Я сподіваюсь, що ти не завагаєшся, коли я опинився в такому тяжкому становищі, зробити мені послугу, ставши довіреною особою пана Руже. Приїдь до Ватана завтра о дев'ятій. Я напевне побачу тебе в Парижі, але ти не турбуйся, я дам тобі грошей на дорогу і скоро наздожену тебе, бо майже напевне муситиму 3 грудня виїхати з Ісудена. Прощавай. Розраховую на твою дружбу, і ти розраховуй на мене.
Максанс"
— Слава Богу! — вигукнув пан Ошон.— Ми врятуємо спадщину того дурня з пазурів цих чортяк.
— Авжеж, такі вони й є,— додала пані Ошон,— і я дякую Богу, що він почув мої молитви. Тріумф лихих людей завжди минущий.
— Їдь до Ватана, бери доручення в пана Руже,— сказав старий Барюкові,— Йдеться про те, щоб помістити п'ятдесят тисяч франків ренти на ім'я мадмуазель Бразьє. Вирушиш на Париж, але затримаєшся в Орлеані й там діждешся вказівки від мене. Нікому не кажи, де зупинишся, а зупинись у останньому заїзді передмістя Баньє, хоч би то був заїзд для селян.
— О, все гаразд,— сказав Франсуа, коли підбіг до вікна, зачувши гуркіт коліс на Великій Нареті.— От новина: старий Руже й пан Філіпп Брідо разом повертаються в екіпажі, а Бенжамен і пан Карпантьє верхи їдуть за ними!
— Зараз піду туди! — вигукнув пан Ошон, у якому цікавість перемогла всі інші почуття.
Пан Ошон застав старого Руже в його кімнаті: той писав листа, якого диктував йому небіж.
"Мадмуазель!
Коли ви не приїдете зразу, отримавши цього листа, ваша поведінка означатиме таку невдячність до мене, який зробив вам стільки добра, що я скасую свій заповіт, складений на вашу користь, і передам своє добро моєму небожеві Філіппу. Ви зрозумієте також, що пан Жіле не повинен бути більше моїм нахлібником, коли він поїхав до вас у Ватан. Я доручаю панові Карпантьє передати вам цього листа й сподіваюся, що ви послухаєтесь його порад, бо він говоритиме те, що сказав би
відданий вам
Ж. Ж. Руже".
— Ми з капітаном Руже зустріли мого дядька, коли він з дурного розуму їхав до Ватана по мадмуазель Бразьє та пана Жіле,— з глибокою іронією сказав Філіпп панові Ошону.— Я втовкмачив дядькові, що він, заплющивши очі, кинувся в пастку: хіба ж не покине його ця дівчина, як тільки він підпише доручення, що його вона від нього вимагає, аби загарбати п'ятдесят тисяч ліврів ренти? А після цього листа хіба прекрасна втікачка не повернеться під його дах іще сьогодні ввечері?.. Я обіцяю, що мадмуазель Бразьє буде слухатись його довіку, коли тільки дядько дозволить мені зайняти місце пана Жіле, бо той тут зовсім не на своєму місці. Правду я кажу? А дядько розпускає сльози.
— Сусіде,— сказав пан Ошон,— ви зробили найкраще, що могли, аби забезпечити мир у домі. Повірте мені: коли ви скасуєте заповіт, Флора знов стане для вас такою, як була в перші дні.
— Ні, бо вона не пробачить мені того, що я оце роблю, і більш не любитиме мене,— плачучи відказав старий.
— Любитиме, ще й як, ручуся вам,— запевнив Філіпп.
— Та прозрійте ж нарешті! — гримнув пан Ошон на Руже.— Вас хочуть пограбувати й покинути!
— Ох! Якби ж я знав напевне! — заскиглив недоумок.
— Дивіться, ось лист, що Максанс написав моєму онукові Борнішеві,— сказав старий Ошон.— Читайте!
— Який жах! — вигукнув Карпантьє, почувши зміст листа, що його, плачучи, прочитав уголос Руже.
— Ну, ясно вам, дядечку? — спитав Філіпп.— Ну-бо, доручіть цю дівчину мені, і вона вас обожнюватиме — наскільки це можливе.
— Вона дуже любить Максанса, вона мене покине,— перелякано промимрив старий.
— Але ж, дядечку, післязавтра хтось із нас, Максанс або я, вже не топтатиме стежок в Ісудені.
— Ну що ж, пане Карпантьє,— заговорив старий,— коли можете пообіцяти, що вона повернеться, їдьте! Ви порядний чоловік, скажіть їй усе, що ви вважаєте за потрібне, від мого імені...
— Капітан Карпантьє шепне їй на вушко, що я привезу з Парижа іншу жінку,— сказав Філіпп Брідо,— молодшу й гарнішу, то вона приповзе до вас!
Капітан поїхав, сам у старім берлині, а Бенжамен верхи їхав за ним, бо Куський десь подівся. Хоча двоє офіцерів пригрозили йому судом і втратою служби, поляк на коні втік до Ватана попередити Максанса й Флору, якого удару завдав їхній супротивник. Карпантьє, що не хотів, виконавши доручення, повертатися разом з Баламуткою, мав приїхати Бенжаменовим конем.
Дізнавшися про втечу Куського, Філіпп сказав Бенжаменові:
— Від сьогодні ти заступиш цього поляка. Причепися ззаду до берлина, щоб Флора не бачила, і приїдеш сюди вчасно... Все йде як по маслу, дядечку Ошон! — додав підполковник.— Післязавтрашній бенкет буде веселий.
— Ви хочете оселитись тут,— сказав старий скнара.
— Я щойно сказав Фаріо, щоб привіз сюди всі мої речі. Я спатиму в тій кімнаті, що її двері навпроти помешкання Жіле.— Дядько погодився.
— Що з цього всього вийде? — злякано спитав господар.
— Вийде те, що мадмуазель Флора Бразьє за чотири години буде тут, лагідна, мов великоднє ягнятко,— відповів пан Ошон.
— Дай Боже! — стримуючи сльози, сказав Руже.
— Тепер сьома година,— озвався Філіпп,— цариця вашого серця буде тут о пів на одинадцяту. Ви більше не побачите Жіле, то чи ви не найщасливіша людина в світі?.. Коли ви хочете, щоб я тріумфував,— додав Філіпп на вухо панові Ошону,— лишіться з нами, поки не приїде та мавпа, ви мені допоможете підтримати рішучість у цьому бідоласі, а потім удвох розтлумачимо мадмуазель Баламутці, в чому її справжня вигода.
Пан Ошон, визнавши, що Філіпп має рацію, лишився з ним; але обидва мали багато клопоту, бо старий Руже скиглив без кінця, як мала дитина, й ніяк не заспокоювався, хоч Філіпп десять разів йому товкмачив:
— Дядечку, якщо Флора приїде й буде ласкава з вами, самі побачите, що я казав правду. Ви будете доглянуті, збережете свою ренту, слухатиметесь моїх порад і житимете, як у раю.
Коли о пів на одинадцяту на Великій Нареті загуркотіли колеса, постало питання, чи в берлині хто їде, чи ні. На обличчі Руже з'явився вираз панічного страху, та його змінив спалах безмежної радості, коли він помітив у екіпажі, що звертав до подвір'я, двох жінок.
— Куський! — сказав Філіпп, подаючи руку Флорі, що виходила з екіпажу.— Ви більш не служите в пана Руже і сьогодні тут не ночуватимете. Забирайте свої речі, ось Бенжамен заступить вас.