…А, так-так!.. Прокинувсь я тоді — спала вона. Спокійно так, і усмішка грала на лиці. Постояв хвилинку над нею — жаль стало будити. Прикрив ще шинелею, пішов…
Та записка була не одна. З книжки виглядала й друга.
Хутко пробіг по ній очима:
"Добрий мій Владю!.. Сердечне спасибі. За все, за все… Колись, мо, віддячу. Ще взяла у вас книжку… Власно, не одну, а дві — Тургенєва й Купріна. За тиждень віддам.
З щирою повагою, Льоля".
Переглянув усю книжку — більш нічого. Ще раз перечитав обидві записки і так сидів нерухомо…
На другий день, звичайно, одержав від Ніни листа. Я ждав цього. Писала:
"Противний, нікчемний хлопчина!..
Як я Вас тепер ненавиджу! Ви хам, мужик, остання скотина!.. Як Ви могли, як Ви могли?.. Ви обезчестили моє чесне ім’я… Ви вдерлись у мою душу брудними чоботищами… Ви!.. Ви!..
Ах, бідна, нещасна я женщина!.. Як я впіймалася на Ваш гачок? Як я?.. Боже!.. Я не переживу такого безчестя!..
Та тільки ні!.. Двері до мого серця для Вас назавше зачинені… Таким скотам кришка!
Не Ваша Н…"
По двох тижнях мене зі шпиталю виписали. Була глупа осінь. Віяв пронизливий східний вітер. Я не йшов, а біг по вулицях. Холод кусався, та ще так хотілося швидше, швидше… До братви, до роботи. Занудився дуже…
Забіг по дорозі на кватиру. Господар зустрів, як рідного сина. Радий такий, радий… І ласкаво нагадав про гроші, що три місяці я не платив. Окинув очима кімнату, свою хорошу, любу кімнату. Така, як була, — наче вчора тільки в ній ночував. Одне трохи незвичайно — прибрано було. Ліжко застелене, книжки поскладені. Ніколи в ній так не бувало.
Тільки подивився й подався на аеродром. З аеродрому — в штаб. Скрізь хотілось побути. Всіх побачити. Так до самого вечора, а тоді з братвою до міста. Братва покроплювала моє прибуття.
Другого дня, прибираючи на столі, помітив я, що немає однієї моєї фотографії. Може, і не помітив би, коли це так упало в очі. Вона завжди стояла в мене на столі. То була дорога згадка про мою першу любов із написом на звороті: "А молодість не вернеться, не вернеться вона… Зіна". Я перекидав усі книжки, всю кімнату облазив — не було.
Де б же вона поділась? Хіба взяв хто?..
Раптом мені спало на думку, що це Льоля її взяла, тоді вкупі з книжками. Ну, взяла — і хай. На згадку буде дівчині… Коли ж за цією думкою виникла й нова:
"А чи не "взяла" вона ще чого часом?.."
Хутко відчиняю шухлядки в столі — все на місці. Навіть грошей тринадцять карбованців цілі. Кинувсь до одягу — як висів тоді на вішалці, так і висить. Заглянув у корзину… не було мавзера.
Значить, вона!.. Ну, якому чортові з моїх товаришів він потрібний? Нагукав на господаря:
— Хто був за цей час у моїй кімнаті?
— Та хто ж… Ото дівчина, що ви й самі знаєте. Потім заходила якась дамочка… З запискою вашою.
— І більше ніхто?
— Більш ніхто…
Кипів і лютував, як звір. Здавалось: попадись Льоля в ту хвилину — на шматки б розірвав. Наваживсь нарешті знайти її і поквитатись.
Як смеркло, я вже ходив по Садовій і шукав її. Заходив майже в усі ресторани, пивні. Зазирав майже кожній женщині в обличчя і не знаходив. Зустрічав там, кого й не думав зустрічати, навіть режисера з нашого українського гуртка. А Льолі не було. Надумав у якоїсь повії запитатися, але не насмів. Нарешті за північ вони вже самі звернули на мене увагу. Підходить одна й запитує:
— Кого, браток, шукаєш?..
— Та тут одну… Льолею звати.
— Льолею?.. А яка вона з себе?
Я розповів.
— Не знаю такої… — І потім по павзі: — А може б, я її замінила, га?.. — Випнула вперед груди й безсоромно моргнула очима. Я зніяковів і не знав, що відповідати.
— Ну, чого ж дивишся?.. Ну!
Взяла мене під руку й веде. Я зупинився й тихо промимрив:
— Пробачте!.. Але я не той…
— Що не той?
— І, крім того, в мене грошей немає…
— Грошей немає?! Масьол нещасний! — Ткнула мене рукою в живіт і хутко пішла.
Одне слово, не везло. Але надії на зустріч не губив. Колись та зустріну суку. Стомився нарешті здорово. Зайшов у ресторан і замовив пляшку пива. Дивлюсь — за другим столиком якась красуня сидить. І така ж молоденька та маленька, як лялечка.
"Невже, — подумав, — і воно "працює"?.."
Я не помилився: вона вже зиркала в мій бік. Попрохав пробачення й підсів до неї. Вона ж, глянувши на мою військову форму, зараз до мене по-діловому:
— Тільки ж знай, браток!.. Я не з тих, що за троячку. І не мились по-дурному!
Я відповів, що милитись не збираюсь, і замовив на двох вечерю. Поласкавіла вона трохи, розговорились. Згодом запитав про Льолю. Сказала, що навіть товаришує з нею, але сьогодні її не бачила. Живе ж Льоля на Поштовій, № 2, у Мури якоїсь…
На другий день опівдні я вже був на Поштовій. Знайшов № 2. То був великий будинок на кілька поверхів.
О, та Мура живе по-непманському!.. Тільки ж у квартирі якій?
Постукав у перші двері — нема. У другі — і не знаємо такої… Всі квартири обійшов — не знайшов. Вже аж у підвалі хтось мені сказав… "хтось", бо поночі було… що вона живе в дворі, у флігельку. У дворі мене перестрів якийсь дядя.
— Кого вам?
— Муру… Де вона живе?
— Муру?.. — І так це сказав, неначе кіт муркнув. — Он то вона живе.
Знайшов я "он то" — маленькі двері в сінці і ще менші в кімнату. А в ній напівтемно і нікого не видко.
— Пробачте!.. Тут живе Мура?
— Мура?
І тепер справді наче кіт.
— Я Мура… Що скажете?
З закапелка вилізло якесь страшне опудало. В лахмітті все і розкуйовджене. Аж моторошно якось стало…
— Мені треба бачити Льолю. Ви знаєте Льолю?
— Знаю… Мо, гроші принесли?
— Ні-ні, я не про гроші… Я Льолю хочу бачити…
— Нема її. Вже тиждень, як завіялась. І грошей, зараза, не віддала…
— Де ж вона?
— А я знаю? Не ходжу ж я за нею…
Бачу я — нічого так не вийде. Витяг карбованця (пригадалася Льоля, сценка в міському саду) і дав їй. Пом'якшала трохи стара, але сказати щось певного так і не сказала. Не знала. Тоді я попрохав Муру пошукати хоч мої книжки. Муркнула мені у відповідь:
— Шукай сам отам… — І показала рукою на ситцеву ширму. За ширмою стояло ліжко. Коло нього — маленький столик. А на ньому — різні флакончики, коробки з-під пудри, фотографії. Поміж них була й моя…
Ще лежала збоку купка книжок. Але моїх між ними не було. Знайшов я їх на вікні. Лежали вкупі з якимсь великим зеленим зшитком. Мене зацікавив напис на ньому: вгорі — "Жорж Анті" і трохи нижче "Беладонна. Роман". Я розгорнув і так, між іншим, почав читати…