– Так, це величезна відповідальність, – серйозно сказала Пенелопа.
– Так ось, я саме підіймалася сюди і несла яйця – їх завжди висиджують у Кришталевих Печерах, – аж раптом зустріла василісків, із якими взагалі ніколи нормально не спілкуюся, бо вони такі брутальні та неприємні… Але вони сказали мені, що до головного плану внесено зміни, й тому вони прийшли, щоб забрати яйця в Замок Василісків, де їх тепер і будуть висиджувати. І я, безголова дурепа, віддала їм яйця, а тоді – о-о-у-у, у-у-у, г-у-у! – вони забрали їх і втекли, і сказали, що не збираються нічого висиджувати, і що – у-у-м-м, о-о-у-у, у-у-у! – що драконів більше ніколи не буде, Г-у-у, Г-у-у, г-у-у!
– Підступні тварюки! – гнівно промовила Пенелопа, а Табіта знову почала голосно ридати. – Але не переживай, ми разом із моїми братами збираємося проникнути в Замок Василісків, повернути великі Найголовніші Книги і врятувати твої яйця.
– Справді? Ви це зробите? – зраділа Табіта. – Але як?
– Ну, ми… – почала Пенелопа, але зупинилася. Кутиком ока помітила, що в затінку великої шафи в кутку кімнати щось ворухнулося.
– Скажи, – промовила вона, – тут, у Кришталевих Печерах, є ще хтось, крім вас?
– Хтось іще? – замислено перепитала Табіта. – Ні, тільки я і Г.Г. А що таке?
Пенелопа, не мовлячи й слова, підійшла до дзвінка і натиснула кнопку п'ять разів. За кілька секунд почулося тупотіння, двері рвучко відчинились, і Пітер, Саймон, Г.Г. та Папуга вдерлися до кімнати.
– Що сталося? – вигукнув Г.Г.
– Так, які проблеми? – запитали хлопці.
– Зачиніть двері, – сказала Пенелопа.
Вони зачинили двері й обступили Пенелопу.
– Ну? – сказав Саймон.
– Тут є шпигун, – спокійно сказала Пенелопа. – Він ховається біля шафи.
Розділ IV
Шпигуни і плани
– Кажеш, тут шпигун, Пенні? – недовірливо перепитав Пітер. – Ти впевнена?
– Який іще шпигун? – і собі засумнівався Саймон.
– Не знаю, я тільки помітила якийсь рух. Он там, біля шафи, – показала пальчиком Пенелопа.
Хлопчики підійшли до шафи.
– Ти не помилилася, – Пітер нахилився та когось схопив.
– Ану пусти! – почувся хрипкий голос. – Пусти, кажу тобі, болить же!
Пітер повернувся до гурту не сам: він ніс за ногу товсту бородавчасту зелену жабу, вбрану в елегантний жакет. На голові у нього була білява перука, а в лапі – сірий циліндр. Пітер опустив її на підлогу, й тут жаба припала до землі, перевела подих і напружено втупилась у них своїми витрішкуватими жовтими баньками.
– Ага, ось бачите! – тріумфально промовила Пенелопа. – Я ж вам казала, що тут шпигун.
– Я не шпигун, – хрипко буркнула жаба.
– Гаразд, якщо ти не шпигун, тоді хто ти такий? – загрозливо спитав Саймон.
– Я… я… м-м-м… Я торговець хутром, я із Владивостока, – пояснив жаба, помітно хвилюючись. – Я маю жінку та шестеро дітей – нічого не вдієш, мушу якось на них заробляти.
– Краще не бреши! – обурено вигукнув Пітер.
– Що, хіба ж я не схожий на торговця хутром із Владивостока, який насилу зводить кінці з кінцями? – плаксиво спитав жаба.
– Аж ніяк, – запевнив його Саймон.
Жаба замислився на мить.
– А на торговця діамантами, який прибув сюди просто від зулусів, га? – з надією поцікавився жаба.
– Теж не схожий, – відказав Пітер.
– А на знаменитого нейрохірурга з Катманду? – не втрачав надії жаба.
– Ні, – жорстоко твердив Саймон.
– Що ж, доведеться відкрити вам правду, – проникливо промовив жаба. – Я заможний фермер із Онтаріо, власник молочарні; зараз у мене відпустка, і я вирішив провідати свою племінницю.
– Я тобі не вірю, – сказала Пенелопа. – Ти шпигун.
– Ні, я не шпигун, присягаюся, – запротестував жаба. – Присягаюся, панночко. Я вам кажу все, як є. Я вельми заможний торговець збіжжям і подорожую інкогніто, так би мовити, в справах бізнесу.
– Ти не хто інший, як жаба і шпигун, – твердив Пітер.
– Так-так, до того ж, такий жалюгідний і гидкий у цій своїй перуці, жакеті і з цим недолугим циліндром, – докинув Саймон.
– Не смій ганьбити мій циліндр, – скривджено захищався жаба. – Це просто чудовий циліндр, один із найкращих елементів маскування, тобто, я хотів сказати, головних уборів.
– Ти шпигун, – повторив Пітер. – А знаєш, що буває зі шпигунами?
– Не шпигун я, не шпигун, присягаюся! – панічно виправдовувався жаба. – Не руште мене, бо я не шпигун!
– А шпигунів розстрілюють, – зауважив Саймон.
– Або піддають тортурам, – додав Пітер.
– Або спочатку піддають тортурам, а тоді розстрілюють, – погрозливо сказав Папуга.
– Агов! Обережніше! До чого ці балачки? – відчайдушно вигукнув жаба. – Слухайте, зараз я вам відкрию всю правду. Я не хотів нічого казати, але ви мене змусили.
– Ну-ну? – заохотив його Саймон.
– Я – надзвичайно багатий банкір, маю акції банку, литовець за походженням, у мене жінка та двоє діток, ще й старенька матуся на утриманні, – зізнався жаба, насуваючи на очі циліндр і чіпляючись великими пальцями за пройми жилетки.
– Не вірю жодному слову! – сказала Пенелопа.
– Я також, – сказав Папуга. – Банкір, аякже! Вигадуй! Така жаба, як ти, два і два додати не вміє.
– Якщо ти банкір, то цього й не треба вміти, – запевнив його жаба. – Чесно, тобі тоді не треба математики, не треба нічого. Треба тільки пильнувати чужі грошики та відповідати вкладникам, що вони не зможуть їх отримати, – ото й уся робота.
– Дурниці! – зневажливо озвався Папуга. – Абсолютні безглузді дурниці. Ну, але якщо ти зараз же не скажеш нам правди, Табіта ось тут, на цьому місці, підсмажить тебе на маленькому вогні – чи на двох вогнях, правда ж, Табіто?
– Залюбки! – Табіта на підтвердження випустила з ніздрів двадцять чотири кільця диму та два довгі язики полум'я.
– Але слухайте, так же не можна! – очі в жаби наповнилися слізьми. – Негарно мучити безсловесну тварину, та ще й мій одяг можна попсувати, а я ще не всі гроші за нього виплатив.
– Це нас не обходить, – відрубав Папуга. – Скажи нам правду, і ми тебе не зачепимо.
– Справді? – з надією в голосі спитав жаба. – Ви готові перехреститися і поклястися своїм життям?
– Так, – відповів Папуга.
– Гаразд, – жаба перевів подих. – Я…
– Але тільки правду, – застеріг Папуга. – Це твій останній шанс.
– Та добре вже, добре, – сказав жаба. – Мене звати Етельред, і я жаба без певного місця проживання.