— О ясна пані! Моє золотко, моя красуне, моя ягідко! — гукає Магда, припадаючи до її руки.
Бартек, згідно з умовою, падає їй до ніг, малий Франек спочатку цілує її в руку, потім кладе пальця в рот і застигає в цілковитому захопленні.
—— Сподіваюсь,—каже після привітань молода пані,—сподіваюсь, Бартеку, що ви голосуватимете за мого чоловіка, а не за пана Шульберга.
— О моя зоре! — вигукує Магда.— Хто б за того Шульберга голосував! Хай його родимець поб'є! (Тут Магда знов цілує пані в руку). Не гнівайтесь, вельмишановна пані, бо коли говориш про тих німців, то язика не вдержиш...
— Чоловік сказав мені, що заплатить Юстові.
— Хай його бог благословить! — Тут Магда звертається до Бартека: — Чого ж ти стоїш, як пень? Він, пані, у мене такий мовчун.
— Голосуватимете за мого чоловіка?— питає пані.— Правда? Ви поляїш, ми поляки, будемо підтримувати одне одного.
— Я б йому в'язи скрутила, коли б він не голосував! — каже Магда.— Чого ж стоїш, як пень? Він у мене такий мовчун. Ворухнися ж!
Бартек знов цілує пані в руку, але так само мовчить, темний, як ніч. На думці у нього ландрат.
* * *
Нарешті настав день виборів. Пан Яжинський певний своєї перемоги. До Пригнобленого з'їжджаються сусіди. Вони вже повернулися з міста, де проголосували за свого кандидата, і тепер чекатимуть тут відомостей, які привезе ксьондз. Потім буде обід, а ввечері Яжинські виїдуть до Познані, а відтіля в Берлін. Деякі села з виборчого округу голосували ще вчора. Результати будуть відомі сьогодні. Всі сподіваються на краще. Молода пані трохи неспокійна, але повна надії й усміхнена. Вона так гостинно приймав сусідів, що всі визнають: пан Яжинський знайшов справжній скарб. "Скарб" не може всидіти спокійно на місці, бігає від гостя до гостя й вимагає від кожного запевнення, що "Юзьо буде обраний". Насправді вона не з амбіції й не з честолюбства хоче стати дружиною депутата, її юній голівці примарилось, що їй з чоловіком судилося виконати якусь важливу місію. Серце в неї б'ється, як на вінчанні, і радість освітлює її гарненьке личко. Спритно лавіруючи поміж гостей, вона підходить до чоловіка, тягне його за рукав і шепче йому на вухо, як дитина, коли хоче когось подражнити: "Пан депутат!" Він усміхається, і обоє вони невимовно щасливі. Обом їм хочеться міцно поцілуватись, але при гостях незручно. Всі поглядають у вікно, бо справа дійсно важлива. Колишній покійний депутат був поляк, і німці вперше у цьому окрузі виставляють свого кандидата. Очевидно, переможна війна додала їм відваги, і саме тому для поляків, що зібрались у пригноб-ленського пана, так важливо, щоб був обраний їх кандидат. Патріотичних промов не бракує ще до обіду, і вони особливо хвилюють молоду пані, яка до них ще не звикла. Хвилинами на неї нападає страх: а що коли під час підрахунку голосів вчинять якесь шахрайство? Але ж у комітеті засідають не тільки німці!
Старші громадяни пояснюють їй, яв провадиться підрахунок голосів. Вона чула це вже сто разів, та їй хочеться почути ще. Бо йдеться ж тут про те, кого місцева людність матиме в парламенті: свого оборонця чи ворога! Скоро це стане відомо, навіть дуже скоро, бо на дорозі виникав хмарка куряви. "Ксьондз їде! Ксьондз їде!" — загомоніли гості. Пані блідне. На всіх обличчях помітно хвилювання. Всі певні перемоги, а однак остання хвилина змушує дужче битися серце. Але то не ксьондз, то економ приїхав конем з міста. Може, він що-небудь знає? Он він прив'язує коня до кілка й поспішає до двору.
Гості на чолі з господинею вибігають на ґанок.
*— Є якісь відомості? Є? Нашого пана обрано? Що? Іди сюди! Знаєш напевне? Результат оголошено?
Запитання сиплються градом, а економ кидав шапку вгору:
— Нашого пана обрано!
Пані Марія сідає на лавку і кладе руку на груди*
— Віват! Віват! — кричать сусіди.— Віват! З кухні вибігають слуги.
— Віват! Німці побиті! Хай живе депутат! І пані депутатка!
— А ксьондз? — питає хтось.
— Зараз буде,— відповідає економ.— Останні голоси підраховують...
— Подавайте обід! — гукає пан депутат.
— Віват! — повторюють гості.
Всі повертаються з ґанку до зали. Тепер уже поздоровлення лунають спокійно, тільки сама пані не може погамувати радості і, не зважаючи на гостей, кидається чоловікові на шию. Та ніхто її за це не судить, навпаки, всі розчулені.
— Ну, значить, ще живемо!—каже сусід з Нужденного.
Тим часом перед ґанком загуркотіла бричка, і до зали входить ксьондз, а за ним старий селянин Мацей з Пригнобленого.
*— Віват! Вітаємо! — гукають гості.— Ну, якою більшістю?
Ксьондз деякий час мовчить і раптом кидає в обличчя цій загальній радості різко й коротко два слова:
— Шульберга... обрано!..
Хвилина здивування, град квапливих і тривожних запитань, на які ксьондз знов відповідав:
— Шульберга обрано!
Як? Що сталося? Яким чином? Економ каже, що ні! Що сталося?
Пані Марія гризе хусточку, і пан Яжинський виводить її, бідолашну, з зали, щоб вона не розридалась або не зомліла.
— О нещастя! Нещастя!— повторюють гості.
В цю хвилину від села долинають якісь невиразні голоси, немов крики радості. То пригнобленські німці бучно святкують свою перемогу.
Подружжя Яжинських повертається до зали. Чути, як молодий пан у дверях каже до пані: "Il faut faire bonne mine" І молода пані вже не плаче. Очі у неї сухі, тільки обличчя палає.
*— Розкажіть тепер, як це сталося? *— спокійно питав господар.
— Як же цьому не статися, ясний пане,— каже старий Мацей,— коли тутешні, пригнобленські хлопи голосували за Шульберга.
— Хто саме?
— Як? Тутешні?
—. Аякже! Я сам бачив, та й усі бачили, як Бартек Словік голосував за Шульберга...
— Бартек Словік? — перепитує пані.
— Авжеж! Тепер його всі лають. А він качається
Треба зробити добру міну (франц.).
по землі, плаче, а жінка його проклинає. Я сам бачив, як він голосував.
— З села такого треба вигнати!"— каже сусід з Нужденного.
— Бо, ясний папе,— каже Мацей,— інші теж, котрі були на війні, голосували, як і він. Кажуть, що їм німці наказали.
Зловживання! Справжнє зловживання! Недійсні вибори! Примус! Шахрайство! — лунають голоси.
Невеселий обід був того дня у пригнобленського пана.
Увечері Яжинські виїхали, але не до Берліна, а до Дрездена.