— Є два способи порятунку, і я певен: наші інженери спробують їх. Перший спосіб — пробити до нас хід згори, другий — качати воду.
— Якби-то пробили хід!
— Якби-то викачали воду!
— Ми перебуваємо на глибині сорока метрів,— вів далі "вчитель".— Якщо вони будуть прорубувати за день по шість-вісім метрів, то за сім-вісім днів доберуться до нас.
— Шість метрів за день не прорубаєш.
— Авжеж, не прорубаєш, якщо працювати в звичайних умовах. Але якщо треба рятувати товаришів — можна гори перевернути!
— Та хіба ми зможемо протриматися вісім днів? Подумайте, "вчителю", вісім днів...
— А воду? Як викачати воду?
— Оцього я не знаю. Хтозна, скільки її в шахті — двісті чи триста тисяч кубічних метрів... Але, щоб пробратися до нас, нема потреби виказувати всю воду, яка затопила шахту. Адже ми на першому ярусі. Якщо вичерпувати воду шістьма цебрами по двадцять п'ять гектолітрів кожне, то з трьох колодязів можна було б викачати сто п'ятдесят гектолітрів.
Зав'язалася суперечка про те, який з двох способів кращий. З цієї суперечки я зрозумів: навіть при збігові найщасливіших обставин нам доведеться пробути в нашій кам'яній могилі щонайменше вісім днів.
Вісім днів! "Учитель" розповідав нам про робітників, які були відгороджені від світу водою двадцять чотири
дні...
Але то була розповідь, а тут жива дійсність. І я безперестану повторював подумки ці два слова: "Вісім днів!" Аж раптом суперечка припинилася.
— Послухайте-но! — озвався Карорі.
— Що таке?
— Щось із водою коїться.
— Ти, певно, скотив униз камінь.
— Ні, чути глухий шум. Ми прислухались.
Я мав гарний слух, але не настільки тонкий, щоб чути всі звуки в шахті. Проте мої товариші, звиклі до голосів підземелля, виявились щасливішими, ніж я.
— Ай справді,— сказав "учитель",— щось там діється з водою.
— Що, "вчителю"?
— Хіба я знаю?
— Може, вода знову прибуває?
— Ні, шум уриваний. Він повторюється через рівні проміжки часу.
— Уриваний і повторюється через рівні проміжки часу! Друзі мої, ми врятовані! Це хлюпотить вода в цебрах, що ними вичерпують воду.
— Вода в цебрах!..
Ми всі враз повторили ці слова. І схопились на ноги, мовби вражені електричним струмом.
Здавалося, над нами вже немає сорока метрів землі, і повітря вже на стиснуте, і стіни вибою вже не давлять на нас. Перестало шуміти у вухах — ми дихали вільно, серця гаряче бились в грудях.
Карорі схопив мене за руку і міцно стиснув її.
— Ти славний хлопець,— сказав він.
— Це ти славний хлопець.
— Ні, ти.
— Ти перший почув, як черпають воду.
Ми обоє нетямилися з радощів. Ми надіялись на порятунок. Незабаром нас визволять з нашої в'язниці...
Гай, гай! Ця надія справдилася не так-то й скоро. І не для всіх...
Перш ніж ми побачили сонце на небі, перш ніж почули шум вітру у вітті дерев, нам довелося ще протягом довгих днів терпіти жорстокі муки і не раз у відчаї питати себе, чи ми побачимо коли-небудь вільний світ, чи почуємо його солодку музику.
Тепер я повинен розповісти тобі, читачу, як сталася ця жахлива катастрофа в шахті Трюйєр і яких заходів вжили інженери, щоб нас урятувати.
Коли ми в понеділок уранці спускалися в шахту, небо було вкрите чорними хмарами. Все провіщало грозу. Близько сьомої години вона таки почалася. Це був справжній потоп. Вода, не всотуючись у кам'яний ґрунт, стікала до Дівони.
За кілька хвилин Дівона та її притоки вийшли з берегів і розлилися по улоговині, під якою була шахта. Вода затопила місцевість буквально за мить. Робітники, які промивали руду на поверхні землі, сховалися від грози і уникли небезпеки. Шахту Трюйєр затоплювало вже не вперше. Оскільки три шахтні колодязі були на значній висоті, то всі вважали, що вода до них не підніметься. Турбувалися тільки про те, щоб не знесло купу стояків, приготовлених для кріплення галерей.
Цими стояками клопотався також інженер шахти. Раптом він побачив, як в одному місці вода завирувала, провалюючись у прірву, яку вона під собою вирила.
Було ясно: вода ринула в шахту, і рівень її на поверхні знижувався. Отже, шахту неминуче затопить, і шахтарі, які зараз там працюють, загинуть.
Інженер побіг до шахти Сен-Жюльен і наказав, щоб його опустили вниз. Але перед тим, як залізти в кліть, він прислухався. З глибини шахти долинав гуркіт. То ревіла вода.
— Не спускайтеся,— сказали робітники і хотіли його затримати.
Але він вийняв з жилета годинник і сказав:
— Якщо я не повернуся, віддайте цей годинник моїй доньці.
Інженер простяг годинник одному з шахтарів. Потім він звелів:
— Опускайте!
Кліть посунулася вниз.
— Скажеш їй, що батько цілує її і обіймає! — підвівши голову, крикнув інженер до шахтаря, якому віддав годинник.
Кліть спустилася. Інженер погукав. Прибігло п'ятеро шахтарів. Він наказав їм залізти в кліть. Потім він знову почав гукати, але його крик потонув у гуркоті каміння й ревищі води.
Вода ринула в галерею. Тим часом інженер помітив ще декілька ламп. Він кинувся туди, де вони блимали, і незабаром привів ще трьох шахтарів. Вода сягала вже до колін. Кліть ще раз спустилася. Інженер посадив у неї трьох шахтарів і хотів був знову бігти на світло ламп, яке побачив удалині. Але шахтарі силоміць за-тягли його в кліть, подавши водночас сигнал піднімати.
Рятувати людей в такий спосіб далі будо неможливо. Що робити? Адже вранці в шахту спустилися сто п'ятдесят шахтарів, бо було роздано сто п'ятдесят ламп. В лампарню повернуто тільки тридцять ламп. Тож під землею залишилося ще сто двадцять душ. Чи живі вони? Чи вдалося їм знайти якесь сховище?
Аж тут на поверхні землі залунали вибухи. Земля і камені злітали на значну висоту. Немов від землетрусу, дрижали будинки. Газ і повітря, витіснювані водою, скупчувались у вибоях, і там, де тиск землі був надто слабкий, проривали її поверхню, як стінки парового котла. Шахту затопило повністю. Катастрофа сталася.
Новина швидко облетіла Варе. До Трюйєра стали збігатися робітники, жінки, діти шахтарів, які були під землею, і просто цікаві. Вони розпитували, що сталося, вимагали відповіді, плакали і кричали:
— Від нас приховують правду! Це інженер винен! Смерть йому, смерть!
Юрба посунула до контори, де інженер, глухий до зойків і прокльонів, схилився над планом шахти, шукаючи місця, де могли сховатися робітники і звідки належало починати рятувальні роботи.