— Дер тиш,— поправила Ольга, ледь стримуючи посмішку. Карпові стало ніяково.
— Так, так, трохи помилився... Знаєте, нелегка справа — чужу мову вивчати. Значить, домовились: кіно у слободі буде. Обіцяю. Деякі грошенята я дам з місцевого бюджету, а то ще в повіті клопотатимусь. На таке діло і вони нам щось дадуть. З парового млина візьмемо енергію, зробимо проводку і будемо дивитися кіно. Будемо, комсомолята! Це я вам обіцяю. Чули? Обіцяю! І на папашу натисну... Мусить погодитись. Для такого діла, для культури мас...
— Дякуємо вам, Карпе Андрійовичу. Це ми порадуємо наших комсомольців і нашу слобідську молодь.
— Можете радувати. Скажете, товариш Нехльода дає підтримку моментально. Разом культуру в маси будемо продвигати.
Коли вже мали виходити з кабінету, Ольга запитала:
— Ви, певне, дуже зайняті, товаришу Нехльода?
— Так, так, дуже. Знаєте, всякі діла. Оце зараз почну прийом. А як же? Треба стояти лицем до мас, бути чуйним, культурним, діловим,— говорив він, проводжаючи обох аж до дверей, які сам дуже ввічливо розчинив перед ними, і так само привітно звернувся потім до селян, що товпилися у приймальні.
— Ну хто тут перший? По черзі прийматиму, бо тепер усі ми рівні. Заходь, голубе, заходь,— навіть обняв він по-дружньому за плече якогось селянина в свитці.
Та Карпові сьогодні не сиділося в душному кабінеті. Прийнявши двох-трьох відвідувачів, він, посилаючись на невідкладні справи, взяв під пахву пузатий портфель, пішов з установи додому, де йому з тестем кортіло одвести душу. Тесть хоч і безпартійний, але має світлий розум, добрий досвід, і саме це приваблювало Карпа. "Одна голова добре, а дві — краще",— згадував він народне прислів'я і вірив, що тесть, безумовно, порадить щось добре. А поради й підтримки Карпо Нехльода потребував зараз як ніколи, вбачаючи серед багатьох слободян недругів, про яких він думав не раз:
"Заздрять мені й побоюються трохи. А трапиться якийсь промах у роботі — втоплять. Листи до вищого начальства писатимуть. І ніхто пе пошкодує за мною. Я бачу, я знаю. Хіба Рубан скаже про мене добре слово? Чи старий Шульга? Чи, може, Кіндрат Олійниченко? Та всі вони мої недруги... Всі проти мене виступатимуть".
Скоро має відбутися партійна чистка. Про неї дізнався Карпо сьогодні від повітового начальства, і ця звістка внесла неспокій, вселила тривогу.
"Згадають і про купальню, гади... Відчуваю. І про родича, як покриваю його і підтримую. Ну, це діло таке... Має млин, податки державні сплачує справно. У цьому ділі не причепляться. А ось коли про ліс нагадають — отут доведеться, мабуть, нелегко. Всі знають, на які потреби витрачено дубки, що їх було призначено громаді, а я розпорядився інакше і перевіз немало лісу на подвір'я парового млина.
І це можна виправдати. Людям потрібно молоти? Вугілля нема. Не везти ж мішки з зерном до сусіднього повіту? Ні, тут теж не можна причепитись. Все поясню".
Непомітно для самого себе Карпо Нехльода повернувся додому і одразу зайшов не до хати, а в альтанку, обвиту диким виноградом, де старий Шумейко на дозвіллі любив відпочивати, читаючи газету або журнал.
Передчасна поява Карпа здивувала тестя.
— Якусь директиву забув? — спитав він, глянувши на зятя.
— Ні, директиви всі тут,— вдарив рукою по засмальцьованому портфелю.
Та в самій інтонації голосу, в ухильному погляді, в тривозі, що її не вмів Карпо як слід приховати, старий Шумейко відчув, що розмова має бути серйозною, і він, одклавши газету, вже пильніше оглянув Карпа, наказавши йому:
— Розповідай!
— Та воно, папашо, особливого нічого нема... Ну, є дещо...
— Ось про те "дещо" й розповідай.
— Так що, папашо, чутка є про чистку партії.
— Не розумію...
— А тут і розуміти нема чого. Всіх комуністів перевірятимуть... І слухатимуть про них не тільки партійні, а й безпартійні. І всякий тобі може задавати запитання...
— Чого ж ти боїшся? — І густі брови тестя звелися на переніссі, а суворі й холодні очі його немов на віжки взяли вже очі Карпа.
— Я, не боюсь, папашо... Ну, всякі люди є...
— А що тобі до них, до людей? Ти — начальство! Нехай вони тебе бояться.
— Не бояться. Є такі, папашо, що не бояться. Ви, звичайно, безпартійний, а про партійні справи не годилося б розповідати. Це нам забороняється...
— То пе говори.
— Як же не говорити, коли дещо й вас стосується.
— Мене? — здивувався Шумейко, і в очах його засвітилася цікавість.— Про млин говорили?
— Говорили, папашо.
— Рубан? — спитав тесть, і очі його одразу налилися злобрю.
— Рубан. Я сам, папашо, не сподівався, що вони прийдуть до мен£ в такій справі.
— І що ж ти їм на це відповів?
— Кажу: Радянська влада поки що не забороняє орендувати млиц, аби вчасно державі податок виплачувався.
— Правильно.
— А вони, папашо, наполягають, щоб я сам, як місцева власть, допоміг одібрати від вас млин на користь народу, бо, мовляв, в інших місцях уже це давно зроблено.
— Гади! Підкопуються...
— Підкопуються, папашо. Та це ще не все. Про партію завели зі мною розмови.
— Як то? Може, хочуть вступати?
— Хочуть. "Ми, кажуть, фронт пройшли. У громадянську війну були на передовій лінії, то хочемо й зараз на передову лінію стати. Хочемо бути комуністами".
— Не пускай їх до партії. Біда тобі буде. Сковирнуть вони тебе з посади.
— Я сам про це, папашо, думав.
— І що ж ти?.. Як їм відповів? —— Я їх похвалив.
— Похвалив? А то ж для чого?
— Делікатна справа, папашо. Хвалю я їх, а сам раджу: "Треба, кажу, вам політосвітою зайнятись, підготовити себе до партії. А для такої справи потрібно рік, може, два, а може, й три роки. Ви, кажу, ще суб'єкти політично необроблені". І що ви думаєте? Не сподобалася їм моя порада. "Ми, кажуть, у партії будемо здобувати освіту. Партія нам допоможе". Діла, папашо!.. Все тут зійшлося клином: млин і партія. Зляться вони, насідають. "Доки, каже Рубан, ми таку ганьбу терпіти будемо? Наживається Шумейко, а ми ніяк домогтися не можемо, щоб державі паровий млин передати, щоб народ ним володів". І ви гадаєте, папашо, його не підтримали? Ще й як. І Данило Шульга, і Остап Головатий, і Кіндрат Олійниченко — всі вони Рубана підтримали. Мені теж дісталося за те, що захищаю та покриваю вас...