала на мене уваги. Ален, Нед та Енні ненавиділи мене. Тільки маленька Кет дозволяла пестити себе, і то лише тоді, як я частував її солодощами.
Яке розчарування!
Хоч я з самого початку відкинув припущення Маттіа, проте, задумуючись над своїм становищем, доходив висновку, що якби справді сім'я Дрісколів була моєю сім'єю, то всі її члени ставились би до мене з більшою приязню і турботливістю. Адже я нічим не заслужив такої байдужості й жорстокості...
Коли Маттіа бачив мене зажуреним, він, здогадуючись про причини мого смутку, говорив ніби сам до себе:
— Цікаво б знати, що відповість тобі матінка Барберен!
Щоб мати змогу навідуватися щодня на пошту — ми просили матінку, аби вона адресувала листа "до запитання",— ми поміняли свій звичний маршрут і ходили тепер спершу до головного поштамту, а вже потім у Холборн. Врешті-решт нам вручили довгожданого листа.
Головний поштамт видався нам непідходящим місцем для читання такого листа. Ми звернули в бічну вуличку, і там я нарешті розкрив листа матінки Барберен, точніше, листа, якого написав за неї священик з Шаванона.
Ось що я прочитав:
"Мій маленький Ремі!
Я дуже здивована й засмучена тим, про що дізналася з твого листа. З того, що завжди мені говорив мій бідний Барберен відтоді, як знайшов тебе на вулиці Бретей, а також з розмови з особою, яка тебе розшукувала, я була певна: твої батьки — дуже багаті люди.
Про це свідчив і одяг, який був на тобі, коли Барберен приніс тебе в Шаванон. Так зодягають тільки дітей багатих батьків. Ти питаєш мене, в які пелюшки ти був сповитий. Мені легко відповісти тобі на це, бо я зберегла всі твої речі, гадаючи, що тебе зможуть за ними впізнати твої батьки, якщо будуть тебе розшукувати.
Та насамперед мушу сказати, що в тебе не було справжніх пелюшок. "Пелюшки" я говорила за звичкою, бо в нас дітей сповивають. Ти ж не був сповитий; ти був одягнений. На тобі був мереживний чепчик, дуже гарний і, напевно, дуже дорогий, льоля з тонкого полотна, оторочена на шиї і рукавцях вузьким мереживцем, білі вовняні панчішки, білі плетені черевички з шовковими китичками, довге платтячко з білої фланелі, довга біла кашемірова шубка на шовковій підкладці, красиво гаптована, з капюшоном. До того ж, ти був загорнутий у фланелеву ковдрочку.