— Ходи-но сюди, це наш друг заєць. Та підійди, не _.н повернувся і пострибав геть, прищуливши вуха, бійся, хай він на тебе подивиться. сягали йому аж до плечей.
Бембі відразу ж підійшов і побачив зайця. Той стояв д0 побачення! — гукнув навздогінці Бембі.
і ввічливо дивився на нього. Великі зайцеві вуха то раптово Мати всміхнулася.
підіймалися, то мляво опускались, наче від несподіваного _ Ставний заєць... Такий простий і скромний. Йому
нападу слабості. теЖ не солодко живеться.
Бембі збентежили вуса, що стирчали навколо рота ц д словах чулася глибока симпатія, в зайця. Проте він помітив, що обличчя зайцеве лагідне,
доброзичливе, а його блискучі круглі очі дивляться на поки мати вечеряла, Бембі гуляв на лузі. Він спо-світ скромно і відкрито. Страх у Бембі як рукою зняло, ц;ваВся зустріти когось із своїх знайомих, а може, але, на його подив, не стало й поваги, що її він був спершу и познайомитись ще з кимось. Не те щоб у нього була відчув до зайця. в ЦЬОму особлива потреба — просто Бембі завжди чекав
— Добрий вечір, юначе,— привітав його заєць з ви ЧОГОсь нового. Раптом до нього долинув якийсь шелест шуканою чемністю. і тихий тупіт. Він придивився. Вдалині, на узліссі, щось
Бембі тільки злегка кивнув головою й мовив: "Добрий промайнуло в траві. Якась істота... ні... дві! Бембі зирк-вечір". Він і сам не знав, чому обмежився таким приві НуВ на матір, проте вона, анітрохи не турбуючись, танням—дуже люб'язним, дуже ввічливим, однак дещо низько опустила голову в траву. А там, на узліссі, неві-поблажливим. Інакше він не міг. Очевидно, це було домі істоти бігали кружка точнісінько так, як щойно в нього в крові. бігав Бембі. Він збентежився і мимоволі ступнув назад,
— Який гарний юний принц,— сказав заєць матері, ніби лаштуючись тікати. Це привернуло увагу матері, Він уважно розглядав Бембі, піднімаючи то одне вухо, і та підвела голову.
то друге, то обоє разом; часом вуха мляво опускалися. — Що з тобою? — гукнула вона.
Ця манера не сподобалася Бембі. Йому здавалося. Але Бембі від хвилювання не міг і слова вимовити що заєць хоче сказати: "Не вартий він того, щоб тримати до ладу, він тільки бурмотів: при ньому вуха сторч". — Там... там...
А заєць усе лагідно розглядав Бембі великими круглими Мати глянула туди, куди показував Бембі. очима. При цьому його ніс і рот з пишними вусами — Он воно що! То моя кузина. Ну звісно, в неї ворушились, ніби він силкувався не чхнути. Бембі засмі теж маля... ні. аж двоє.— Мати досі говорила весело, явся. та раптом споважніла.— Ось тобі й маєш... у Ени двоє...
Відразу ж засміявся й заєць, тільки очі його лишились Справді двоє... замислені. Бембі пильно дивився на узлісся. Тепер він помітив
— Поздоровляю,— сказав він матері,— щиро поздо— там істоту, дуже подібну до його матері. Досі він її ровляю вас із таким сином. Авжеж, авжеж... з нього не помічав. А в траві все ще хтось гасав, проте нічого буде чудовий принц... авжеж, це добре видно. не було видно, крім двох рудуватих спинок, двох черво-
Заєць випростався і, на великий подив Бембі, сів нястих тоненьких смужок, на задні лапи. Поставивши вуха сторчма, він уважно — Ходімо,— сказала мати.— Нарешті знайшлося то-прислухався, потім понюхав своїм рухливим носом по— вариство якраз для тебе.
вітря і знов манірно став на всі чотири лапи. Бембі охоче побіг би, та мати йшла поволі, щокрок
— Ну, моє шанування, панове,— сказав він.— У мене озираючись навсібіч, і йому доводилося стримуватись, ще стільки роботи сьогодні ввечері... Уклінно прошу х°ч він просто знемагав від цікавості й нетерплячки, вибачити мені. Мати міркувала вголос:
211
21
— Я була певна, що ми зустрінемо Ену. "Де це воі); ділася?" —думала я. Звісно, я здогадувалась, що й у Н(| дитина. Але що їх аж двоє...
Тим часом родичі давно їх побачили і йшли назустріч Бембі мав би привітати тітку як годиться, проте вії і нічого не помічав, крім своїх нових товаришів.
— Ну,— ласкаво мовила тітка,— оце Гобо, а це Фа , ліна. Будете разом гратись.
Діти стояли, розгублені й притихлі, не зводячи ОД1)( з одного погляду. Гобо біля Фаліни, Бембі навпроти них / Мовчали й дивилися.
— Облиш їх,— сказала мати.— Самі познайомляться
— Який гарний у тебе син! — сказала тітка Ена.— Дуже гарний. Такий міцний і стрункий!
— Звичайно, скаржитись мені не випадає,— задоволено сказала мати.— Але ж у тебе аж двоє, Ено...
— Це так, це так! — підхопила Ена.— Ти ж знаєш.| люба, що мені на дітей завжди таланило.
— Бембі мій первісточок...— сказала мати.
— Бачиш,— мовила Ена,— не завжди однаково виходить. Може, в майбутньому...
Діти все ще стояли, втупившись одне в одного очима. Ніхто не промовив жодного слова. Раптом Фаліна під стрибнула й гайнула вбік. їй набридло стояти стовпцем на одному місці.
Бембі кинувся за нею. А за ним і Гобо. Вони мчали наздоганяючи одне одного, перетинаючи луг уздовж і впоперек, виписуючи півкола. Це було чудово. Коли ж, трохи стомившись, поставали, то знали, що знайомство відбулося. Вони відразу ж весело заговорили.
Бембі розповів про свої розмови з коником-стрибун^ цем і метеликом.
— Аз жуком ти розмовляв? — спитала Фаліна.
Ні, з жуком Бембі не розмовляв. Він навіть не знав, хто це такий.
— Я часто гомоню з ним,— трохи хвалькувато повідомила Фаліна.
— А мене сойка вилаяла.— сказав Бембі.
— Справді? — здивувався Гобо.— Невже таки вилаяла? — Гобо взагалі легко було здивувати.— V мене їжаі>
у ніс уколов,— сказав він, наче між іншим: Гобо був нав дивовижу скромний.
— А хто це — їжак? — поцікавився Бембі. Йому було приємно мати друзів, які так багато всього знають.
— їжак — жахливе створіння,— вигукнула Фаліна.— Весь у голках і такий лютий!
— Ти думаєш, він лютий? — сказав Гобо.— Адже він нікому не робить нічого лихого.
— А хіба він тебе не вколов? — швидко заперечила Фаліна.
— Ну, так, бо я сам докучав йому розмовами. Та й уколов він мене зовсім не боляче.
— А чому він не хотів з тобою розмовляти? — спитав Бембі Гобо.
— Він ні з ким не бажає розмовляти, — втрутилась Фаліна.— Коли до нього хто-небудь підходить, він згортається клубочком і наставляє свої голки. Наша мама каже, що він взагалі ні з ким не знається.