Маруся. Побледнел? Бедный! Но я тоже не виновата. Во всяком случае, я вам очень-очень благодарна...
Помічн и к (галантно). Я весь к вашим услугам. Так в четверг вы снова к нам? Очень приятно... Ну-с, мне нужно на свой пост, я сегодня дежурный... Всего прекрасного! (Піднімає картуза і, приємно посміхаючись, іде до воріт).
2-е вікно. Спасіба, ваше благородіє! *
Помічник. За что это?
2-е в і к н о. А за баришню нашу.
Помічник. А вам-то что? (До Марусі). Слышите?
2-е в і к н о. А это, ваше благородіє, наша барышня.
Маруся. Да! Я и забыла. (Біжить до помічника). Передайте, пожалуйста, для этих камер вот этот табак.
Помічник. Табак? Хм. Ведь это нелегальщина? А? Хе-хе-хе... Ну, бог с вами, так и быть уже, совершу еще одно преступление. А они обожают вас, хе-хе-хе!
Маруся. Да, мы — друзья.
Помічник. Это — очень трогательно. Передам, передам... Только, слышь, вы там? Молчать обо всём, как камни! Поняли?
2-е й 3-є вікна (радісно). Поняли, ваше благородіє. Спасіба! Покорнейше благодарим!
Помічник. То-то же! До приятного свидания! Маруся. До свидания! Спасибо!
Помічник з приємною посмішкою зникає в хвіртці.
2-е в і к н о. А що, видітє, баришня, ми вам не говорили? О, он такой, що хлебом не корми, а только щоб красіза баришня любезное слово сказала...
З'являється Трохим. Іде швидко, поспішно. Напружено шукає очима. Губи тісно, понуро стулені. Зобачивши Марусю, підходить.
Трохим (одривисто, задихано говорить). Добре, що застав. Мені треба вас... Два слова.
Маруся( трохи злякано і схвильовано дивиться на ньо-го). Добре.
Трохим (одвівши на кінець кону, глухо). Ви вже передали в тюрму?
Маруся. Уже.
Трохим (закусивши губу, якийсь час мовчить). Ну, все одно! Не моє діло. Я тільки от що хотів сказать: я завтра ввечері виїжджаю з города і брать участь в цій справі не можу. А тепер прощайте! (Хоче йти).
Маруся (вражено). Чекайте, як же так? Я ж передала вже, що в четвер.
Трохим. Як знаєте. Я не можу. Чуєте? Я не можу, не маю сил.
Маруся. Це через те, що ви сьогодні бачили?
Т р о х и м. Я це бачив завжди, й тільки ідіот проклятий... Ні, краще прощайте. Краще прощайте, говорю вам, бо може отут же, зараз трапитись нещастя...
Маруся. Ні, ні... Підождіть. Що ж це?.. Це помилка... Це...
Трохим. Яка помилка? Де? Навіщо знов брехать? Навіщо ви брехали мені? Навіщо? Маруся. Коли? Як?
Трохим. Тоді, коли позволяли руки цілувать вам. Для чого? Для чого ця брехня?
Маруся. Я вам цим брехала? Неправда!
Т р о х и м. А чим? Значить, все-таки брехали? Ні, лучче прощайте. Лучче...
Маруся. Чекайте, я не можу! Ви не маєте права тепер виїжджать... Ви їх погубите. Я вас молю... Я все...
Трохим. Плювать! Все одно. Я теж погибаю... Ох, і ідіть собі, ідіть швидше!.. (Зривається з місця й біжить по дорозі в город).
Леонід (хутко підходячи). Що тут було? Що він тобі сказав?
Маруся. Все пропало! Все пропало тепер!.. Боже, що ж мені робити?! О, проклята краса моя! Проклята!
Леонід. Та що таке? Не кричи тільки так, усім чути...
Маруся. Трохим не буде брати участі...
Леонід. Ну, так що? (Роздратовано). Я не розумію, чого з ним так панькаються. Ну, не буде, так що з того? Другий буде на його місці...
Маруся. О, ні-ні! І все через мене... Все через мене. Я скрізь вношу нещастя своєю красою... скрізь... Це не перший раз... Ні, я — недостойна буть з вами. Я — недостойна! Господи, що ж я наробила? Що ж робить тепер? Що робить?
Леонід. Та чого ж він не буде брать участі?
Маруся. Через мене, через мене! (Злісно, натхненно стріпнувшись). Ні! Я знаю тепер! Да, я знаю... Леоніде! Слухай сюди: ти любиш мене?
Леонід. Господи, Марусю! Що з тобою?!
Маруся. Одповідай тут же, зараз: любиш?
Л е о н і д. Та я до муки, до болю люблю тебе, як..
Маруся. За красу мою?
Леонід. Ах, дітко, та покинь ти свою красу! Хіба можна буть такою? Це — idee fixe 7 твоя тепер. Не всі ж — Трохими, звірі, єсть вище краси твоєї. І я люблю в тобі те, що вище краси, вище цього звірячого, говорю...
Маруся. Правда? Тоді не все пропало! Не все! В четвер буде! Я знаю тепер. Слухай: ти свідомо сказав? Ти подумав? Ти вдумався у те, що ти сказав?
Леонід. Ах, Марусю, що думать, коли я це занадто почуваю. (Показує на груди). Тільки заспокойся ти. Що з тобою?
Маруся (жагуче, натхненно). Я вірю! Я вірю тобі! Дякую! Чуєш: я тобі страшно дякую!
Леонід. Ти чудна. Що з тобою, що тут сталось, скажи ж мені!
M а р у с я. Ти завтра узнаєш. Завтра... Все, все узнаєш... Все буде по-новому... Годі! Прощай!
Леонід. Чекай, куди ж ти? Ми ж разом ідем...
Маруся(з пафосом маленьким). Ні, не треба, не треба! Я боюсь. Я повинна бути сама. Прости мене... Нічого не думай поганого про мене... Вір мені, вір своїй Марусі, вір, що вона теж може буть сильною й любить те, що вище краси! Прощай, не йди за мною. Я молю тебе! Вір мені, як я вірю тобі. Ти побачиш! До завтра, єдиний мій! (Повертається і хутко, з високо піднятою головою, спішить по дорозі).
З вікон. Баришня! Куди ж ви? Баришня!
Маруся (зупиняючись). Прощайте! Прощайте!
З в і к о н. До свіданія! Приходьте скорей! До свіданія!
Маруся. Прийду! Прощайте!
З в і к о н. Та как же ви без марша домой? Хлопці! Гей! Марш баришні!
Маруся. Дякую, дякую! Я дуже спішу! З вікон.
— А ми вам в ногу! Раз-два! Начинай!
Співають: "Гей, не дивуйте" швидким темпом. Маруся хитає головою, озирається на Леоніда, робить йому привітний знак рукою і з натхненним виглядом зникає по дорозі. Леонід помалу, задумливо-понуро протираючи пенсне, іде за нею. З вікон спів.
Завіса
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Трохимова кімната. Ліжко, стіл, умивальник, на гвіздках одежа. Шпалери
й мебель поганеньких меблірованих кімнат. Трохим сам. Ходить по хаті і, держачи в руках книжку, завзято-злісно
повторяє:
— La vache — корова, la vache — корова, le lièvre — заяц, le lièvre — заяц... (Зупиняється, дивиться непорушно в одну точку; стріпується). La vache — заяц, la vache — заяц... Тю, чорт! La vache — корова, la vache—корова... (Читає). Корова и заяц паслись на лугу. Ідіоти!.. La vache et... et... Щоб тебе чортяка взяла (зазирає в книжку), lièvre, lièvre, lièvre!
Стук у двері.
Трохим. Ввійдіть! Le lièvre — заяц, la vache — корова, la vache — корова.